Літовцев Дмитро Іванович – генерал-полковник з Великого Бобрика

Дмитро Іванович Літовцев (30.01.1922 – 29.09.1989) – радянський воєначальник, учасник Великої Вітчизняної війни, генерал-полковник.

Дмитро Літовцев народився 30 січня 1922 року у селі Великий Бобрик Сумського повіту Харківської губернії (нині Краснопільського району Сумської області) в селянській сім’ї. 1937 року закінчив 7 класів Великобобрицької школи. Після школи навчався в Сумському машинобудівному технікумі. У 1939 році призваний Сумським районним військкоматом Сумської області до Червоній Армії. Починає навчатися в Сумському артилерійському училищі, з якого був переведений до Смоленського, яке успішно закінчив. Потім вчився у Горьковському зенітному училищі, яке закінчив у 1941 році.

Учасник Великої Вітчизняної війни з серпня 1941 року. Воював командиром артилерійського взводу на Ленінградському фронті. Був важко поранений в грудні 1941 року. Після одужання повернувся на фронт у квітні 1943 року, будучи помічником начальника штабу 1364-го зенітно-артилерійського полку 27-ї зенітної артилерійської дивізії РГК 4-ї гвардійської армії на Степовому, Воронезькому і 2-му Українському фронтах. Брав участь в Курській битві, форсуванні Дніпра і в Нижньодніпровській наступальній операції. Особливо відзначився в боях на Дніпрі, де йому довелося двічі форсувати річку: на початку жовтня і в кінці листопада 1943 року на іншій ділянці фронту. При форсуванні Дніпра відповідав за переправу зенітної артилерії, проявив мужність і розпорядливість під вогнем ворога. За цю операцію був нагороджений своєю першою нагородою – орденом Червоної Зірки.

Нагородний лист на нагородження старшого лейтенанта Д. І. Літовцева орденом Червоної Зірки
Наказ Військової Ради 4 гв. А частинам артилерії 4-ї гвардійської армії № 062/н від 20 квітня 1944 року /клікнути для перегляду у повному розмірі/

Потім воював в 1467-му зенітно-артилерійському полку, брав участь у Корсунь-Шевченківській, Яссько-Кишинівській та інших наступальних операціях. На початку 1945 року капітан Д. І. Літовцев навчався в Навчальному центрі самохідної артилерії бронетанкових і механізованих військ РСЧА, після закінчення якого повернувся на фронт і до Перемоги воював командиром дивізіону самохідно-артилерійського полку. Всього за роки війни був двічі поранений, в тому числі один раз важко.

Військова кар’єра Дмитра Літовцева склалася дуже вдало. Після війни закінчив Військову академію механізації і моторизації РСЧА імені І.В. Сталіна у 1951 році. Командував полком, танковою дивізією. У 1961 році закінчив Військову академію Генерального штабу Збройних Сил СРСР. З серпня 1964 року служив заступником командувача армією з бойової підготовки, а з квітня 1966 року – першим заступником командувача 5-ї загальновійськової армії Далекосхідного військового округу (ДальВО, ДВО). З жовтня 1968 року – перший заступник командувача Центральною групою військ, яка дислокувалася в Чехословаччині. З жовтня 1970 по травень 1976 року – командувач військами Північно-Кавказького військового округу (СевКавВО).

Генеральські сходинки Дмитра Івановича Літовцева: генерал-майор танкових військ (22.03.1963), генерал-лейтенант танкових військ (21.02.1969), генерал-полковник (22.02.1971).

Після служби командувачем військами СевКавВО – старший представник Головнокомандуючого Об’єднаними Збройними силами держав Варшавського договору при міністрі оборони Чехословацької Соціалістичної Республіки. У 1982 році – перший заступник начальника Військової академії Генерального штабу Збройних Сил СРСР імені К.Е. Ворошилова. З грудня 1982 року – начальник Головного управління вищих військово-навчальних закладів Збройних Сил СРСР. У червні 1988 року вийшов у відставку.

