До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

1. Чи справді заяву “русскому правительству” передав до редакції журналу “Free Russia” Михайло Павлик?

У червні 1889 р. Грабовський і ще п’ятеро засланців, які перебували у Балаганську Іркутської губернії, відгектографували і поширили заяву “Русскому правительству”[1], якою протестували проти жорстоких дій влади у перебігу “якутської історії” 22 березня 1889 р.[2]. Як свідчив сам Грабовський у листі до Івана Франка від 1 листопада 1894 р., протест “Русскому правительству” “був передрукований почасти в англійському перекладі в часописі «Free Russia»”[3]. І хоча на підставі цитованого листа письменника ще за його життя про вміщення частини протесту в часописі “Free Russia” було згадано в статті Осипа Маковея[4], звідки, як пише Валентина Поважна, “цей факт перейшов у всі праці про П. Грабовського”[5], аж дотепер його відповідне свідчення залишалося неконкретизованим: згадувану англомовну публікацію не було розшукано[6], що спричинилося до низки хибних тверджень стосовно її характеру та обставин появи друком.
—–
1 Публікації повного тексту заяви “Русскому правительству” див.: Кантор Р. Памяти Вик. Павл. Кранихфельда: (К истории Якутской драмы 1889 года) // Каторга и ссылка. – 1922. – Сб. 4. – С. 185–187; Павло Грабовський у документах, спогадах і дослідженнях / Упор., вступ. ст. та прим. О. І. Кисельова, В. М. Поважної. – К., 1965. – С. 118–122.
2 Надія Гаєвська помилково пише, що в заяві “Русскому правительству” “викривалася Карійська трагедія” (див.: Гаєвська Н. М. Вивчення творчості Павла Грабовського. – К., 1989. – С. 24; її ж. Павло Грабовський: Нарис життя і творчості. – К., 1994. – С. 14).
3 Грабовський П. Зібрання творів: У 3 т. – К., 1960. – Т. 3. – С. 215. (Далі покликаюся на це видання в тексті, вказуючи том і сторінку).
4 “Часопис «Free Russia» передрукував частину цього протесту по-англійськи” (Маковей О. Павло Грабовський: Дещо про його життя і діяльність // Павло Грабовський у документах, спогадах і дослідженнях. – С. 225).
5 Поважна В. М. Павло Грабовський: Семінарій. – К., 1966. – С. 12. Також див.: її ж. Грабовський у критиці // Радянське літературознавство. – 1964. – № 4. – С. 110. Дослідниця, зрозуміло, перебільшила, зазначивши, що йдеться про “всі праці”.
6 Вміщені в російськомовній нелегальній зарубіжній пресі повідомлення про заяву “Русскому правительству” та подальшу долю засланців, які її підписали, публікацію витягів із заяви у виданні “За сто лет (1800–1896): Сборник по истории политических и общественных движений в России” (London, 1897. – Ч. 1. – С. 235–236), укладеному Володимиром Бурцевим за участі Сергія Степняка-Кравчинського, зареєстровано у статті про Грабовського у вид.: Деятели революционного движения в России: Биобиблиографический словарь. – М., 1934. – Т. ІІІ. – Ч. 2. – Стлб. 945–947 (далі – ДРДР). Однак, наскільки мені відомо, біографи Грабовського ніколи до відповідних публікацій не зверталися, їх навіть не включено до бібліографічного покажчика Мирослава Мороза “Павло Грабовський” (К., 1964).
—–

У непідписаній лондонській нотатці “The Balagansk Protest”[7] було наведено два речення із заключної частини заяви “Русскому правительству”, описано спосіб її поширення та резонанс, названо засланців, які її підписали – зокрема, і рядового Грабовського (“Grabovsky, a private”)[8]. Джерелами, використаними в публікації, були, за свідченням її автора, інформації численних кореспондентів із Сибіру. Тобто лондонська нотатка, про що свідчив і Грабовський, не є власне публікацією заяви засланців Балаганського округу, як твердять – не бачивши самого часопису “Free Russia” – деякі дослідники[9].

