(закінчення, початок див. https://krasnopillia.info/2015/01/15/leonid-didorenko-ryadky-z-istoriji-ridnoho-krayu-i/)

***
У 1708-1709 роках була проведена адміністративно-територіальна реформа, результатом якої стало створення Київської губернії, що включала і деякі нинішні російські території. Отже, поряд з гетьманською владою запроваджується і губернське правління на чолі з князем Голіциним. При гетьмані постійно знаходився російський резидент. А в 1722 році цар створив у Глухові Малоросійську колегію, яка фактично перебрала на себе владу на Україні. На чолі полків стають росіяни. Російським чиновникам цар надає в Україні земельні маєтності. Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. на українських землях поступово запроваджуються загальноросійські органи влади і управління, суд, становий поділ, адміністративна і правова системи.

Феодальні відносини не були скасовані і поступово відбувається закріпачення основних товаровиробників. Остаточно це сталося у 1783 році. Панівна верхівка українського суспільства – козацька старшина й українська шляхта – була зрівняна у правах з російським дворянством.

Поширеним явищем у краї було існування розгалуженої мережі церковноприходських шкіл, в яких навчалися представники різноманітних соціальних груп.

В політично-економічному розвиткові регіону має глибоке коріння історія формування Краснопільського району як адміністративно-територіальної одиниці. Після ліквідації у 1765 році полкового устрою на Слобожанщині, було створено Миропільське комісарство Сумської провінції, до складу якого входили всі населені пункти нинішньої Краснопільщини. Більше того, територія комісарства охоплювала чимало населених пунктів, які тепер знаходяться у складі Бєлгородської та Курської областей Російської Федерації. Це була велика, громіздка, некерована одиниця, а тому виникла нова адміністративна реформа. У 1780 році утворився Миропільський повіт у складі Харківського намісництва. Та й це, очевидно, не відповідало вимогам часу.

За Указом Російського імператора Павла І 12(23) грудня 1796 року про поділ Росії на губернії було ліквідовано Харківське намісництво і його територія увійшла до складу Слобідсько-Української губернії, яка у 1835 році була перейменована на Харківську губернію.
Складовою частиною губернії був повіт. У Харківській губернії було 15 повітів, у тому числі Миропільський, Охтирський, Сумський. Складовою частиною повіту була волость.

До Сумського повіту входила 21 волость, в тому числі Великобобрицька й Верхньосироватська, яким були підпорядковані деякі села нинішньої Краснопільщини. До Охтирського повіту входило 13 волостей, в тому числі Покровська, Ряснянська, Славгородська, Краснопільська.

Герб Миропілля
У північній частині сучасної території нашого району деякий час існував Миропільський повіт, але з 1797 року Миропілля стало заштатним волосним містечком Суджанського повіту Курської губернії.

Населення нашого краю брало участь у Вітчизняній війні 1812 року. У складі регулярних військ перебували Сумський і Охтирський полки.

Глибока криза феодально-кріпосницької системи, поразка у Кримській війні 1853-1856 років, селянські виступи середини XIX ст. змусили уряд піти на буржуазні реформи. Першим кроком модернізації країни стала селянська реформа 1861 року. Незважаючи на обмежений, незавершений характер цієї реформи, вона відкрила шлях для розвитку капіталізму. На Краснопільщині тоді розвивалося цукроваріння; цукрові заводи були збудовані в Мезенівці (в 1835 р.), в Грязному (в 1853 р.), в Славгороді (1858), у Бобрику (1854), в Угроїдах (1891), а також у Стрілках.

Великої шкоди розвитку країни завдала перша світова війна. Імперіалістична політика царизму, поразки на фронті і господарська розруха в тилу прискорили наростання революційної кризи. Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року в населених пунктах Сумщини відбувалися мітинги, маніфестації, сходи.

Тоді в Миропіллі перші вісті про революцію селяни одержали від прибулих із Петрограда солдат спеціально для того, щоб оповістити радісну звістку про звільнення від гніту деспотизму своїм односільчанам. Вислухавши повідомлення прибулих, селяни з червоними прапорами і співом «Марсельєзи» рушили по селу. Дорогою до них приєдналися горожани. В першу чергу вони роззброїли поліцію. В цій справі їм допоміг прибулий внаслідок контузії прапорщик. Після цього вони рушили до майстерень, де працювало 700 чоловік робітників і зняли їх з роботи. Останні негайно приєдналися до них. До маніфестації приєдналась учнівська молодь. Було проголошено багато промов, в котрих хоча іноді й відсутнє було красномовство, зате було багато щирості. Маніфестація продовжувалася до пізньої ночі.

