Леонід Дідоренко: Рядки з історії рідного краю (I)

150115_Didorenko_history1
«Сумська Швейцарія» – так називають чарівний куточок Сумщини, в якому затишно ховається наша Краснопільщина.

Краснопільський район розкинувся на південно-західних схилах Середньо-Руської височини, простягши свою територію, котра становить площу в 1350 кв.км, на відстань між крайніми точками поверхні на 60 км з півночі на південь і біля 40 км з заходу на схід.

Стан клімату зумовлений віддаленістю району від морів. Відстань до портів Балтики становить 1000 км, а до портів Чорного моря — до 400 км. Район відноситься до однієї з найбільш континентальних частин України.

Краснопільський район межує з Сумським, Тростянецьким, Великописарівським районами Сумської області та Красноярузьким, Грайворонським районами Бєлгородської області, Суджанським і Бєловським районами Курської області Російської Федерації.
150115_Didorenko_history2
Через територію Краснопільщини проходили торгівельні шляхи, в тому числі й шлях трансєвропейського значення, який пов’язував Поволжя з Середнім Подніпров’ям та Західною Європою (Булгар-Київ). Шлях від Булгар до Києва через Вороніж містить біля 1400 км, або 40 днів звичайного переходу. При 20 зупинках шлях Булгар-Київ займав два місяці (40 днів дороги плюс 20 дньовок). Долаючи шлях від Києва до Вантіта – кордону стародавньої Русі на Сході, – мандрівники чи то купці п’яту зупинку робили на околиці Миропілля, де відомі кургани і городище X ст. поблизу Білогірського монастиря. Серед білогірських знахідок багато сіверянських височних кілець та інших типових для місцевих курганів речей. Та поряд з ними є речі і далекого привозу. Така, наприклад, бронзова качечка прикамського типу й своєрідна бляшка із зображенням людини і двох звірів (коня, вовка) теж характерна для Прикам’я VIII-ІХ ст. Залишили після себе проїжджі і скарби, знайдені в наші часи (в Миропіллі був знайдений скарб з 295 арабських монет).
150115_Didorenko_history3
Географічно-кліматична специфічність і обумовлювала особливості історичного розвитку краю, де впродовж тисячоліть відбувалися контакти між осілим населенням-землеробами і  кочівниками-скотарями. Ці  взаємини  між представниками двох протилежних систем  господарювання знайшли яскраве втілення і на землях тодішньої території Краснопільщини. Майже усі хвилі кочовиків, що періодично накочувалися з глибини Азії та Сибіру, неодмінно торкалися і території краю. Втім, контакти бували і цілком мирними, зокрема ті, що базувалися на торгівлі, взаємному запозиченні ремісничих і сільськогосподарських технологій, шлюбах.

Саме про це свідчить знахідка при археологічних розвідках курганних могильників в лісових заростях поблизу Миропілля. Там було знайдене поховання людей, черепи яких по своїй формі належали представникам східної національності – половцям. Отже в цьому поселенні мирно співіснували представники двох ворогуючих народів. Жили, дружили, створювали сім’ї.

Заселення території Краснопільщини відбувалося ще в часи палеоліту. Археологічною експедицією Сумського краєзнавчого музею у 1988 році в с.Барилівці Сіннівської сільради на 20-метровому оголенні лівого берега р.Псла на відкладеннях крейди, на глибині 8 метрів був виділений кремнієвий уламок із слідами його використання.
150115_Didorenko_history4
При розкопках, які проводилися в різні часи на території нашого району були виявлені поселення в стародавні часи: в бронзовому віці (Барилівка, Велика Рибиця, Запсілля, Краснопілля, Мала Рибиця, Миропілля, Новоолександрівка, Порозок), в ранньому залізному віці (Барилівка, Велика Рибиця, Великий Бобрик, Верхня Пожня, Глибне, Запсілля, Краснопілля, Мала Рибиця, Миропілля, Порозок), в раннє середньовіччя (Велика Рибиця, Верхня Пожня, Запсілля, Мала Рибиця, Миропілля, Порозок), в часи розвинутого середньовіччя вирувало життя в городищі на території нинішнього села Велика Рибиця.
150115_Didorenko_history5
З початком нової ери на території нинішньої Краснопільщини з’являються племена ранніх слов’ян, низку поселень яких досліджено в басейнах Псла і Ворскли. В селі Миропілля виявлені залишки городища і курганного могильника сіверян VІІІ-Х ст.ст. Неподалік с. Камінного Великобобрицької сільради виявлені залишки двох слов’янських городищ УІП-Х ст.ст. та ІХ-ХШ ст.ст. Поблизу Великої Рибиці виявлені поселення скіфських часів VІІ-ІII ст. до нашої ери, слов’янське городище та поселення сіверян VIII-Х ст.ст.