Ознайомлення з цією нотаткою дає підстави критично висловитися стосовно узвичаєного уявлення про те, яким чином заява “Русскому правительству” потрапила до редакції лондонського видання. Іван Денисюк, висвітлюючи контакти Михайла Павлика з українськими письменниками, зокрема, зазначив, що він “посилає книги і журнали на каторгу Павлу Грабовському[10], […] у нього Леся Українка просить подати їй адресу Грабовського, статті якого Павлик друкує у «Народі». З вдячністю Павло Арсенович називає Павлика братом. На нашу думку, саме Павлик постарався надрукувати протест Грабовського «Русскому правительству»[11] за кордоном. Цей протест був надрукований у лондонському журналі «Вільна Росія», органі лондонської організації революціонерів «Товариства друзів вільної Росії». З організаторами цього товариства – Степняком-Кравчинським та М. В. Войничем (чоловіком автора «Овода») – Павлик мав дуже тісні ділові зв’язки. Чимало учасників цього товариства пишуть Павликові листи на редакційних бланках журналу «Вільна Росія». З другого боку, в архіві Павлика зберігаються відбиті на гектографі листи-протести проти Якутської трагедії”[12]. Цю ж аргументацію було повторено у стислому вигляді в літературному портреті Поважної “Павло Грабовський”[13]; в обох випадках ішлося лише про припущення. Відтоді жодних додаткових матеріaлів на доказ причетностi Павлика до появи аналізованої публікації в журналі “Free Russia” не було оприлюднено. Тому принаймні дивно, що наведене припущення і в пізніших працях Поважної, і в дослідженні Володимира Качкана про Павлика фігурує вже як цілковито доведена теза[14].
—–
    7   Free Russia: The Organ of the Ehglish “Society of Friends of Russian Freedom”. – London, 1890. – June. – No. 1. – P. 16. Як з’ясувала Євгенія Таратута, автором нотатки про балаганський протест (як, власне, і майже всього числа) був організатор і редактор часопису Степняк-Кравчинський (див.: Таратута Е. С. М. Степняк-Кравчинский – революционер и писатель. – М., 1973. – С. 421–422). За її даними, перше число щойно започаткованого часопису побачило світ 24 травня 1890 р. (див.: Там само. – С. 423).
8 Твердження, що Грабовський був тоді рядовим, є помилковим, оскільки ще до початку балаганського заслання його виключили з військового відомства (див.: Павло Грабовський у документах, спогадах і дослідженнях. – С. 104–105). У матеріалах балаганської справи він фігурував як син псаломника (див.: Там само. – С. 134–135, 141).
9 Див., напр.: Кисельов О. І. Павло Грабовський: Життя і творчість. – Перероб. і доп. вид. – К., 1959. – С. 54; Денисюк І. Михайло Павлик. – К., 1960. – С. 82; Качкан В. А. Михайло Павлик: Нарис життя і творчості. – К., 1986. – С. 42. Реферуючи в публікаціях 1964 і 1966 рр. відповідне місце статті Маковея, Поважна слушно писала про надрукування в часописі “Free Russia” частини заяви “Русскому правительству” (див.: Поважна В. М. Грабовський у критиці. – С. 110; її ж. Павло Грабовський: Семінарій. – С. 12). Проте висвітлення цього епізоду в інших її працях дає читачеві підстави гадати, що йдеться про повну публікацію заяви (див., напр.: Поважна В. М. Павло Грабовський: Літературний портрет. – К., 1962. – С. 13; її ж. Павло Грабовський // Історія української літератури другої половини ХІХ ст. – К., 1979. – С. 274; її ж. Павло Грабовський (1864–1902) // Історія української літератури другої половини ХІХ ст. – Вид. 2-е. – К., 1986. – С. 253).
10 Помилкове твердження: Грабовський ніколи не перебував на каторзі. Воно некритично повторено у вид.: Качкан В. А. Михайло Павлик. – С. 42.
11 Текст заяви склав саме Грабовський, але, як він писав у листі до Сергія Єфремова від 8 червня 1902 р., “за згодою та з припоруки товариства” (Листи Павла Грабовського до Сергія Єфремова / Підгот. М. Сиваченко; вступ. замітка Р. Г[орбовець] // Слово і час. – 1993. – № 9. – С. 39). Тому трактувати цей документ як одноосібний не випадає. Слідом за Денисюком так само некоректно висловлюється в даному питанні Володимир Качкан (див.: Качкан В. А. Михайло Павлик. – С. 42). Слушні уваги стосовно помилковості поширеного твердження, що саме Грабовський був ініціатором складання заяви “Русскому правительству”, див.: Чорновіл В. Павло Грабовський в іркутській в’язниці (1889–1892) // Чорновіл В. Твори: У 10 т. – К., 2002. – Т. 1. – С. 232–239.
12 Денисюк І. Михайло Павлик. – С. 82.
13 Поважна В. М. Павло Грабовський: Літературний портрет. – С. 13.
14 Її ж. Павло Грабовський. – С. 274; її ж. Павло Грабовський (1864–1902). – С. 253; Качкан В. А. Михайло Павлик. – С. 42.
—–

