Tag Archives: фортеця

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (II)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (II)

(продовження)

Храми Краснопілля

Храм Успіння Пресвятої Богородиці

Перші храми в Краснопіллі будувалися в середині XVII ст. Згадаємо лише про найперший храм фортеці Краснополь, а от про решту маємо відомості лише з 1730 р.

Отже, безперечно, Успенський храм у центрі Краснопілля свою історію веде з початку будівництва фортеці, але відомості про нього маємо лише з 1730 р. Остання дерев’яна Успенська церква в Краснопіллі була побудована 1782 року на кам’яному фундаменті. Приходові належали села Веселе і Хмелеве, хутори: Ступівка, Гребельки, Петровський і Ярковський з 1099 душами прихожан. 1838 року церковний староста казенний селянин Юхим Максимович Дзюбан власними зусиллями відновив іконостас на суму 550 рублів і закупив дубове дерево на нову огорожу навколо храму. Continue reading

Леонід Ушкалов. «Ми не лукавили з тобою…»: щоденник Тараса Шевченка (ч.1)

«МИ НЕ ЛУКАВИЛИ З ТОБОЮ…»: ЩОДЕННИК ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

12 червня 1857 року. Надворі спекотне азійське літо. Новопетровський форт, немов ластівчине гніздо, приліпився на стрімчастому північному березі Каспійського моря. Цього дня великий український поет і художник Тарас Шевченко, на ту пору рядовий 1-го Оренбурзького лінійного батальйону, який із нетерпінням чекав на наказ про звільнення зі служби, дістав у ротного писаря шість аркушів сіруватого паперу й рушив у свою улюблену альтанку на комендантський город. Там він зшив собі зошит, акуратно обрізав його – правда, не без пригод, бо зламав просто безцінний у цій пустелі кишеньковий ножик, – і почав вести щоденник. Перша записана подія – саме про те, як він зламав ножик… Continue reading

Леонід Дідоренко: Живуть старі назви вулиць

5 років тому, 20 січня 2016 року, завершився земний шлях нашого видатного земляка, Почесного громадянина селища Краснопілля Дідоренка Леоніда Дмитровича – краєзнавця, історика, поета, літописця Краснопільщини і щирого патріота рідної землі.

Внесок Леоніда Дідоренка у формування історичної пам’яті земляків переоцінити неможливо… Пропонуємо чудовий нарис Леоніда Дмитровича про старі споконвічні назви краснопільських вулиць, кутків, хуторів. У них закарбувалася сама історія нашого селища і краю.

Живуть старі назви вулиць

Чимале наше селище Краснопілля: майже на 7 км тягнеться воно з заходу на схід і 5 км з півночі на південь. Не враховуючи Новодмитрівки, Михайлівки та селища Михайлівського, які підпорядковані селищній раді. Continue reading

Корнієнко Олег. Фортеці слобідського прикордоння

Хвилі ріки … зі сходу сягають до міста,
З заходу мури міські, там захищає гора
Феофан Прокопович
«Опис Києва»

Будівництво фортець і укріплень в період заселення та утворення Слобідської України та Сумського полку зокрема було найактуальнішим питанням для осадців. З огляду на перманентну загрозу татарських нападів, новопоселенці засновували переважно міста та містечка і лише зрідка – села. Козаки та цивільне населення самостійно зводили переважно невеликі укріплені споруди за «козацьким звичаєм», що давали змогу відбитися від набігів кочівників – інших ворогів тут на той час не було. Значні ж фортеці споруджувалися, як правило, під пильним наглядом присланих із Москви воєвод, із урахуванням їхніх побажань, а інколи й за спеціально розробленими планами. Фортифікація Слобідської України мала переважно еклектичний характер, оскільки в ній поєднувались як московські, козацькі, так і європейські традиції фортифікаційного будівництва. Continue reading

Увечері вдома – на ранок вже в Карпатах

160704_west-tour1Літо – час для активного відпочинку, подорожей, наповнення новими враженнями. Як і рік тому, знову заступник директора з виховної роботи Самотоївської ЗОШ І-ІІІ ступенів Супрун Наталія Вікторівна та практичний психолог цієї ж школи Бесараб Віра Володимирівна організували недорогий, але чудовий, змістовний відпочинок для працівників освітньої галузі району. Слід сказати: дякуючи добре продуманому маршруту, кожен з освітян не тільки відпочив, а й доповнив свої педагогічні скарбниці цікавими фактами з профільної дисципліни – історії, географії, ботаніки, філології і т.д.

22 червня група бажаючих мандрувати вирушила в подорож по Західній Україні. Довгий 15-годинний переїзд – і ми вже на протилежному кінці України, в Кам’янці-Подільському. Саме під час таких подорожей розумієш: Україна, найбільша європейська держава, – така маленька, – увечері був вдома – на ранок вже в Карпатах. Кам’янець-Подільський захопив своїм незвичним ландшафтом – місто розташовано на скелях, а своєю архітектурою часом нагадує Львів. Перлина міста – старовинна фортеця, до якої веде височенний брукований міст.
Continue reading

Леонід Дмитрович Дідоренко – фронтовик, правоохоронець, краєзнавець

150602_L_Didorenko1
Леонід Дмитрович і не відчув, як у вікно його світлиці постукала золота осінь, почала розмальовувати різнобарвними пастелями навколишній простір, стала настійливо заглядатися вечірньої пори на поодинокі зорі, що з висоти бліднувато осявають засинаючу землю. І від того щемно й бентежно на душі ветерана. А вона, ця осінь, у його житті вже 85-а, ювілейна, і, звісно, підводить підсумки пройдених життєвих доріг. Чесно складено екзамен на вірність Вітчизні, коли його юнацьке серце покликало захищати країну від ворога, мужньо стояв на герць із тими, хто порушував правопорядок, а вийшовши на заслужений відпочинок, також не сидить без діла – до останку віддає себе улюбленому краєзнавству, вивченню історії рідного краю.