В першу чергу був організований громадський комітет до складу якого увійшли: 40 робітників, 87 селян, ветеринар, лікар, священик, 5 вчителів, 5 представників від споживчих товариств, по одному – від кредитного товариства, від купецького банку, від купецтва, від міської управи, а всього 144 чоловік.

Поліцію замінили міліцією. Були вжиті заходи по боротьбі з дорожнечею й до регулювання продовольчого питання. Висловився комітет також і по політичному питанню: виразив побажання встановити демократичну республіку. Комітет доручив своєму депутатові ознайомитися з діяльністю Харківської Ради робітничих і селянських депутатів, ввійти у зв’язок з нею, одержати від неї вказівки, літературу.

Жовтневий переворот 1917 року в Росії вплинув на зміну політичної ситуації в Україні. На ухвалення Центральною Радою III Універсалу, яким проголошувалася Українська Народна Республіка, радянський уряд Росії відповів наступом Червоної гвардії. Через територію Сумщини здійснювали наступ більшовицькі війська під керівництвом В.Антонова-Овсієнка та М.Муравйова.

Протягом 1919-1920 років у нашім краї двічі встановлювалася радянська влада. Наприкінці 1920 року вона встановилася остаточно. Населення було замучене періодом сумнозвісного «воєнного комунізму», коли безсистемно у селян вилучався хліб і продукти харчування (продрозкладка), проводилася націоналізація підприємств, поміщицьких маєтків, торгівельних закладів, запровадилася карткова система, примусовий розподіл продуктів, загальна трудова повинність. Не зазнала змін ця політика і після громадянської війни, в мирний час. Тому після війни громадянської почалася справжня селянська війна. На території району діяли організовані банди, очолювані досвідченими організаторами і працівниками радянських органів, незадоволених методами роботи влади Тищенко, Горбунко, Рибалко, Свинаренко, Марченко, бувший начальник Краснопільської міліції Кудрявцев, бандити Дорошенко, Уманський.

Адміністративно-територіальний поділ УСРР, 1921 рік

Новий, радянський державний лад вимагав нового адміністративно-територіального поділу. Перехід від війни до миру створив умови для такої перебудови. З усіх радянських республік ця робота першою почалася на Україні. На той час населені пункти нашого краю належали до Харківської губернії, частина з них підпорядковувалась Сумському, а частина — Охтирському повітам.

У першій половині 1923 року була здійснена адміністративно-територіальна реформа в Україні, яка проводилася з метою спрощення, здешевлення і наближення до мас радянського апарату.

Друга сесія Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК) 7-го скликання постановою від 12 квітня 1923 року затвердила поділ республіки на 53 округи (замість 102-х повітів) та 706 районів (замість 1989 волостей). Кількість сільрад шляхом укрупнення було зменшено з 15696 до 9307. В результаті загальна кількість адміністративно-територіальних одиниць скоротилась на 43% (з 17787 до 10066), а кількість працівників місцевих органів влади – на 46% (з 92304 до 49811 чол.).

Адміністративно-територіальний поділ УСРР, 1927 рік

В основу нового адміністративного поділу замість повітів покладено райони, які об’єднувалися в округи. На півдні Сумщини були спочатку створені Сумський і Охтирський округи, а згодом у 1925 році Охтирський округ був розформований.

7 березня 1923 року Краснопілля перестало бути центром волості Охтирського повіту, а стало районним центром Сумського округу. До Краснопільського району входили населені пункти сільських Рад: Краснопільської, Чернеччинської, Самотоївської, Угроїдської, Тур’янської, Покровської, Успенської, Новодмитрівської.

Існував і Славгородський район. До його складу входили сільські Ради: Славгородська, Пушкарська, Ряснянська, Олександрівська, Землянська, Мезенівська.

Миропілля у 1924 році у зв’язку з ліквідацією Суджанського повіту ввійшли до складу Борисівського, в наступному році – Грайворонського повіту Курської області. Далі 21 березня 1927 року Президія ВЦВК СРСР прийняла рішення про перехід Миропілля і ще деяких сіл до складу України. З вересня того ж року місто стало центром Миропільського району Сумського округу (в подальшому з 1932 року – село, центр району в складі Харківської, а з 1939 року – Сумської області).