При розкопках на околицях Краснопілля були виявлені залишки матеріальної культури, що відносяться до скіфського часу і датуються VI-V ст.ст. до нашої ери.
150115_Didorenko_history6
Отже на території нашого краю якийсь невизначений час проживали й скіфи, про що свідчить знахідка періоду скіфської доби – залізний кинджал, знайдений випадково при польових роботах біля с. Хмелівка у 1984 р. Це був типовий акинак довжиною 29,1 см з брусковидним навершям з жолобчатою, поступово розширяючою доверху рукояткою і масивним перехрестям бруньковидної форми. По центру лінзоподібного клинка проходить невюра.

Як довели результати археологічних розкопок, Краснопілля було не тільки давнім поселенням, якому налічується понад 3000 років, а й тривалим – в ньому сотні років проживало, змінюючи одне одного, різне населення.

Тут залишилися сліди не тільки скіфів. Речові знахідки дали можливість припустити, що, як на черняхівському поселенні, так і на інших трьох, виявлених при розкопках, розташованих неподалік одне від одного, в поселенні на місці нинішнього Краснопілля проживали разом місцеве ранньослов’янське населення і принаймні в III ст. н.е. германське плем’я готів, доля яких на якийсь час в другій половині IV ст. н.е. виявилася тісно пов’язаною із місцевими племенами у зв’язку з загрозою наближення руху войовничих племен гунів.

Таке співжиття на одному й тому ж поселенні племен різних етносів є незвичайно цікавою сторінкою в історії населення нашого краю.

Ця многоликість в історії нашого етносу залишилась як згадка про минуле в прізвищах наших земляків: Поляков, Лях, Ляхевич, Мазур, Шведов, Нємцов, Татар, Титаренко, Волох, Волощенко, Сербін, Литвин, Литвиненко, Литовченко, Литовцев, Орда, Мурза, Ординець, Бакай і т.п.

В історичній літературі маємо чимало досліджень за матеріалами стародавніх літописів та відомої поеми «Слово о полку Ігоревім», що стосується подій невдалого походу князя Ігоря в 1185 році.

Рано вранці на зорі 23 квітня 1185 року, у вівторок, князь Ігор Святославович Новгород-Сіверський (1150-1202), син його Володимир Путивльський, племінник – князь Святослав Олегович Рильський, князь Всеволод Трубчевський, а також присланий від Ярослава Всеволодовича Чернігівського воєвода Ольстин із загоном чернігівських ковуїв, виступили в далекий степовий похід на половців без участі і згоди феодального глави – київського князя Святослава Всеволодовича.

В ті часи територія нашої Краснопільщини входила до складу Чернігівського князівства.

Яким же шляхом рухалось військо Ігоря в половецькі степи? Про це існує з десяток гіпотез, припущень, варіантів.