Сивими голубами зринають у пам’яті роки, що вели споришевими стежинами до батьківської вишні, до криниці, біля якої такої пори звисали кетяги червоної калини. А ще тоді снувало павутиння бабиного літа, з нього ткалися вітрила, під якими можна дістатися до омріяного. Хоча родина правоохоронця з Михайлівки Дмитра Тимофійовича Дідоренка на засиджувалася на одному місці – цього вимагала міліцейська служба – Леонід швидко встигав освоюватися у новій школі, заприятелювати з сільськими однолітками.
Continue reading

Андрій Григорович Косарев – історик, краєзнавець, педагог

150130_Kosarev1
Краєзнавцем, звичайно, треба народитися. Але цього мало, треба зуміти і ним стати, гідно пронести це почесне звання за життя. Це надзвичайно важко і не кожному, навіть яскравому від народження таланту, таке по плечу. Скільки їх, які подавали великі надії на творчому старті, згасли передчасно і залишили після себе лише гіркоту жалю за втраченим. Андрій Григорович Косарев зумів пронести цю пристрасть через роки, не зрадивши своєму покликанню ні помислом, ні ділом і ставши істинним краєзнавцем-дослідником.

Свого часу його історичні нариси, розвідки з історії Краснопільщини часто друкувалися на шпальтах районки, сьогодні вони відкриті для користування в районному архіві, і, як зазначає його завідуюча Т.Й.Яремчук, охочих ознайомитися з матеріалами А.Г. Косарева не бракує як з числа держслужбовців, так і вчителів історії, їх учнів.

Беру до рук автобіографію краєзнавця, якому наприкінці минулого (2012 – ред.) року виповнилося б сто років, а на початку цього (2013 – ред.), 10 січня минув 21 рік його світлої пам‘яті.

«Народився 29 листопада 1912 року в селі Великий Бобрик в родині селянина бідняка. Мій батько Косарев Григорій Григорович і мати Галина Іванівна мали шестеро дітей… Рідна моя мати померла від тифу у 1921 році… У жовтні 1932 року вступив на навчання в Сумський педагогічний інститут, але через рік був змушений перервати навчання, бо у 1933 році з голоду помер мій рідний батько і мачуха Косарева Мотрона Степанівна… У 1938 році з відзнакою закінчив історичний факультет Харківського педагогічного інституту… Працював учителем історії в Конотопському педагогічному училищі, директором Краснопільської середньої школи…17 вересня 1941 року призваний в Радянську Армію… 28 лютого 1942 року був тяжко поранений… За участь в боях нагороджений орденом «Червона Зірка»… У 1934 році одружився на Васюковій Поліні Павлівні. Мали п’ятеро дітей. Син Віктор помер тримісячною дитиною, син Ростислав був убитий німцем у 1943 році, за те, що сказав тому, що я, його батько, б’ю на фронті фашистів… Борис, Микола, Таїсія здобули вищу освіту, працюють інженерами… Після війни працював вчителем історії, директором Краснопільської середньої школи, директором Грязнянської вечірньої середньої школи, завідуючим Краснопільським відділом народної освіти… Працюючи на ниві народної освіти, партійних та інших органах я весь час збирав краєзнавчий матеріал…» Continue reading

Леонід Дідоренко: Рядки з історії рідного краю (I)

150115_Didorenko_history1
«Сумська Швейцарія» – так називають чарівний куточок Сумщини, в якому затишно ховається наша Краснопільщина.

Краснопільський район розкинувся на південно-західних схилах Середньо-Руської височини, простягши свою територію, котра становить площу в 1350 кв.км, на відстань між крайніми точками поверхні на 60 км з півночі на південь і біля 40 км з заходу на схід.

Стан клімату зумовлений віддаленістю району від морів. Відстань до портів Балтики становить 1000 км, а до портів Чорного моря — до 400 км. Район відноситься до однієї з найбільш континентальних частин України.

Краснопільський район межує з Сумським, Тростянецьким, Великописарівським районами Сумської області та Красноярузьким, Грайворонським районами Бєлгородської області, Суджанським і Бєловським районами Курської області Російської Федерації.
150115_Didorenko_history2
Через територію Краснопільщини проходили торгівельні шляхи, в тому числі й шлях трансєвропейського значення, який пов’язував Поволжя з Середнім Подніпров’ям та Західною Європою (Булгар-Київ). Шлях від Булгар до Києва через Вороніж містить біля 1400 км, або 40 днів звичайного переходу. При 20 зупинках шлях Булгар-Київ займав два місяці (40 днів дороги плюс 20 дньовок). Долаючи шлях від Києва до Вантіта – кордону стародавньої Русі на Сході, – мандрівники чи то купці п’яту зупинку робили на околиці Миропілля, де відомі кургани і городище X ст. поблизу Білогірського монастиря. Серед білогірських знахідок багато сіверянських височних кілець та інших типових для місцевих курганів речей. Та поряд з ними є речі і далекого привозу. Така, наприклад, бронзова качечка прикамського типу й своєрідна бляшка із зображенням людини і двох звірів (коня, вовка) теж характерна для Прикам’я VIII-ІХ ст. Залишили після себе проїжджі і скарби, знайдені в наші часи (в Миропіллі був знайдений скарб з 295 арабських монет).
Continue reading