Від старого адміністративного поділу в Україні залишилися губернії. З утворенням і зміцненням округів та районів назріли умови для ліквідації губерній (їх було 9). Постановою від 3 червня 1925 року ВУЦВК скасував губернії, скоротив кількість районів до 680. Тоді ж Краснопільський і Славгородський райони об’єдналися в один – Краснопільський.

У 1929 році розпочалася колективізація сільського господарства. До заможних господарів та тих, хто не хотів вступати до колгоспів застосовували метод розкуркулення, що передбачав конфіскацію майна, вислання разом із сім’єю за межі району чи республіки, позбавлення виборчих прав. Скарги на необгрунтоване розкуркулення надходили майже до всіх місцевих органів влади.

Страшним наслідком насильницької колективізації став голодомор 1932-1933 років. На Краснопільщині в селах вимирали сім’ї, хутори, вулиці в селах.

Трагічною сторінкою історії нашого краю стали масові репресії 30-х років, що здійснювалися судовими і позасудовими органами — «трійками», «двійками», «особливими нарадами», органами НКВС, ДПУ. Вони торкнулися усіх верств населення в переважній більшості населених пунктів району.

Окрім представників старої інтелігенції, тобто найбільш кваліфікованих кадрів, радянська влада вбачала головним своїм ідеологічним супротивником церкву. Більшість храмів було закрито, деяких служителів культу заарештовано, а церкви як правило стали зерносховищами.

Саме в цей час удосконалювався адмінподіл відповідно до вимог обставин, що склалися. 7 листопада 1931 року були об’єднані Жовтневий і Краснопільський район в один – Краснопільський. Таким чином до Краснопільського району ввійшли населені пункти сільських рад: Жовтневої, Низівської, Нижньосироватської, Гребениківської, Залізняцької.

У 1930 році були скасовані округи, а у 1932-му створено області. Краснопільський район увійшов до складу Харківської області, а з 10 січня 1939 року – до складу щойно створеної Сумської області.

Краснопільчани брали участь в боях на р. Халхін-Гол, в поході з визволення Західної України, в боях з фінами. За мужність і відвагу, виявлені під час радянсько-фінської війни, командир взводу 252-го стрілецького полку 70-ї стрілецької дивізії, уродженець с. Тимофіївка, Комендант Сергій Павлович удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Це був перший Герой з Краснопільщини.

Напередодні Вітчизняної війни в складі Краснопільського району були населенні пункти 24-х сільських рад: Бездрицької, Бранцівської, Великобобрицької, Верхньосироватської, Гребениківської, Залізняцької, Жовтневої, Краснопільської, Лозівської, Мезенівської, Новодмитрівської, Низівської, Глибнянської, Нижньосироватської, Олександрівської, Покровської, Порозківської, Пушкарської, Ряснянської, Самотоївської, Славгородської, Тимофіївської, Угроїдської, Черниччанської, Ясенківської.

Саме таким був наш рідний район під час відбудови зруйнованого війною народного господарства до 1957 року. Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 7 червня 1957 року про укрупнення районів в Сумській області було ліквідовано Миропільський район. У зв’язку з цим значні зміни відбулися і в Краснопільському районі. До інших відійшли населені пункти сільрад: Верхньосироватської, Нижньосироватської, Залізняцької, Бездрицької, Низівської, Жовтневої, Гребениківської. А до району були передані населені пункти сільських рад: Миропільської, Запсільської, Пенянської, Сіннівської, Тур’янської, Петрушівської, Осоївської, Малорибицької.

Після рішення листопадового пленуму ЦК КПРС 1962 року відбулася перебудова структури радянських органів за виробничим принципом, у зв’язку з чим два роки (1963-1964) всі населенні пункти нашого району були підпорядковані Сумському району.

У січні 1965 року Краснопільський район був відновлений. Останні територіальні зміни в нашому районі відбулися у 1966 році, коли до складу Великописарівського району відійшли населені пункти Пожнянської сільської ради. З того часу межі території району стабілізувалися.
***
22 червня 1941 року фашистська Німеччина почала воєнні дії проти СРСР. У жовтні німці крокували до кордонів Краснопільщини. 10 жовтня 1941 року гітлерівці захопили місто Суми. Чорна хмара фашистської броньованої армади насувалася на Краснопільщину. 14-15 жовтня німці окупували Краснопілля. Тоді ж німці захопили Угроїди, Грязне, Виднівку, Самотоївку, Хмелівку, Чернеччину, Глибне, Ясенок, Малий Бобрик, Грунівку; 15 жовтня – Сінне, Тимофіївку, Рясне, Стрілки, Олександрівку (Лісне); 16 жовтня – Просіки, Васюки, Сахнове, Наумівку, Михайлівку; 17 жовтня – Осоївку, Птушку, Земляне, Малу Рибицю; 18 жовтня – Мезенівку, Бранцівку, Лозову, Покровку, Новоолександрівку, Софіївку, Цукрамент, Великий Прикіл, Велику Рибицю; 19 жовтня – Миропілля, Студенок, Запсілля, Пенянку, Криничну, Тур’ю, Петрушівку, Порозок, Славгород; 20 жовтня — Новодмитрівку.