Ось, наприклад, історик В.Афанасьєв у своїй статті «Ймовірний шлях Ігоря Сіверського на половців у 1185 році», опублікованій в «Историческом журнале» № 6 за 1932 рік, стверджує, що шлях Ігоря проходив за маршрутом: Полтава, Білопілля (тоді мало назву — Вир), Суми (носило назву Липець), а далі шляхом, що пролягав через Краснопілля (назва очевидно була іншою) і далі на південь до Ізюма і т.д. Інший вчений, академік Б.О.Рибаков, цей шлях розбив на рівні відрізки щоденних переходів. А тому можна будувати здогадку, що військо Ігоря через Краснопільщину прямувало 28 квітня.

Будучи своєрідним буфером між слов’янським світом і кочівниками, населення Сіверщини в боротьбі з південними загарбниками народжувало мужніх і хоробрих воїнів. Частина ж його переселилась в північні й західні райони, залишаючи свої обжиті землі. Над ними надовго залягла невимовна тиша. Тільки орлиний клекіт і завивання вовків порушували її, відлякуючи випадкові групки хоробрих мандрівників. Наша місцевість стала Диким Полем.
150115_Didorenko_history7
Проте, ці землі не були цілком безлюдними. Археологічні дослідження свідчать – розвиток регіону продовжувався, хоча й менш інтенсивно, ніж за попередніх часів. Десь, майже поруч, – у Хотині, Бурині, Ромнах, наповнених войовничим людом, вирувало життя. Проникали люди й на простори Дикого Поля, займалися уходницьким промислом – бортництвом, мисливством, рибальством, ризикуючи зустрітися з войовничим кочовим народом.

В середині XIV ст. на українські землі поступово просувалася Литва. У 50-70-х роках до Великого князівства Литовського була приєднана Чернігово-Сіверська земля, в тому числі й наша Краснопільщина. Для більшості місцевих удільних князівств входження до нової держави не принесло великих змін. Як і раніше, вони залишалися власниками земель, збирали податки, видавали обов’язкові для всього населення розпорядження, чинили суди. Удільні князі визнавали лише верховенство великого князя Литовського. До того ж новий глава держави зобов’язався боронити і від нападу татар.

Наша малонаселена територія в ХVI-ХVII століттях перетиналася шляхами, котрими рухалися народи, каравани купців, озброєні загони степових кочівників, шукачів легкої наживи. Існували дороги, якими татари з Перекопу прямували на північ в литовські й московські землі. Ці дороги, або шляхи (як їх тоді називали — сакми), зрозуміло, не були зовсім досконалими, навіть не були схожими на пізніші російські тракти XVIII ст. Це були навіть не дороги в нинішньому розумінні слова, а напрямки, якими завжди рухалися татари, керуючись пам’ятними знаками на місцевості — курганами, дібровами, течіями річок, різними урочищами, – аби не заблукати в степах.
150115_Didorenko_history8
Більшої уваги в нашому краї заслуговують Сагайдачний та Бакаїв шляхи. Видатний український історик Д.І.Багалій доводив, що Бакаїв шлях простягся від Дніпра до Рильська по водорозділу Псла і Ворскли, а Сагайдачний шлях брав початок від Гадяча, а затим через верхів’я річки Білка прямував поблизу Бобрика. Обидва ці шляхи, петляючи по місцевості, перепліталися, тяглися поруч по водорозділу по Краснопільщині. Зокрема, Сагайдачний шлях проходив біля с. Олександрівка (тепер Лісне), через хутір Сагайдачний (тепер його немає), повз Пушкарне (тепер Грабовське). Неподалік цього шляху дослідники в наші часи знаходять наконечники списів, стріл.

Отже, сакми – це справді торгові шляхи, якими купці везли товари через наш край, ними проникали й ватаги розбійників.

Наприкінці XV – на початку XVI століття розпочинається протистояння Москви і Литви, майже щороку між ними відбуваються військові сутички, в тому числі і на Сіверщині, по території якої і проходив кордон між двома державами: на захід від цього кордону територія належала новоутвореній державі під назвою Річ Посполита, на схід – територія Московської держави.

Одночасно починається й заселення цього східного регіону, а також будівництво Бєлгородської оборонної лінії, яка мала систему укріплення, що простяглася зі сходу до Дніпра. З будівництвом цієї лінії пов’язана історія виникнення населених пунктів нашої Краснопільщини.

