Життєва дорога – це тернистий шлях, обпалений гарячим сонцем та обвіяний колючим вітром, але вона й різнобарвна, як весна. Хочу розповісти про людину, яка за покликом серця та за професією своє життя присвятила людям. Я вдячна долі за те, що людину знала особисто.
Так от, 15 жовтня 1918 року в сім’ї Забари Кирила Кириловича та Віри Іванівни народилась донечка Катруся. Проживала сім’я в мальовничому селі Бранцівка по вулиці з милозвучною назвою Краснянка. Хатина стояла у вуличці, де вниз, край городу, був невеличкий ставок, навкруги якого поросли очерет з рогозою. Достатки в сім’ї були невеликі, але жила вона в любові та злагоді.
Досягнувши шкільного віку, Катруся піша до першого класу Бранцівської семирічки. Закінчивши школу та отримавши атестат, разом з татом їде вступати до технікуму. Діставшись із Бранцівки до Тростянця на підводі, дівчинка ніби потрапила у зовсім інший світ. На пероні вокзалу метушились люди, всі кудись поспішали, а на рейках стояли величезні паровози з вагонами. В один з таких і Катруся з татом. То був звичайний товарний вагон, у якому із захопленням і тривогою в серці поїхала Катруся в нове, незвідане життя. Continue reading