До 100-річчя поета-шістдесятника Миколи Данька

Продовжуємо цикл дописів, присвячених постаті і творчості нашого видатного земляка Миколи Данька. Увазі читачів сайту пропонується стаття-дослідження сумської історикині, кандидата історичних наук Людмили Рожкової про учасників дисидентського руху на Сумщині в 1960 – 1980-х рр., однією з центральних постатей якого був поет і журналіст Микола Данько.

***

Дисидентський рух на Сумщині в 1960 – на початку 1980-х рр.: особистості, ідеї, напрями діяльності

Об однім прошу, об крихті:
Ледь барвінок, ледь трава –
На той світ мені докрикніть:
«Україно, ти – жива!»

Микола Данько

Протягом усього періоду існування комуністичної тоталітарної системи неодмінною її ознакою було придушення будь-яких опозиційних настроїв, переслідування та покарання інакомислячих. Сам факт поширення протестних настроїв, виникнення дисидентських організацій свідчив про глибоку системну кризу побудованого у СРСР суспільно-політичного та економічного ладу. В історіографії існують певні розбіжності щодо визначення сутності дисидентського руху. Авторка статті спиралася на праці та узагальнення Олега Бажана, Бориса Захарова, Георгія Касьянова, Юрія Зайцева, Анатолія Русначенка. Зокрема, О. Бажан вважає, що під «дисидентством» слід розуміти сукупність різноманітних інтелектуальних течій, які повністю або частково протистоять офіційним доктринам в усіх сферах матеріального та духовного життя суспільства[1]. А. Русначенко зазначає, що «це поняття надто широке і за браком вдалішого терміну його таки можна застосувати почасти до всієї сукупності рухів спротиву в СРСР з 50-х років минулого століття… Дисидентськими у вужчому чи навіть найточнішому значенні слід називати ті течії, які все ж прагнули поліпшення, виправлення системи (і, відповідно, дисидентами – їх представників). Ті ж, які виступали за її демонтаж, були вже політичними її противниками, борцями за інші устрої та спільноти»[2]. Поряд із терміном «дисидентство» часто вживають визначення «інакодумство». На думку Б. Захарова, «інакодумець стає дисидентом, якщо він у тій чи іншій формі не погоджується з офіційною точкою зору в будь-якій сфері життя, не приховує своїх поглядів, внаслідок чого вступає з нею у конфлікт»[3]. Отже, поняття «дисидентство» та «інакодумство» близькі за змістом, і тому їх можна вважати синонімами.

Дисидентський рух має кілька вимірів. Залежно від масштабів розрізняють: всесоюзний, загальноукраїнський, регіональний (локальний); за змістом та спрямованістю – національно-орієнтований, правозахисний (рух за громадянські, соціально-економічні права). Дисидентський рух був найбільше поширений у західних областях України та місті Києві, втім на локальному рівні інакодумство мало свої особливості: у нього не було столичної «парасолі гласності», завдяки постійній присутності там великої кількості груп іноземних журналістів, дипломатів, туристів. У багатьох випадках ставлення до інакодумців із боку каральних органів та спецслужб було більш жорстоким[4].

В українській історіографії явище дисидентського руху представлене низкою праць узагальнювального характеру[5]. Значно менше вивчено це явище на регіональному рівні, зокрема на Сумщині. У праці В’ячеслава Чорновола «Лихо з розуму (портрети двадцяти злочинців)», що побачила світ уперше 1966 р. у Франції і має, значною мірою, характер джерела[6], вміщено дані про уродженців Сумщини – Євгенію Кузнецову та Михайла Осадчого, уривки з табірних листів Є. Кузнецової, бібліографію творів М. Осадчого, відгуки на його дисертацію, присвячену творчості Остапа Вишні, а також добірку віршів та листування. Біографічні дані про сумських письменників-«шістдесятників» можна знайти у літературно-художніх виданнях[7]. У науково-документальному виданні «Реабілітовані історією. Сумська область» вміщено нариси про поета Миколу Данька, прозаїка та літературознавця Бориса Антоненка-Давидовича, перекладача Миколу Лукаша, журналіста та літературознавця Михайла Осадчого, дисидента, члена Української Гельсінської групи Петра Рубана[8].

