В читальному залі Краснопільської ЦРБ (приміщення РПК) відкрилася виставка робіт молодої майстрині Валентини Дмитрівни Іващевої, що входить до циклу постійно діючої виставки «Знайомтесь, таланти рідного краю». Експозиція виставки представлена українською вишивкою, в’язаними іграшками, ляльками-мотанками.

Відкриття виставки приурочене до Дня вишиванки – свята національної єдності, яке в цьому році відзначається 21 травня.

Перше, що звертає на себе увагу, коли знайомишся з виробами головного розділу експозиції «У вишиванках душа моя співає», – це те тепло, яким сповнені вишивки, бо все, що робиться з душею, коханням, несе в собі світло. Саме у вишиті символи ще з прадавніх часів жінки закладали усю любов та турботу про своїх близьких. На сорочках коханих чоловіків вишивали спеціальні знаки, покликані захистити у важку хвилину і, звичайно ж, вкотре «сказати» про любов та вірність дружини. А скільки любові й тепла було закладено у весільні рушники, які стали прекрасним символом вічного кохання.

Весільні рушники Валентини виконані хрестиком, «тамбурним» швом, бісерним шитвом, вражають своєю акуратністю, філігранною роботою, гармонійним поєднанням кольорів, переливом блиску бісеру.

Рушник традиційно є одним з найбільш шанованих та цікавих предметів побуту українців. Існує велика кількість різновидів рушників, кожен з яких мав своє особливе призначення в побуті, супроводжував людину від самого народження і до кінця її життя.

Почесне місце займав божник. Таку назву мав особливий вид рушника, що вишивався для прикрашання ікон. Завжди гарно гаптований старовинними, частіше за все геометричними орнаментами, він посідав своє важливе місце в інтер’єрі української хати.

Божники кожного регіону мали свої цікаві особливості. Валентина при вишиванні своїх божників дотримується традиційних слобожанських візерунків. Популярними в них є квіти у поєднанні з плодами, геометрична окантовка низу, мережка.

Квітка означає не лише здоров’я і красу, а й можливість дати плід, продовжити життя. Найпопулярніші з них – калина, верба, вишня, барвінок, мак, жито, тополя, мальви та ін. Червоні квіти символізували зрілість і пристрасть, тому їх не радили вишивати на блузах зовсім юних дівчаток. Для них символічним була вишивка рожевих бутонів, що не розпустилися.

Квіти є одним із улюблених символів українців – хліборобів. Для селянина цвітіння – найважливіша пора, що приносить рясні плоди. Багаті чорноземи слобожанської землі завжди давали багаті урожаї. Мабуть, тому так багато в наших узорах строкатості, пишності квітів, різнобарв’я кольорів.

А взагалі, як сказав ще сто років тому, досліджуючи вишивку В. Стасов: «…орнамент ніколи не містив у собі жодної зайвої лінії, кожна рисочка мала тут своє певне значення… Це – складна мова, послідовна мелодія, що має свою основну причину і призначена не лише для очей, а й для розуму та почуттів».

Досвідченість майстрині проявляється й у вишиванках, де авторка дотримується традицій національної культури, які, на відміну від модних тенденцій в одязі, будуть лише поглиблюватися та вдосконалюватися.

На запитання до вишивальниці: «Що надихає її на створення такої краси»? Валентина зауважує: «Вишиваючи свої перші роботи, я повністю розслаблялася, відпускала свої думки, так би мовити, заглиблювалася в себе. Але пізніше зрозуміла, що іноді думки та спогади бувають не зовсім приємними, а сорочка «вбирає» в себе всю позитивну та негативну енергетику майстра. Тому так важливо налаштуватися на добрий настрій, щоб врешті-решт вийшли такі речі, які б приносили тільки гарні емоції».

Вишивання для Валентини не просто хобі, а й прояв своєї любові до Батьківщини, до рідної землі, своєї родини. Ось як про себе та про світ своїх захоплень розповідає жінка:

«В невеличкому, мальовничому селі Птушка Краснопільського району розпочалась у 1975 році історія мого життя. Там я зробила свої перші кроки, пішла до школи і відкрила світ прекрасного – вишивки, в’язання, макраме, малюнку.

Минали роки, наша дружна сім’я не раз змінювала місце проживання. Час спливав і я вийшла заміж, народила двох дітей. Згодом перебралась в мальовниче і цікаве своєю історією село Великий Бобрик, відоме далеко за межами Сумщини. Пішла працювати і паралельно навчатись в Сумському вищому училищі мистецтв і культури ім. Д.С. Бортнянського. Зацікавилася вишивкою бісером, шиттям чулочних ляльок, в’язанням іграшок, декупажем, виготовленням топіарі, майструванням ляльок та ляльок-мотанок.

На досягнутому зупинятися не збираюся, бо є ще багато технік народної та сучасної творчості, якими хотілося б оволодіти. В першу чергу – ліпкою з глини, полімеру, в’язання гачком плетіння мережива».

Маючи такий запал, натхнення і талант не виникає сумніву, що у майстрині все попереду і на досягнутому вона не зупиниться, а отже цікаві роботи для наступної персональної виставки не забаряться порадувати шанувальників народного мистецтва.

Запрошуємо всіх бажаючих відвідати читальний зал і ознайомитися з представленими експонатами. Чекаємо Вас кожного дня, крім неділі, з 9-00 до 18-00 год.

Вдивіться уважно в рушник. Придивляйтесь до кожного хрестика і Ви побачите ту любов, з якою виконані стібочки. То любов до рідного краю, до всього навколишнього світу; потреба не тільки бачити красу, а й творити її власними руками.

Висловлюємо велику подяку бібліотекарю Великобобрицької сільської бібліотеки Олені Іващевій за організацію в сприянні проведення виставки.

Т. Брахно,
бібліотекар читального залу Краснопільської ЦРБ

Джерело:
http://krasnews.at.ua/news/u_vishivankakh_dusha_moja_spivae/2015-05-21-5025
21.05.2015
У вишиванках душа моя співає