З’ясування дати публікації лондонського видання вияскравлює неприйнятність аргументації Денисюка. Дослідник цілком слушно пише про те, що Павлик друкував статті Грабовського на сторінках “Народу”, листувався з ним тощо. Але добре відомо, що на час появи в часописі “Free Russia” аналізованої публікації Грабовський ще не мав жодних контактів не лише з Павликом, а й ні з ким у Галичині.

Обставини і хронологію налагодження контактів Грабовського з Галичиною можна відтворити на підставі його автобіографічного листа до Василя Лукича від 10 серпня 1893 р.: “1890 року один приятель прислав мені кілька вирізок про галицько-руське письменство, що друкувалися в «Елизаветгр[адском] вестнике»[15]; і не сказати, як мене тоді обрадували оті вирізки! З них я вперше узнав, які українські часописі видаються в Галичині, і почав надсилати до «Зорі» свої вірші[16]. Трохи пізніше я відібрав збірник д. Франка «В поті чола» і, найшовши на окладці адрес автора, почав і до нього посилати свої твори, яко редактора часописі «Народ». […] Першим відповів мені з галичан д. Франко […]” (3, 199)[17].
—–
15   Див.: Полтавец С. [Шелухин С.]. Что сделала малорусская интеллигенция для своего народа в Австрии? // Елисаветградский вестник. – 1890. – № 87. – 24 апр. – С. 1–2; № 94. – 2 мая. – С. 2–3; № 101. – 12 мая. – С. 2–3; № 105. – 18 мая.– С. 2–3. Рецензія Михайла Комарова на серію статей Шелухина з’явилася в журналі “Зоря” (1890. – Ч. 23. – С. 362–363). Фраґмент рецензії наведено за рукописом Комарова (без вказівки на публікацію в “Зорі”) у студії Андрія Музички “М. Комаров як критик і літературознавець” (Літературний архів. – 1930. – № 3/6. – С. 64–65). Про названі статті Шелухина у зв’язку з вивченням творчої біографії Грабовського див.: Дудко В. Історія одного перекладу, або Ким виявився “невідомий” автор? // Вітчизна. – 1991. – № 8. – С. 183.
16   Грабовський дебютував у “Зорі” добіркою із шести поезій у листопаді 1890 р. (Ч. 21. – С. 222–223; підпис: Г. А. Панько).
17   Перший лист від Франка, написаний у вересні 1891 р. (“по одержанні перекладів з Рамшева [Петра Якубовича]”, які Грабовський надіслав у квітні), він дістав у листопаді на адресу Андрія Журавського (3, 180–181, 182, 191, 192). Жодні відомості про Журавського (близько 1862 – не раніше 1892 рр.), з яким Грабовський відбував заслання у Балаганську, у коментарях до його епістолярію не подаються, хоча відповідні матеріали давно зібрано (див.: Рябінін-Скляревський О. З революційного українського руху 1870– 80 рр.: Єлизаветградський гурток // Україна. – 1927. – Кн. 4. – С. 113, 116–117; Тулуб О. Олександер Тарковський та його “Начерк історії революційного руху в м. Єлизаветі” // За сто літ. – К., 1930. – Кн. 5. – С. 242; ДРДР. – Т. ІІІ. – Ч. 2. – Стлб. 1438–1439).
—–