На території краю був встановлений жорстокий окупаційний режим, метою якого було використання його економічного потенціалу, матеріальних і людських ресурсів. З метою викорінення більшовицької ідеології з свідомості людей окупанти йшли на певні поступки для українців у галузі духовного життя. В селах створювали початкові школи, а в Краснопіллі – агрошколу, в якій працювали хороші вчителі, але ця школа незабаром розпалася, бо пішли чутки, що всіх «школярів» німці намітили відправити до Німеччини на примусові роботи. Відроджувалась діяльність церков, запрацювала вона і в Краснопіллі, відібравши своє приміщення, яке було переобладнане під районний будинок культури. Запрацювала бібліотека при агрошколі.

На початку 1942 року нелегально відроджувалося товариство «Просвіта», керівниками якого були члени ОУН, вони поширювали ідею створення самостійної держави, та окупаційні власті вдались до арештів. Арештований був у Краснопіллі бургомістр Мірошниченко Гаврило як активіст ОУН і розстріляний в Сумах, прихильники «Просвіти» Чепурний з Великого Бобрика, Волков Володимир з Угроїд теж були арештовані Краснопільською поліцією.

Після Сталінградської битви відбувся перелом у ході війни. Почалося визволення захоплених ворогом земель. Визволенню Червоною Армією Сумської області передував розгром німецько-фашистських військ на Курській дузі. Обласний центр – м. Суми – був визволений 2 вересня 1943 року.

Через Краснопільщину вогненний вал фронту прокотився в лютому 1943-го двічі – на захід і на схід, а потім знову на захід. Краснопілля було визволене 8 серпня 1943 року, а останній визвольний бій відбувся на кордоні Краснопільського району 13 серпня 1943 року. Краснопільщина була остаточно звільнена, був покладений край фашистській окупації.

Населення пережило великі історичні події і в період мирних часів після другої світової війни. Поступово стає на ноги сільське господарство. Але, незважаючи на значні капіталовкладення, ця галузь народного господарства розвивалася переважно екстенсивним шляхом. Внаслідок безсистемного, необґрунтованого науково застосування меліорації і хімізації земель порушився екологічний баланс. У 80-х роках зазнала невдачі широко розрекламована «Продовольча програма». Жорстка адміністративно-командна система управління галуззю не давала розвитку людській ініціативі. До того ж негативні явища в економіці призвели до погіршення демографічної ситуації в районі. Почалося скорочення кількості населення, особливо сільського.

Для порівняння візьмемо 1959 та 1990 роки:
1959 р.    1990 р.
Все населення                61600      39517
в тому числі: сільське     48300      26650
міське        13300      12867

Демократизація політичної системи, гласність, скасування монополії Комуністичної партії на владу, перші демократичні вибори до Верховної Ради СРСР 1989 р. та Верховної Ради УРСР 1990 р. сприяли розкріпаченню суспільної свідомості народу. Спроба путчу 1991 року лише прискорила процес побудови власної держави. Завершенням цього стало прийняття Верховною Радою УРСР Акту проголошення державної незалежності 24 серпня 1991 року.

З великими зусиллями впроваджується програма економічних реформ. В районі збільшується кількість церковних громад, повертається історична пам’ять українського народу, повертаються історично обумовлені назви вулиць. Населення Краснопільщини сподівається, що активна розбудова деяких галузей господарства, діяльності спортивних, культурних, освітянських закладів дасть потужний поштовх до загального покращення суспільно-політичного та економічного життя.

 

Леонід Дідоренко

Джерело:
http://krasnews.at.ua/load/istorichni_narisi/rjadki_z_istoriji_ridnogo_kraju_ii/2-1-0-17
Рядки з історії рідного краю (ІІ)
09.04.2013, 20:17