Tag Archives: Михайло Щепкін

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ДОЛЯ

ДОЛЯ

Один із героїв «Майстра корабля» Яновського каже: «На світі завше більше поганого, ніж доброго. Той, хто вірить у долю, може собі записати, що в долі напівчорне обличчя». Не знаю. Це кому як. Я, наприклад, вірю в долю, але волію бачити її прекрасною незнайомкою. Може, саме тому моя життєва стежина від колиски й до сьогодні всіяна трояндами Continue reading

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (VIII)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (VIII)

(продовження)

Храм Різдва Христового у Тимофіївці

На початку XVIII ст. в селі Тимофіївка (тепер це частина села Осоївка) був збудований дерев’яний храм, але проіснував він недовго, з часом прийшов у непридатність і замість нього побудували кам’яний храм. Він мав особливо величний вигляд, бо ж спорудили його на високому місці, і спостерігати його білі сліпучі стіни можна було здалеку – з сусідніх сіл. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ВОСКРЕСІННЯ

ВОСКРЕСІННЯ

Про воскресіння Шевченко говорив доволі часто. Це могла бути, наприклад, згадка про молитву Чесному Хресту «Да воскреснет Бог», яка є в повістях «Наймичка», «Близнята», «Прогулянка…». А могла бути всього лиш грайлива «гіпотетична модальність»: «якби воскрес…». Так, у повісті «Прогулянка…» Шевченко каже: наші народні думи такі піднесено-прості й прекрасні, що якби раптом воскрес Гомер «та послухав би хоч одну з них від такого ж, як і сам він, сліпця, кобзаря чи лірника, то розбив би вдрузки свій козуб, званий лірою, і найнявся б за міхоношу до нашого найубогішого лірника, привселюдно обізвавши себе старим дурнем». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. БІБЛІЯ

БІБЛІЯ

На початку повісті «Варнак» є такий епізод. Кріпость Соляна Защита, що за 70 кілометрів від Оренбурга. Оповідач приходить у гості до головного героя, який колись, на далекій-далекій Україні, був розбійником. Роздивляється його хату й бачить на столі велику книгу «в червоній сап’яновій оправі, із золотим, почорнілим від часу тисненням». То була Біблія — «елегантне київське видання 1743 року, з пишномовною присвятою гетьману Розумовському (видання дуже рідкісне)». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЩАСТЯ

ЩАСТЯ

Катерина Білокур. Щастя. 1950

Хтозна, але може бути так, що вся література, усе мистецтво — то не що інше, як мандрівка за щастям. Вальтер Беньямін стверджував, що існує два образи щастя: «образ щастя у вигляді гімну і у вигляді елегії. Перший — нечуване, ніколи не присутнє, апогей блаженства. Другий — вічне прагнення повторити, відновити початкове, перше щастя». «Щастя у вигляді гімну» важко собі уявити, бо воно, сказати б, безплотно-ефемерне. А от «щастя у вигляді елегії» — це, наприклад, Таїті. У Віктора Петрова-Домонтовича є чудесна річ під назвою «Напередодні (Гракх Бабеф)», а в ній ось така думка: «Людина щаслива тільки на Таїті!.. Дике життя, — навчав Дідро, — таке просте, а наші суспільства являють собою такі складні будови! Таїтяни живуть коло початку світа, а європейці — коло кінця його»… Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ПОРОЖНЕЧА

ПОРОЖНЕЧА

Образ порожнечі зринає в Шевченка досить часто. Наприклад, у поемі «Тризна» він говорить про зяючу «порожнечу життя»: «Страдал он. Жизни пустота / Пред ним могилой раскрывалась…» І тут-таки поет змальовує образ «межі вічності», яка чорніє десь далеко-далеко «в пространстве мрачном и пустом».

А що то за порожнеча: космічна чи душевна? Святий зна. Та, в усякому разі, цей образ змушує пригадати похмуру візійну замальовку з «комедії» «Сон»:

«Лечу, лечу, а вітер віє,
Передо мною сніг біліє,
Кругом бори та болота,
Туман, туман і пустота». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ДУША

ДУША

Наші письменники, починаючи ще десь від знаменитої «Притчі про людську душу та тіло» Кирила Турівського, весь час міркували над загадкою людської душі. Одні, як, наприклад, Петро Могила в добре знаному Шевченком «Требнику», казали, що «розумна людська душа — це створений Богом і посланий у людське тіло безсмертний дух, який не від сімені людського народжений, не з чотирьох стихій складений і не вмирає, вийшовши з тіла».

Інші, як-от Касіян Сакович у своєму «Трактаті про душу», стверджували в дусі схоластичної філософії, що «душа — це актуальний стан органічного фізичного тіла, яке має здатність до життя». Continue reading

Леонід УШКАЛОВ: УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ЧАСІВ ШЕВЧЕНКА (II)

(закінчення)

Однією з найприкметніших рис української культури часів Шевченка є те, що на передньому плані перебувають тут поезія, музика, етнографія, історія й театр. Усе інше, зокрема природничі й точні науки, філософія, пластичні мистецтва тощо, відходить на другий план. А в осередді тодішньої української культури опиняється пісня. Зрештою, саме з видання народних пісень і розпочалося слов’янське відродження: в 1814 році у Відні виходить «Мала простонародна славяно-српска пjєснарица» Вука Караджича, у 1823 році Ян Коллар видає першу частину збірки «Písně světské lidu slovenského v Uhřích», у 1825 році Франтішек Ладіслав Челаковський видає другу частину збірки «Slovanské národní písně» (у двох останніх збірках були й українські пісні). Так чи інакше, уже Олексій Павловський у своїй граматиці називав «схильність до музики й співочий талант» прикметною рисою українського національного характеру[190], а Микола Цертелєв, публікуючи українські думи, услід за Йоганном Ґотфрідом Гердером, пробує добачати в них «поетичний геній народу, його дух»[191]. Те саме було й у Галичині. Наприклад, у календарі «Pielgrzym Lwowski – Der Pilger» на 1823 рік Денис Зубрицький закликав галичан наслідувати приклад Гердера, Йоганна Йозефа Ґерреса, Вука Караджича та інших і збирати народні пісні. Continue reading

В Краснопіллі відкрили меморіальну дошку актору Михайлу Щепкіну

У селищі Краснопілля на Сумщині на приміщенні районного Палацу культури урочисто відкрили меморіальну дошку видатному акторові, землякові, близькому другові Тараса Шевченка Михайлові Щепкіну.

28 листопада в Краснопіллі відбулася значна подія — відкриття меморіальної дошки видатному актору, відомому у всьому світі, нашому землякові, дитинство якого пройшло в Краснопільському районі, Михайлу Семеновичу Щепкіну. Continue reading

Краснопільська земля поєднала дві долі

До 230-ї річниці від дня народження великого Актора Михайла Щепкіна

Наш благодатний край став щасливим на творчу долю багатьом творчим людям. Цими днями мистецькі кола відзначають 230-у річницю від дня народження великого Актора, який близько 60 років на сцені утверджував життєву правду, виховував молодих колег у дусі реалізму. Це був Михайло Семенович Щепкін. Його ім’я відоме у всьому світі, він мав тисячі своїх прихильників, для нього театр був великою школою мистецтва і у своїй праці бачив відповідальну суспільну місію. А його життя починалося із слобожанської землі, де відбулися у нього зримі погляди на навколишню дійсність, тут він створив власне сімейне благополуччя. Continue reading