Янголи в Шевченка різні. Це може бути щось благовіщенське, як, скажімо, у старовинній українській колядці «Ой видить Бог», що зринає в драмі «Назар Стодоля»: «Бачить же Бог, бачить Творець, / Що мир погибає, / Архангола Гавриїла / В Назарет посилає…», — може бути згаданий у повісті «Княгиня» «херувим Рафаеля», яким він постає на знаменитій «Сікстинській Мадонні», а може бути навіяний романтичною поезією «янгол раю», як у поемі «Тризна»: «Он снова чистый ангел рая, / И на земле он всем чужой». Continue reading
Tag Archives: Віктор Петров-Домонтович
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЄРЕТИК
У чудесній повісті Віктора Петрова-Домонтовича «Франсуа Війон» є такий єпізод. Юний поет Війон іде вулицями Парижа. Надворі буяє весна: сонце, синява неба, зелень трави, пахощі квітучих яблунь. Аж раптом він згадує, як учора один здоровань назвав його єретиком. «Веселий місяць травень, — з гіркістю зітхнув Франсуа. — Саме час палити єретиків…»
І хто ж вони, люди, яких називають єретиками? Християнські богослови пояснюють це так. Церкву слід розуміти як спільноту тих, хто 1) визнає засади Христової віри, 2) бере участь у таїнствах і 3) підлягає владі належних старших. Тим часом той християнин, який свідомо не визнає богонатхненних догматів віри, відпадає від церковної єдності. І тоді його іменують «єретиком». Це слово стало і звичайною лайкою[1], і назвою одного з найкращих Шевченкових творів… Continue reading
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЩАСТЯ
Катерина Білокур. Щастя. 1950
Хтозна, але може бути так, що вся література, усе мистецтво — то не що інше, як мандрівка за щастям. Вальтер Беньямін стверджував, що існує два образи щастя: «образ щастя у вигляді гімну і у вигляді елегії. Перший — нечуване, ніколи не присутнє, апогей блаженства. Другий — вічне прагнення повторити, відновити початкове, перше щастя». «Щастя у вигляді гімну» важко собі уявити, бо воно, сказати б, безплотно-ефемерне. А от «щастя у вигляді елегії» — це, наприклад, Таїті. У Віктора Петрова-Домонтовича є чудесна річ під назвою «Напередодні (Гракх Бабеф)», а в ній ось така думка: «Людина щаслива тільки на Таїті!.. Дике життя, — навчав Дідро, — таке просте, а наші суспільства являють собою такі складні будови! Таїтяни живуть коло початку світа, а європейці — коло кінця його»… Continue reading