Tag Archives: Пушкарне

Наталя Литвиненко-Орлова: Мовно-культурний голокост на землі моїх пращурів

1110_NLO_Hrabovske1
А правда наша ще і досі бранка.
Не відвертайся. І чоло не морщ.
Моя земля – повія. І повстанка!
Як гріх і святість, блискавка і дощ!
Віками платимо за блуд оцей…
(А. Листопад)

Велика частка мого особистого дитинства та трохи старших років промайнула на Сумщині у селі Грабовське, або, як по-колишньому, то село Пушкарне Краснопільського повіту. На краю села, де колись була хата мого діда Івана та бабусі Василиси, і яку разом з дідом у році 37-му забрали червоні варвари, починається моя Україна.

І то правда, що починається саме там, бо якщо навпрошки перескочити яром та ще трошки через греблю у гайок, то вже простягається Курщина, або, як по-теперішньому, то Білгородщина, тобто Росія. І якийсь дивний був цей куточок нашого села, батьківщини моєї бабусі, мами, діда. Тут завжди співали тужливих пісень. Співали та плакали, а ще згадували, – і кожен про своє, і про тяжке гуртове, – колгоспне та воєнне життя.
Continue reading

Над Грабовським хмари насторожі

1110_Grabovske1
Прикордонне село на Сумщині робить поправку на воєнний конфлікт

Про те, що наш автобус наблизився до прикордонної зони, нагадали кілька  правоохоронців у зелених кашкетах і камуфляжній формі, які подали знак зупинитися за кілька кілометрів від села. Зі зброєю напереваги вони спершу оглянули транспортний засіб, а затим зазирнули в салон.

Але, побачивши представників Краснопільської РДА, відділів освіти та культури, які їхали на урочистості з нагоди 150-річчя із дня народження відомого земляка, поета Павла Грабовського, відразу ж побажали всім щасливої дороги і знову зайняли місце на узбіччі.

А за 5—7 хвилин село постало в усій осінній красі: з притрушеними позолотою кронами дерев, світлими чепурними будинками, доглянутими дворами та рівною асфальтівкою, обабіч якої тішили погляд акуратні магазини, кафе, пошта та інші, переважно цегляні, будівлі — одне слово, як і належить у населеному пункті зразкового порядку.
Continue reading

«З рідним краєм якась нитка тебе зв’язує навік…»

0918_StadnychenkoУ селі, відомому завдяки своєму уродженцю П. А. Грабовському, ми побували за кілька днів до офіційних урочистостей. Попри ювілейну дату, свято намічалося скромним. «Завжди одночасно відзначали й день села, і літературно-музичну виставу проводили, і концерт був, — ділиться завідуюча районним відділом культури і туризму Анжела Назаренко. — Тепер, на жаль, не до гучних свят. Хоча не відзначити ювілей не можна».

До районного Будинку культури мене запросив перед від’їздом на Грабовське заступник голови Краснопільської райдержадміністрації Юрій Яремчук: «До села недалеко, дорога хороша — доїдемо. А у нас тут щойно конкурс розпочався». У залі, поруч із великим портретом Павла Арсеновича, школярі читали його поезію — традиційне змагання юних читців проходило й цього року. В національному вбранні діти виразно промовляли поетичні рядки, які лунають сьогодні вкрай сучасно: «Бажав би я, мій рідний краю, Щоб ти на волю здобувавсь, Давно сподіваного раю Від себе власне сподівавсь».
Continue reading

Край – вартий боротьби, борець – гідний пам’яті

0918_Hrabovske-150_1

Блукаючи вулицями Грабовського у перервах між заходами, присвяченими 150-річчю з дня народження видатного Українця, а саме так інколи підписував свої вірші Павло Арсенович Грабовський, пригадуючи минулорічні святкування, мимоволі зробив висновок, що жодного разу примхи осінньої погоди не зіпсували ці заходи. Всевишній ніби вибачається цього дня перед поетом за ті муки, поневіряння, утиски, дарує йому після смерті на чужині той мінімум, те тепло українського сонця, яке не зміг дати при житті в далекому Сибіру.

А ще є пам’ять, над тривалістю якої не владні Небесні сили, якраз тут все залежить тільки від нас, земних створінь. Тож готуючи цей матеріал, спілкуючись із гостями малої батьківщини, у майбутнє дивимось з вірою – пам’ять поета-лірика, перекладача, патріота, а ще власника неперевершеної бороди П. Грабовського житиме й надалі.
Continue reading

Розрізаний рушник розповів про долю бунтаря…

OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Багато представників старшого та середнього поколінь з далеких шкільних уроків української літератури пам’ятають проникливі рядки про нужденну працю швачки, яка вдень і вночі працювала голкою, аби прогодувати себе і свою сім’ю. Прості й невимушені рядки вчити було легко і швидко, бо вони западали в душу, зримо поставали в дитячій уяві. І навіть через десятиліття ота швачка й досі залишається в закутку пам’яті, щоб за першої-ліпшої нагоди зринути поетичним образом і філігранністю строф.

«Швачка» та сотні інших талановитих віршів і перекладів належать перу Павла Грабовського, який народився у селі Пушкарне — нині Грабовське Краснопільського району на Сумщині. Зараз цей населений пункт прикордонний — до найближчого російського села якихось кілька десятків метрів. У холодній землі далекого Тобольська поет залишився назавжди. Однак і звідти озивається своїми полум’яними рядками до нас нинішніх, кличе до світла, добра і справедливості, хоч теперішній час далеко не такий, про який мріяв і який обстоював поет.
Continue reading