Та й саме Краснопілля має стародавню історію. Тут було поселення ще до татарських часів, бо ж як інакше можна пояснити той факт, що в період виникнення сторожової і станичної служби московська влада вхопилась за це місце в організації сторожі. Як правило, в таких випадках користувалися старими городищами.

Отож, при будівництві Бєлгородської оборонної лінії для захисту південних кордонів Московської держави від татар у 1640 році було збудоване укріплення (город-посад), котре дістало назву Краснополь.

Після заснування Суминого города, в якому розмістився козацький полк з канцелярією, боярин і воєвода Бєлгородської укріпленої лінії Григорій Іванович Романовський дозволив за розпорядженням Московського царя розмістити в фортеці Краснополь одну із сотень Сумського полку для охорони цього рубіжа. Так, у 1652 році Краснопілля набуло нового значення, воно стало сотенним містечком. Тоді замість московських служилих людей його стали заселяти українські козаки, задніпрянські переселенці. У 1673 році у фортеці було 1138 жителів.

Найповніший опис фортеці Краснополь залишив нащадкам Іван Ізносов, котрий вів постійний облік витрат на вдосконалення будови.

Никанор Харитонович Онацький проводив археологічну роботу при вивченні минулого Краснопільщини. У статті «Знахідки старовинних кахоль у с. Краснопілля на Харківщині», опублікованій в «Записках Всеукраїнського археологічного комітету» (т.1, Київ-1930) він помістив інформацію про розміри фортеці на Сумщині.
150115_Didorenko_history9
Кожного краснопільчанина зацікавить той факт, що на початку заснування Краснопільської фортеці розміри її значно переважали Харківську і лише трохи поступалися Сумській. Довжина Краснопільської фортеці становила 3294 сажені, Сумської – 3475, а Харківської – 475. За описом одного із стольників Миропілля стіна цієї фортеці була довжиною 991 сажень.

Сотенне містечко Мирополь було збудоване в зручному місці з точки зору оборони, на рівній площі в дубовому лісі на низькому березі Псла та притоки Удави, на татарському перелазі. Населення фортеці проявляло постійну турботу про своє .місто, кожен мешканець вносив свій вклад у ремонтні роботи, особливо у 1677 та 1679 роках, коли кріпосні стіни прийшли в занепад. Тоді на перебудову пішло 9464 дубові колоди, була заново відбудована восьмистінна Московська вістова башта, вкрита дубовим тесом.

В Миропіллі, як значиться у «Ведомости о количестве сотен Сумського полка», було дві сотні. В одній – сотником був Василь Богачевський, згодом до Миропілля було приєднано Рибицьку сотню, в якій сотником був Кирило Курський. Найновітніший опис фортеці Миропілля залишив нам Микита Худяков, котрий вів книги про своєчасні роботи в фортеці.
150115_Didorenko_history10
В «Історії Слобідської України» Д.І.Багалій стверджує, що до 1686 року в селі Рясному був «острог с обламами». Острог — це внутрішнє укріплення в поселенні, обнесене огорожою з тину, зверху загостреного. Тин являв собою ряд колод, вкопаних у землю. Вони щільно прилягали одна до одної, без проміжків. В стоячому острозі колоди вкопували вертикально, інколи їх вкопували з нахилом.

На стіні, або на валу, спорядженому навколо острога, влаштовувався бруствер, який служив для захисту стрільців. Він являв собою ряд стояків, закладених дошками, або ж зроблений з вітчатих колод.

Принагідно зазначимо, що Філарет Гумілевський в «Историко-статистическом описании Харьковской епархии» повідомляє, про «небольшое укрепление», біля якого заснувалась Верхня Пожня.

Південна частина Московської держави — Слобідська Україна інтенсивно заселяється вихідцями з Правобережної і Лівобережної України, що тікали від гніту польських панів та переслідувань католицької церкви. У XVII – першій половині XVIII століття переважна більшість населення займалася землеробством і скотарством, промислами – млинарство, винокуріння, бортництво, добування селітри тощо.

