Літо – час для активного відпочинку, подорожей, наповнення новими враженнями. Як і рік тому, знову заступник директора з виховної роботи Самотоївської ЗОШ І-ІІІ ступенів Супрун Наталія Вікторівна та практичний психолог цієї ж школи Бесараб Віра Володимирівна організували недорогий, але чудовий, змістовний відпочинок для працівників освітньої галузі району. Слід сказати: дякуючи добре продуманому маршруту, кожен з освітян не тільки відпочив, а й доповнив свої педагогічні скарбниці цікавими фактами з профільної дисципліни – історії, географії, ботаніки, філології і т.д.
22 червня група бажаючих мандрувати вирушила в подорож по Західній Україні. Довгий 15-годинний переїзд – і ми вже на протилежному кінці України, в Кам’янці-Подільському. Саме під час таких подорожей розумієш: Україна, найбільша європейська держава, – така маленька, – увечері був вдома – на ранок вже в Карпатах. Кам’янець-Подільський захопив своїм незвичним ландшафтом – місто розташовано на скелях, а своєю архітектурою часом нагадує Львів. Перлина міста – старовинна фортеця, до якої веде височенний брукований міст.
Бакота – літописне місто, західний форпост Київської Русі. Поблизу нього, у високій білій скелі – залишки православного монастиря X-XІV ст., – все, що залишилось на згадку про колись квітучий край, затоплений тепер Дністровським водосховищем. 
Надзвичайно величні краєвиди, чимось нагадують південний берег Криму.
“Кришталева печера” – без жодного кристалу кришталю – поблизу села Кривче. Тут чекала несподіванка – непогода напередодні залишила печеру без освітлення, тому милуватись химерними витворами підземного царства довелось зі свічками в руках.
Ужгород – обласний центр Закарпаття, місто з тисячолітньою історією, музеєм народної архітектури під відкритим небом, тихе та спокійне. До речі – знаходиться всього за 750 метрів від кордону зі Словаччиною.
Замки та фортеці Західної України – окрема тема. Незвичні для зору слобожанина архітектурні форми, – товстелезні мури, які пам’ятають королів і принцес, злочинців і ченців, катів і відважних воїнів. Деякі з них, як замок графа Шенборна, стали санаторіями. Навколо – дендропарк з незвичними рослинами, джерело з “молодильною” водою.
Мукачівський замок “Паланок”, розташований на кратері 68-метрового погаслого вулкану, зачаровує своїм виглядом ще здалеку. З самого ранку замок беруть штурмом натовпи туристів, бо зі старих бастіонів відкривається незабутня панорама міста над гірською річкою Латориця, яке прокидається від сну.
На скелястому мисі правого берега Дністра нас зустрічає Хотинська фортеця – свідок кривавих боїв і героїчних подвигів багатьох поколінь.
Пам’ятник Петру Конашевичу-Сагайдачному, іменем котрого називають шлях і в нашій місцевості, поруч нагадує про козацьку звитягу.
Особисто мене вразив “непопсовий” (маловідомий) замок Сент-Міклош у селі Чинадієво. Сюди майже не їздять туристи. А даремно. Дике, малореставроване внутрішнє вбрання замку створює справжню атмосферу темного середньовіччя, – ось ще мить, і до тебе через поріг переступить лицар в обладунках, або господарка володіння, замітаючи підлогу довгою, широкою сукнею.
Після таких вражень не гріх перехилити келих закарпатського вина. Для цього завітали на завод торговельної марки “Чизай”. В рамки екскурсії входить дегустація 10 вин, в тому числі і знаменитої “Троянди Закарпаття”, що в крамницях коштує 400 грн за пляшку)))
Курортне містечко Берегово. Відоме далеко за межами України, як унікальне урочище з гейзерами та термальними басейнами на їх базі. Мінеральні води цих глибинних гарячих джерел мають неабиякі лікувальні якості. З превеликим задоволенням використовуємо можливість поніжитись у відкритих та закритих басейнах комплексу “Жайворонок”.
А ось і самі Карпати. Село Пилипець майже занепало у “веселі дев’яності”, та, дякуючи розвитку туристичної галузі в Україні, тепер є одним з лідерів бюджетного відпочинку у горах.
Неможливо оцінити красу Карпат, знаходячись у їх підніжжя. Скориставшись крісельним підйомником, забираємось до середини гори Гимби. На жаль, підкорити цю півторакілометрову вершину повністю нам не дала погода – туман, що переріс в теплий літній дощ.
Намилувавшись казковими краєвидами, гірською стежкою спускаємося донизу, торкаючись смерек і буків, ласуючи чорницею прямо з кущів.
Водоспад Шипіт ще здалеку лоскоче слух приємним гуркотом, даруючи прохолоду та надзвичайний фон для фотосесії.
Все приємне, рано чи пізніше, закінчується. Промайнули шість днів незабутнього відпочинку, пора у зворотній шлях. Звичайно ж, просто неможливо проїхати мимо Почаївської Свято-Успенської Лаври, де ночуємо останню ніч нашої подорожі. Незважаючи, що “попадаємо” у перший день посту, коли Лавру заповнюють тисячі паломників, – більшість з групи зранку встигають прикластися до двох головних святинь – Образу Почаївської Богородиці та її ж Зціляючої Стопи, відбитої у камені. Освіжившись прохолодною водичкою купелі Скита Святої Праведної Анни, вирішально беремо курс “додому, до хати”. Звичайно ж – з мріями і планами на нові подорожі, наступного літа…
Олександр ДЕСЯТНИЧЕНКО
Джерело:
http://krasnews.at.ua/news/uvecheri_buv_vdoma_naranok_vzhe_v_karpatakh/2016-07-02-6552
02.07.2016
Увечері вдома – на ранок вже в Карпатах