Нагороди Дмитра Івановича Літовцева: Орден Червоного Прапора, два ордени Червоної Зірки (перший – 20.04.1944), Орден Вітчизняної війни 1-го ступеня (11.03.1985), медалі «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «За оборону Ленінграда», інші медалі СРСР.

Жив в Москві. Помер Дмитро Іванович Літовцев 29 вересня 1989 року. Похований на Кунцевському кладовищі в Москві.

***

Пропонуємо також нарис про героя цієї публікації авторства відомого краснопільського краєзнавця Леоніда Дмитровича Дідоренка, що у свій час побачив світ у районній газеті «Перемога»:

ДМИТРО ЛІТОВЦЕВ

Ми ще до кінця достеменно не уявляємо, наскільки багата наша Краснопільщина на людей, особистостей, імена яких гідні занесення на скрижалі історії нашого краю. Немає жодного села, яке б не пишалося бодай одним з таких імен.

Село Великий Бобрик уславлено іменами відважних у різні часи його історії: під час революційних подій, у громадянській і Вітчизняній війнах. І не тільки.

7 травня ц.р. у райгазеті “Перемога” була надрукована стаття про уродженця В. Бобрика Павла Шведа, котрий, виконуючи бойові завдання, мужньо боровся в партизанських загонах, у ворожому тилу. Та ось, збираючи матеріал про П. Шведа, раптом дізнався, що у Павла був цікавий ровесник, з яким він разом вступав на складний життєвий шлях. Це Дмитро Іванович Літовцев – саме про нього піде мова, – єдиний генерал-полковник у генералітеті Краснопільщини, народився у Великому Бобрику в 1922 році у багатодітній сім’ї селянина-бідняка. У Дмитра Івановича було 3 брати, 3 сестри, серед них він – наймолодший. Батько помер рано, ще до початку Вітчизняної війни.

Разом з Павлом Шведом майбутній генерал навчався у неповно-середній школі, у 1937 році закінчив 7 класів. Разом з Павлом – під час шкільних канікул працював у колгоспі, возив воду до полільниць на цукрові плантації, до косарів, жаткарів. Разом з Павлом вступив у 1937 році до Сумського машино-будівного технікуму.

Невідомо, якою б дорогою пішов далі у своє невідоме майбуття Дмитро Іванович, але, очевидно, підсвідомо відчуваючи гарячий подих воєнної грози, що насувалася з Заходу, він, провчившись у технікумі один рік, перейшов на навчання до Сумського артилерійського училища. В подальшому дороги ровесників – Шведа і Літовцева розійшлись.

Як виявилося, для Літовцева Д.І. військова служба стала його покликанням. Він пройшов через полум’я битв у Вітчизняній війні, командуючи вогневим взводом, батареєю. За бойові подвиги відзначений численними урядовими нагородами.

Військова фортуна була прихильною до Дмитра Івановича. Після війни навчався у військових навчальних закладах, закінчив Академію, неухильно підносився по службових сходинках. Командував підрозділом, військовими частинами, з’єднанням, обіймав посаду командуючого Північно-Кавказьким військовим округом.

Про останній період його служби цікаво й інтригуюче написав Віктор Суворов (псевдонім В.Б. Різуна) у книзі “Акваріум”.

Разом з генералами царських часів – Рахмановим і Корсаковим – на Краснопільщині нам відомі імена 15 генералів, з них 14 – генерал-майори і лише один генерал-полковник – Літовцев Дмитро Іванович.