Вагомим внеском у дослідження зазначеного явища є збірник документів та матеріалів «Інакодумство на Сумщині (1955–1990 роки)», опублікований 2012 р.[9] У збірнику подано документи, що висвітлюють історію протестних настроїв та проявів інакодумства в умовах комуністичного авторитарного режиму на території Сумщини, починаючи з часів хрущовської «відлиги» до періоду пізньої «перебудови». Документи стосуються найважливіших форм «антисовєтських проявів» – від випадкових розмов, розповсюдження листівок, творів «самвидаву» і до створення підпільних організацій. Один з упорядників цього збірника, В’ячеслав Артюх, присвятив загальним контурам і орієнтирам інакодумства на Сумщині окрему статтю[10]. Отже, завдяки зусиллям сумських краєзнавців створено значну джерельну базу для подальших досліджень дисидентського руху.

Авторка цієї статті ставить за мету на основі аналізу опублікованих джерел розкрити особливості дисидентського руху на теренах Сумщини, висвітлити діяльність уродженців краю – учасників руху 1960 – початку 1980-х рр., дослідити його ідеологічні засади, основні напрями та форми.

Як зазначено, дисидентство було проявом опозиційності панівному комуністичному режимові. За своїм змістом воно було, перш за все, культурницьким рухом, формою морального спротиву, що не ставив перед собою чітких політичних цілей. Протягом 1960–1970-х рр. ядро дисидентського руху складали письменники-«шістдесятники». Їхня творчість за своєю сутністю була інакодумством щодо усталених канонів «соцреалізму». Позбавлена звеличувального пафосу на адресу партійних керманичів, вона зверталася до традицій і джерел традиційної української культури.

Однією з найпомітніших постатей у середовищі сумських «шістдесятників» був поет Микола Данько (1926–1993). Уродженець селища Славгород Краснопільського району, навчався у місцевій школі, у лютому 1943 р. евакуювався до Курської області, де працював в ударній військовій частині, брав участь у відбудові Сталінграда. По завершенні військової школи радистів потрапив на фронт, брав участь у визволенні Будапешта та Відня. Після війни навчався у Конотопському авіаційному училищі, служив у військових частинах, згодом працював на заводі поблизу Львова. 1956 р. М. Данько закінчив Львівський університет ім. Івана Франка, здобув фах журналіста. Працював на різних посадах у редакціях газет «Ленінська молодь» (Львів), «Ленінська правда» (Суми), журналу «Початкова школа» (Київ)[11].

За поетичну збірку «Червоне соло» (1967 р.) був звинувачений у «буржуазному націоналізмі». У виступі першого секретаря Сумського обкому КП України Бориса Вольтовського на пленумі у липні 1967 р. пролунала гостра критика збірки та звинувачення автора в «ідейній незрілості»[12]. Твори М. Данька не публікували, він заробляв на життя, працюючи вантажником і сторожем, його дисидентські вірші поширювалися у середовищі творчої інтелігенції у формі «самвидаву»:

Нерон… Тіберій… Калігула…
Померкли в більшовицький час
В зениті грізному спахнула
Зоря кривава Ілліча.

Упродовж тривалого часу поет перебував під негласним спостереженням КДБ, до кола його спілкування долучився оперативний співробітник під легендою «поета-аматора». 1968 р. цей інформатор повідомляв Сумський обком КПУ про реакцію М. Данька, скульптора Якова Красножона та науковця Данила Кулиняка на введення військ країн Варшавського договору до Чехословаччини з метою придушення «Празької весни». Як зазначалося у таємному донесенні, представники творчої інтелігенції рішуче засудили військову інтервенцію до цієї країни, а М. Данько оцінював її як «…початок війни, в якій загине багато молодих хлопців з України, які не знають мети походу…»[13]. На думку Б. Захарова, введення військ до Чехословаччини стало важливою віхою в еволюції поглядів «шістдесятників» у бік посилення протестних настроїв та критики режиму.