Власне, лише наведеної цитати з листа Грабовського і коментарів до неї достатньо, щоб відхилити обговорювану версію Денисюка (підтриману й іншими дослідниками)[18]. Існують і додаткові контраргументи. Так само пізнішого часу стосуються пов’язані з виданням часопису “Free Russia” та діяльністю Фонду вільної російської преси (а не Товариства друзів російської свободи, як помилково зазначив Денисюк, а за ним і Поважна[19]) контакти Павлика зі Степняком-Кравчинським та Михайлом Войничем. Хоча Павлик познайомився зі Степняком-Кравчинським, коли у 1879–1881 рр. жив у Женеві, про актуалізацію їхніх контактів у період започаткування часопису “Free Russia” нічого не відомо. Прикметно, що “Народ” умістив найпершу інформацію про нове лондонське видання лише в березні 1891 р.[20]. Войнич потрапив до Лондона лише в жовтні 1890 р.[21], а першого листа до Павлика написав 27 липня 1891 р. – через місяць після заснування Фонду вільної російської преси, у справах якого і звертався до адресата, апелюючи до його давніших контактів зі Степняком-Кравчинським[22].

Сказаного, на мій погляд, цілком достатньо, щоб твердити, що заява “Русскому правительству” (чи її фрагмент) потрапила до редакції часопису “Free Russia” не за посередництва Павлика, а іншим, поки не з’ясованим шляхом[23].
—–
18   Інтригує інформація Денисюка про те, що “в архіві Павлика зберігаються відбиті на гектографі листи-протести проти Якутської трагедії” (Денисюк І. Михайло Павлик. – С. 82) – не знати, правда, чиї саме. Як випливає з контексту повідомлення дослідника, ідеться не про балаганську заяву, відтак ці відомості, якщо вони й відповідають дійсності, не надаються для аргументації обговорюваної дослідницької версії.
19 Див.: Поважна В. М. Павло Грабовський: Літературний портрет. – С. 13.
20 Див.: М. К. “Free Russia” (Свобідна Росія) // Народ. – 1891. – Ч. 6. – 15 берез. – С. 87–88.
21 Див.: Таратута Е. С. М. Степняк-Кравчинский – революционер и писатель. – С. 448.
22 Див.: Денисюк І. Українські друзі Е. Л. Войнич // Україна. – 1956. – № 6. – С. 15; Таратута Е. Зачем Э. Л. Войнич приезжала во Львов? // Огонек. – 1956. – № 15. – С. 27.
23 Власне, і самі в’язні іркутської тюрми мали змогу передавати матеріали до нелегальної преси поза межі Російської імперії, про що свідчить у спогадах Микола Мєлков (Кочуріхін), який перебував у цій тюрмі восени 1892 р. дорогою на каторгу: “В последние дни Кранихфельд заставил меня и Архангельского написать подробно о нашем деле и процессе. Впоследствии я мог убедиться лично, что записки эти достигли своего назначения. В Акатуе как-то была получена книжка «С родины и на родину», в которой П. Л. Лавров поместил короткую заметку о нашем процессе, а еще позже, в 1904 г., в Нью-Йорке, в старом номере журнала «Прогресс», издававшемся Ис. Гурвичем, я мог прочитать полностью то, что я писал 12 лет тому назад в Иркутской тюрьме” (Мелков Н. Путь на каторгу // Нерчинская каторга. – М., 1933. – С. 95).
—–

Віктор Дудко (Київ)

(продовження буде)
…

Джерело:
Віктор Дудко, До вивчення сибірського періоду біографії і творчості Павла Грабовського.
Український археографічний щорічник. – Нова Серія. – 2012. – випуск 16/17

Електронні адреси:
http://chtyvo.org.ua/authors/Dudko_Viktor/Do_vyvchennia_sybirskoho_periodu_biohrafii_i_tvorchosti_Pavla_Hrabovskoho/
http://shron1.chtyvo.org.ua/Dudko_Viktor/Do_vyvchennia_sybirskoho_periodu_biohrafii_i_tvorchosti_Pavla_Hrabovskoho.pdf

(підготовка та форматування тексту – krasnopillia.info)