Л. ДІДОРЕНКО,
смт. Краснопілля

***

А ось і фрагменти згаданої книги Віктора Суворова:

https://vtoraya-literatura.com/pdf/suvorov_aquarium_1987_text.pdf

Виктор Суворов

АКВАРИУМ

Overseas Publications Interchange Ltd
London 1987

***

сс.124-125 (Глава 5):

— Я все понимаю, товарищ полковник. Не первый раз на контроле. Вы бы поспали немного. Вертолет через час вернется. Самое время вам. Вы уж сколько времени не спите…

— Да это, Виктор, ничего. Служебные заботы я и за заботы не считаю. Хуже, когда партийное руководство донимает. Везет нам: во Львове между партийным руководством и командованием округа хорошие отношения. А вот в Ростове командующему Северо-Кавказским военным округом генерал-лейтенанту танковых войск Литовцеву не сладко приходится. Местные партийные воротилы вместе с КГБ ополчились против него. Жизни не дают. Жалобы в Центральный Комитет пишут. Уже написали жалоб и доносов больше, чем Дюма романов…

— И никто генералу Литовцеву помочь не может?

— Как тебе сказать… Друзей у него много. Но ведь как поможешь? Люди мы подневольные. Уставы, наставления, военное законодательство чтим, не нарушаем… Как ты ему в рамках закона поможешь?

— Товарищ полковник, может я чем помочь могу?

— Чем же ты, Витя, старший лейтенант — генерал-лейтенанту поможешь?

— У меня впереди ночь длинная, я подумаю…

— Думать вообще-то много не надо… Все уж продумано. Действовать надо. Кажется, вертолет гудит… Это за мной, наверное. Вот что, Виктор, тут на учениях присутствует мой коллега, начальник разведки Северо-Кавказского военного округа генерал-майор Забалуев. Он хочет лично посмотреть прохождение диверсионных групп, но диверсантов своим званием смущать не желает. Завтра он тут с тобой на контрольной точке будет сидеть. Форма у него наша обычная: куртка серая без знаков различия. В действия групп он вмешиваться на станет. Просто хочет понаблюдать да с тобой потолковать… Если ты и вправду помочь желаешь, попроси…

сс.165-166 (Глава 7):

ГЛАВА 7

1

Февраль 1971 года. Незабываемое время. Начальнику ГРУ генерал-полковнику Петру Ивановичу Ивашутину присвоили звание генерала армии. Ликует Аквариум. Ликует весь Генеральный штаб. Военная разведка впереди! Председатель КГБ Юрий Андропов остается только генерал-полковником. Какая пощечина!

Мы знаем, что Центральный Комитет раздувает огонь борьбы, и драки КГБ — ГРУ не миновать. Баланс между КГБ и армией был нарушен и вот Центральный Комитет оплошность исправляет. Февраль 1971 года. Идет чистка в среднем слое КГБ. Идет массовое смещение полковников и генерал-майоров КГБ. Идет возвышение офицеров и генералов ГРУ, всего Генерального штаба, всей Советской Армии. Вот командующий Северо-Кавказским военным округом генерал-лейтенант танковых войск Литовцев стал генерал-полковником. А помните, товарищ генерал, ваш тяжелый старт на этом посту? А ведь вам кто-то тогда помог, рискуя головой. Я за эту помощь досрочно стал капитаном. А ведь вы, товарищ генерал, кому-то тайно помогали и помогаете, иначе никто бы вас поддерживать не стал. И не носить бы вам сейчас три генеральских звезды. Успехов вам, генерал.

Февраль 1971 года. КГБ и ГРУ вцепились в глотки друг другу. Но кто это может видеть со стороны? Все знают генерал-полковника Ю. Андропова. А кто знает генерала армии Ивашутина? Но ему реклама и не нужна. Ивашутин в отличие от Андропова руководит тайной организацией, которая действует во мраке и не нуждается в рекламе.

За матеріалами:
https://ru.wikipedia.org/wiki/Літовцев_Д_І
Литовцев, Дмитрий Иванович

Л. Дідоренко, ДМИТРО ЛІТОВЦЕВ. Газета “Перемога”.

http://krasnosv.at.ua/index/0-16
Великобобрицька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Краснопільської районної ради Сумської області
Гордість школи – її випускники

https://vtoraya-literatura.com/pdf/suvorov_aquarium_1987_text.pdf
Виктор Суворов
АКВАРИУМ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.