Слобідська Україна або Слобожанщина — це народження і дитинство нашого краю, нашої малої батьківщини. Тож, зафіксуємо у нашій пам’яті, чітко на карті окресливши Слобожанщину.
150115_Didorenko_history11
Ось погляньте на карту Східної України і прикордонних районів Росії. Візьміть олівець і обведіть ним територію Харківської, східну частину Сумської (до р. Сейму), північної частини Донецької (до р. Бахмутки), північну частину Луганської (до р. Айдар), південно-східну частину Воронізької (правобережжя Дону від м. Коротояка до Богучара, заплава р. Підгорної з містом Калач на лівому березі Дону), південно-західну частину Бєлгородської (місто Грайворон, Хотмизьк), південну частину Курської (місто Суджа і Глушково) областей.

Це і є та територія, котру колись у XVII ст. заселяли українці-переселенці, наші далекі предки з Правобережжя, створивши на нових землях красиві поселення – слободи.
150115_Didorenko_history12
Ці слободи і утворили Слобідську Україну, Слобожанщину. В описові 1685 року, складеному воєводою Іваном Кусаковим, подано, що «новопостроенный город черкасский Краснополь» має 6 веж (4 «глухі» і 2 з проїзними воротами), а біля посаду 1682 року знову побудували «острог» із 8 вежами.

У відомості Сумської полкової канцелярії 1755 року згадується сотник Іван Романов та зазначено, що до сотні приписане також село Самотоївка.

Відомо як виглядав сотенний прапор: з одного боку – образ Благовіщення Богородиці у сяєві, з написом угорі – «Яко гром, врага устрашающая», і внизу – «3а радость деве благочестия ти Гаврилова, да исчезнут враги и вся сила Исмаилова», і праворуч – зірка, а ліворуч – хрест з написом у сяєві: «Верным хранитель, врагам Губитель», поміж слів цього напису чотири зірки і під сяєвом напис: «Четыре звезды четвероконечному кресту служат, зрящее сие знамение, враги горько да тужать». Проведені пошукові роботи не дали змоги виявити печатки Краснопільської сотні.

Наприкінці XVIII ст. площа території Слобожанщини становила 70 тис. кв. км. з населенням понад 1 млн. чол.

За часів Петра І Україна стала заложницею у вирішенні російських проблем. Зростає невдоволення народу, з’являються антимосковські настрої серед козацької старшини. Під час війни Росії із шведами в 1708 році на території Краснопільщини військових дій не відбувалося. Внаслідок неможливості проходження шведських військ на Москву через Слобожанщину театр воєнних дій перемістився на Полтавщину.

Краснопільська сотня козаків у складі Сумського полку брала участь у війні з шведами. Указом, виданим у квітні 1706 року, був даний наряд на поставку з Краснопілля 10 пудів «зелья пушечного», тобто пороху. Шведський король Карл XII на початку 1709 року вирішив відтіснити російську армію за Псел і Ворсклу, щоб далі вести наступ в загальному напрямку на Охтирку, Бєлгород. Отож, як бачимо, і Краснопільщина опинилась під загрозою шведської навали. Російське військо підходило під Суми через Суджу Ромодановим шляхом поблизу Миропілля. У часи битви під Полтавою Краснопільська сотня, очолювана Дмитром Гнатовичем Кондратьєвим, стояла з квітня 1709 року у м. Гадячі. Згодом на терені слобідських полків, в тому числі населених пунктів Краснопільщини квартирувала ціла дивізія російського війська під командуванням Апраксіна.

Леонід Дідоренко

(закінчення буде)

Джерело:
http://krasnews.at.ua/load/istorichni_narisi/rjadki_z_istoriji_ridnogo_kraju_i/2-1-0-16
Рядки з історії рідного краю (І)
09.04.2013, 12:30

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.