Tag Archives: хутір

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (VIII)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (VIII)

(продовження)

Храм Різдва Христового у Тимофіївці

На початку XVIII ст. в селі Тимофіївка (тепер це частина села Осоївка) був збудований дерев’яний храм, але проіснував він недовго, з часом прийшов у непридатність і замість нього побудували кам’яний храм. Він мав особливо величний вигляд, бо ж спорудили його на високому місці, і спостерігати його білі сліпучі стіни можна було здалеку – з сусідніх сіл. Continue reading

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (VII)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (VII)

(продовження)

Свято-Дмитрівський храм у Рясному

«Село это, – пише архієпископ Філарет – одно из лучших сел благодатной Украины. Оно расположено на полугоре, с трех сторон окружено водою и прекрасными рощами; во всех дачах почва земли – чистый чернозем, самый плодородный; в каждой равнине можно найти источник чистой воды; лес большей частью строевой»[43]. Село було засноване сумським полковником Герасимом Кондратьєвим у 1670 р. і населене його підданими черкасами. Тоді ж було побудоване в Рясному перше училище. Continue reading

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (VI)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (VI)

(продовження)

Храм Різдва Пресвятої Богородиці в с. Осоївці

У селі Осоївці, там, де сьогодні споруджено меморіал зі стелами, на яких вписані прізвища воїнів-односельчан, полеглих на полях битв у Великій Вітчизняній війні, колись височів мальовничо обсаджений ошатними деревами й плодовим садом кам’яний храм, збудований і освячений у минулому столітті на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Згідно з християнським переказом, святі батьки Яким і Анна жили в Назареті. До глибокої старості вони не мали дітей. Тим тяжко мучилися, подовгу постилися і ревно молилися. Урешті їх молитви були почуті Богом. І ось одного разу перед ними з’явився ангел і передав звістку, що Бог пошле їм доньку, яка принесе радість усім людям. Через рік Анна народила дівчинку, якій дали ім’я Марія. У 24 роки Діва Марія народила Сина Божого Ісуса Христа. Continue reading

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (V)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (V)

(продовження)

Свято-Троїцький храм у Мезенівці

Про перший храм у Мезенівці ми знаємо небагато, навіть невідомо, коли він був збудований. Уперше про нього згадується в 1750 р., тут налічувалося 257 парафіян[25]. Continue reading

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (III)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (III)

(продовження)

Храм Святої Великомучениці Параскеви П’ятниці у Бранцівці

У с. Бранцівка перший храм був збудований дерев’яний майже одночасно із заснуванням поселення у 1696 році. Він був освячений на честь св. Параскеви. Дерев’яний храм часто руйнувався, його неодноразово перебудовували, останній раз у 1778 році. Нарешті у 1814 році був збудований новий, тепер уже кам’яний храм, котрий теж був освячений на честь св. Параскеви. Храм побудував на свої кошти поміщик Василь Миколайович Логачев. Дерев’яна дзвіниця цього храму була побудована 1842 року, а в 1895 році церкву розширили на кошти прихожан. Стояла вона на найвищому місці при виїзді з села, біля дороги, що веде на Мезенівку. Continue reading

Леонід Дідоренко: Живуть старі назви вулиць

5 років тому, 20 січня 2016 року, завершився земний шлях нашого видатного земляка, Почесного громадянина селища Краснопілля Дідоренка Леоніда Дмитровича – краєзнавця, історика, поета, літописця Краснопільщини і щирого патріота рідної землі.

Внесок Леоніда Дідоренка у формування історичної пам’яті земляків переоцінити неможливо… Пропонуємо чудовий нарис Леоніда Дмитровича про старі споконвічні назви краснопільських вулиць, кутків, хуторів. У них закарбувалася сама історія нашого селища і краю.

Живуть старі назви вулиць

Чимале наше селище Краснопілля: майже на 7 км тягнеться воно з заходу на схід і 5 км з півночі на південь. Не враховуючи Новодмитрівки, Михайлівки та селища Михайлівського, які підпорядковані селищній раді. Continue reading

Про справи у нашому краї Олександра Паліцина і Олександра Каразіна (ч.1)

В Україні в усі часи знаходились люди, котрі своєю діяльністю закладали основи розвитку суспільства на століття вперед. 200 років тому на Слобідщині яскравими зірками небосхилу просвітництва палали імена Олександра Паліцина та Василя Каразіна. Про їх справи у нашому краї і піде мова у цьому нарисі.

Портрет О.Паліцина французького художника П.Берже, 1813 р.