 

«Компромат» щодо М. Данька посилювався фактом його листування з дисидентом М. Осадчим, знайомством з іншими учасниками руху опору, зокрема, з Богданом Горинем. Перебуваючи у засланні, 1980 р. М. Осадчий звернувся до М. Данька з проханням придбати для нього книжки Олега Чорногуза, Валерія Шевчука, Ліни Костенко, Миколи Вінграновського та інших письменників-«шістдесятників». Зазнаючи постійного тиску з боку влади, 1983 р. М. Данько написав відкритий лист, в якому вдався до самокритики, зокрема щодо «націоналізму» у творчості. У зв’язку з цим доречно згадати «каяття» та прохання про помилування Івана Дзюби як реакцію на його засудження за публіцистичну працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Імовірно, «покаяльний лист» виявився недостатньо викривальним, тому він і не був оприлюднений, натомість у газеті «Ленінська правда» надрукували відредагований у КДБ текст «Прозріння перед безоднею», приписаний М. Даньку[14]. Не було опубліковано й автобіографічну повість «На невидимому хресті», написану 1988 р.

Лише 1991-го побачила світ збірка віршів М. Данька «Й сонця прихилив би!..», поет був прийнятий до Національної спілки письменників України. Проте роки поневірянь та переслідувань з боку КДБ позначилися на стані здоров’я поета, 1993 р. він передчасно помер. Відомий діяч українського національно-визвольного руху 1970–1990-х рр. поет Степан Сапеляк у спогадах писав: «Схиляюся перед пам’яттю М. Данька. В ньому я завжди шукав Істину. Він був нею. Він був моїм старшим другом і дорогим мені поетом. Пізніше ми видавали з ним харківський самвидав та друге число “Кафедри”»[15] (мова йде про позацензурний літературно-громадський часопис, створений Українською асоціацією незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ)).

У творчості сумського поета Анатолія Семенюти (1937–1978) домінували патріотичні мотиви. Ще у період навчання на філологічному факультеті Сумського державного педагогічного інституту потрапив під нагляд КДБ, за абсурдними звинуваченнями у «звідництві» був засуджений до 8 місяців позбавлення волі, з в’язниці вийшов із підірваним здоров’ям. У поемі «Українська рапсодія» (1964 р.) він порушив тему «перевертнів», тобто людей, що зрікаються власного народу, звертався до трагічних сторінок історії України:

У сорок сьомім, у сорок сьомім,
По вінця повнім сухого сонця.
Він був, як диво, він був як радість –
Окраєць хліба, черствий окраєць.
Хліб – сльози неньки, хліб – сни дитинства…
А бог із рамки на нас дивився,
Крізь срібні вуса бог посміхався,
Дивився наскрізь – і прислухався.

Як зазначав журналіст і краєзнавець Геннадій Петров, який виступив на захист поета, «…не простив вусатий бог поетові правду і чесність. Наздогнав його своїми послідовниками через десятиліття. Кинув до в’язниці і – врешті – звів його, 41-річного, з цього світу, який поет до останніх днів називав сонячним»[16]. Майже через тридцять років після смерті автора було видано збірку поезій А. Семенюти «Борг».
…

( закінчення буде )

—
1 Олег Бажан, «Дослідження проблем дисидентського руху в Україні в зарубіжній та вітчизняній історіографії», в «З архівів ВУЧК – ГПУ – НКВД – КГБ» (Київ: Сфера, 2001), 2, 526–529.

2 Борис Захаров, Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956–1987). Харківська правозахисна група (Харків: Фоліо, 2003), 3–4.

3 Там само, 17.