Олександр Олександрович Паліцин у 1792 р. викупив у нащадків Андрія Андрійовича Кондратьєва хутір Попівка (північніше села Залізняк, сьогодні – у Сумському районі). Йому сподобався ландшафт місцевості на зразок альпійської, а тихоплинне сільське життя на віддалі від гамірного міста найкращим чином сприяло реалізації творчих планів на майбутнє. Швидко облаштував навколишній життєвий простір – великий будинок на багато кімнат, навколо – садово-парковий ансамбль в англійському стилі, ставок та пасіка. Continue reading

Антон Павлович Чехов і Глибне

Сім’я Чехових в Сумах

Прочитавши назву цієї розвідки, спершу можна заперечити – ну що може єднати відомого російського  письменника і невелике сільце на Україні… Насправді ж, просто саме дослідження історії Глибного пов’язане з деякими труднощами. Так, в роки Другої Світової війни село було майже повністю знищене і в ньому навряд чи знайдеться бодай одна довоєнна будівля або навіть старі побутові речі домашнього вжитку. Друга проблема, яка фактично випливає з першої – у Глибному досить мало корінного населення, особливо – людей старшого віку. І якщо історію сусідньої Самотоївки можна викласти, немов з кубиків, з історій окремих сімей, родовід яких нерідко налічить зо три сотні років, то Глибне – це вінегрет з прізвищ найрізноманітнішого походження, серед яких важко знайти людину, спроможну вказати на місце, де до війни жили предки. На щастя, сучасний технічний рівень оснащення краєзнавця дає можливість знаходити нові, навіть зовсім не відомі раніше джерела та матеріали для дослідження історії рідного краю, що і стало приводом для цієї розповіді…

Достатньо й разу побувати в Глибному, щоб помітити, – воно ніби розділене на дві частини. Справді, одна його частина, – велика, з усіма прийнятими ознаками центру села, – знаходиться на шляху до Миропілля. Друга частина знаходиться на Сумській дорозі та веде вбік від неї в сторону залізничної станції. І це неспроста. В давні часи Глибне почало розбудовуватись саме з того місця, де зараз його центральна частина. А от біля дороги з Сум на Краснопілля, станом на середину XIX-го століття, був тільки постоялий двір. Continue reading

Ці дні в історії району. 29 лютого – 6 березня

150921_Krasn_hist_day1
У післявоєнному районі одні допомагають дітям фронтовиків, інших НКВС ловить на крадіжці хліба, Сталін наказав знизити ціни, модернізується маслозавод, а у Мезенівці мисливці взяли під охорону ондатр. Такими подіями, і не лише, запам’яталися дні в історії району в різні роки.

1945. У клубі райцентру відбулися загальні профспілкові збори працівників місцевої промисловості Краснопільського райпромкомбінату. На цих зборах райпромкомбінатівці вирішили на відзнаку Восьмого березня внести в фонд допомоги дітям фронтовиків, які живуть у Гребениківському дитячому будинку, свій одноденний заробіток. Було відраховано 2400 карбованців. На цю суму райпромкомбінат відпускає дитбудинкові своїх виробів.

А у школі Михайлівського керамічного заводу організовано для учнів – дітей фронтовиків і дітей інвалідів Вітчизняної війни гарячі сніданки. Дирекція заводу знайшла потрібні харчові ресурси і діти з 6 березня регулярно снідають у заводській їдальні.

Тим часом працівники Краснопільського районного відділу НКВС виявили чотирьох розкрадачів колгоспного хліба в артілі ім. Фрунзе (с. Успенка). При обшуку у чотирьох злодіїв виявлено і повернуто колгоспу півтонни пшениці і 29 кілограмів гречки.
Continue reading

Маленька розповідь про велику Людину

160301_Kateryna_Zabara
Життєва дорога – це тернистий шлях, обпалений гарячим сонцем та обвіяний колючим вітром, але вона й різнобарвна, як весна. Хочу розповісти про людину, яка за покликом серця та за професією своє життя присвятила людям. Я вдячна долі за те, що людину знала особисто.

Так от, 15 жовтня 1918 року в сім’ї Забари Кирила Кириловича та Віри Іванівни народилась донечка Катруся. Проживала сім’я в мальовничому селі Бранцівка по вулиці з милозвучною назвою Краснянка. Хатина стояла у вуличці, де вниз, край городу, був невеличкий ставок, навкруги якого поросли очерет з рогозою. Достатки в сім’ї були невеликі, але жила вона в любові та злагоді.

Досягнувши шкільного віку, Катруся піша до першого класу Бранцівської семирічки. Закінчивши школу та отримавши атестат, разом з татом їде вступати до технікуму. Діставшись із Бранцівки до Тростянця на підводі, дівчинка ніби потрапила у зовсім інший світ. На пероні вокзалу метушились люди, всі кудись поспішали, а на рейках стояли величезні паровози з вагонами. В один з таких і Катруся з татом. То був звичайний товарний вагон, у якому із захопленням і тривогою в серці поїхала Катруся в нове, незвідане життя. Continue reading