4 Інакодумство на Сумщині. Збірник документів та матеріалів (1955–1990 рр.), упоряд. В’ячеслав Артюх, Геннадій Іванущенко, Володимир Садівничий (Суми: ВВ П «Мрія-1», 2012), 300.

5 Юрій Курносов. Інакомислення в Україні (60-ті – перша половина 80-х років ХХ століття) (Київ: Ін-т іст. України НАН України, 1994), 221; Олег Бажан, Юрій Данилюк. Опозиція в Україні (друга половина 50-х–80-ті рр.) (Київ: Рідний край, 2000), 616; Юрій Зайцев, «Дисиденти: опозиційний рух 60–80-х років», в Сторінки історії України ХХ століття: Посібник для вчителя (Київ, 1992), 195–235; Георгій Касьянов, Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960–80-х рр. (Київ: Либідь, 1995), 221.

6 Лихо з розуму (портрети двадцяти «злочинців»): зб. матеріалів, уклав В. Чорновіл (Перша українська друкарня у Франції, 1968), 340.

7 Антологія літератури Сумщини. Біографічні нариси та твори, О. Столбін, М. Гриценко (Суми: Слобожанщина, 1995), 236.

8 Реабілітовані історією: Сумська область. У трьох книгах. Книга перша (Суми: ВВП «Мрія-1», 2005), 756; Реабілітовані історією: Сумська область: у 27 томах: у трьох книгах: книга друга, упоряд. О. Г. Бажан, О. М. Рубанов, І. Г. Федоренко (Суми: ВВП «Мрія-1», 2013), 756; Реабілітовані історією: Сумська область: у 27 томах: у трьох книгах: книга третя. Ч. 1 (Суми: Ред.-вид. група, 2015), 496.

9 Інакодумство на Сумщині, 300.

10 В’ячеслав Артюх, Інакодумство на Сумщині: контури й орієнтири. Сумський краєзнавчий збірник, упоряд. О. М. Корнієнко, В. О . Артюх (Суми: ВВП «Мрія-1», 2016), 22–24.

11 Антологія літератури Сумщини, 170.

12 Інакодумство на Сумщині, 284.

13 Там само, 100–101.

14 Там само, 100–101.

15 Степан Сапеляк, Хроніки дисидентські від головосіку. Невольнича мемуаристика (Київ: Смолоскип, 2003), 77.

16 Інакодумство на Сумщині, 189.
…

Джерело:

https://history.sumy.ua/research/article/9174-rozhkova-liudmyla-dysydentskyi-rukh-na-sumshchyni-v-60-na-pochatku-80kh-rr-osoblyvosti-idei-napriamky-diialnosti.html
Четвер, 09 квітня 2020 07:34
Рожкова Людмила. Дисидентський рух на Сумщині в 60 – на початку 80-х рр.: особистості, ідеї, напрямки діяльності
Людмила Рожкова, кандидат історичних наук, доцент (СНАУ)

У статті висвітлено основні аспекти дисидентського руху на Сумщині в 1960 – на початку 1980-х рр. Автор акцентує увагу на регіональних особливостях дисидентського руху. Проаналізовано творчість письменників-«шістдесятників» як явища національно-культурного та суспільнополітичного життя, їхній внесок у правозахисний рух. Визначено напрями та ідеологію дисидентського руху, зокрема ідеологічну спрямованість творчості «шістдесятників» Сумщини. Досліджено форми діяльності дисидентів на теренах Сумщини. Охарактеризовано участь уродженців Сумщини у діяльності українських та загальносоюзних правозахисних організацій. Розглянуто, яким чином реагували на діяльність дисидентів керівництво обласної організації Компартії України та радянські спецслужби (КДБ), як позначилася на творчій, професійній діяльності та приватному житті «шістдесятників», правозахисників їхня участь у дисидентському русі.

Опубліковано: Наукові записки НаУКМА. Історичні науки. 2019. Том 2. С. 33-40.