Tag Archives: Леонід Дідоренко

120 років тому через Краснопілля пройшов перший потяг

Після скасування кріпаччини в Росії за рахунок розорення ошуканого селянства і вивільнення у зв’язку з цим дешевої робочої сили, набувало темпів зростання майже всіх галузей промисловості. В другій половині 19-го століття на Краснопільщині діяли Угроїдська, Великобобрицька, Стрілківська, Грязнянська, Мезенівська, Славгородська цукроварні, Наумівська гуральня, два спиртових заводи Подольських у Гречанівці. Continue reading

Леонід Дідоренко. «Голодомор 1932-1933 років на Краснопільщині» (уривок)

З книги Л. Дідоренка “Голодомор 1932-1933 років на Краснопільщині”

Ось що розповідає Анастасія Йосипівна Горбунко, 1916 року народження, котра в 1933 році проживала в Грязному: “У селі було двоє братів. Один з них, Йосип, ходив по хатах і все забирав у тих, хто не хотів у колгосп. З ним були і Федько, Микола, Яким і Павло. Йосип був найстарший. Ми його найдужче боялися. Він як заходить у хату, з порога кричить: “Де ти хліб дів?” – і відразу своїм шпунтом штурляв скрізь. Continue reading

Літовцев Дмитро Іванович – генерал-полковник з Великого Бобрика

Дмитро Іванович Літовцев (30.01.1922 – 29.09.1989) – радянський воєначальник, учасник Великої Вітчизняної війни, генерал-полковник.

Дмитро Літовцев народився 30 січня 1922 року у селі Великий Бобрик Сумського повіту Харківської губернії (нині Краснопільського району Сумської області) в селянській сім’ї. 1937 року закінчив 7 класів Великобобрицької школи. Після школи навчався в Сумському машинобудівному технікумі. У 1939 році призваний Сумським районним військкоматом Сумської області до Червоній Армії. Починає навчатися в Сумському артилерійському училищі, з якого був переведений до Смоленського, яке успішно закінчив. Потім вчився у Горьковському зенітному училищі, яке закінчив у 1941 році. Continue reading

Голодомор 1932–1933 років на Сумщині. Краснопільський район. Спогади

Уривок з книги “Голодомор 1932–1933 років на Сумщині” (Державний архів Сумської області, 2006 рік)

***

Краснопільський район

№172
СПОГАДИ А.Г.КОСАРЕВА, ЖИТЕЛЯ С.ВЕЛИКИЙ БОБРИК КРАСНОПІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
30 червня 1989 р.

Косарев Андрій Григорович, 1912 р. народження, освіта вища, член КПРС з 1941 p., інвалід Великої Вітчизняної війни, пенсіонер.

Я в той час навчався на першому курсі Сумського інституту соціального виховання. Кожного вихідного дня їздив у рідне с. Великий Бобрик. Знаю цю страшну трагедію для українського народу з особистих переживань і спостережень. Continue reading

Леонід ДІДОРЕНКО: воїн, правоохоронець, поет, краєзнавець, особистість

161101_l_didorenko-90_1З нагоди 90-річчя з дня народження історика, поета, краєзнавця, земляка Леоніда Дідоренка в читальному залі Краснопільської центральної районної бібліотеки відбулася краєзнавча година “Поет, краєзнавець, особистість…”, ініціатором якої виступив голова первинної ветеранської організації Краснопільського ВП С.Д. Крамаренко. У краєзнавчій годині взяли участь рідні і знайомі Л.Д. Дідоренка, його колишні колеги по службі, бібліотекарі, а також голова Краснопільської райдержадміністрації Ю.А. Яремчук та заступник голови Краснопільської районної ради І.В. Гавенко.

Ведучі заходу, бібліотекарі читального залу Т.О. Брахно і Н.І. Дейнека розповіли присутнім про біографію Леоніда Дмитровича, як мужнього воїна, безстрашного правоохоронця, талановитого поета, місцевого краєзнавця, непересічну особистість.
Continue reading

СПРАВОЮ ЙОГО ЖИТТЯ БУЛО КРАЄЗНАВСТВО

160121_L_Didorenko1СПРАВОЮ ЙОГО ЖИТТЯ БУЛО КРАЄЗНАВСТВО

На 90-му році пішов із життя відомий краєзнавець, невтомний дослідник історії рідного краю, почесний громадянин Краснопілля Леонід Дмитрович ДІДОРЕНКО. Обірвалася життєва дорога щирої і світлої людини, яскравої і непересічної особистості.

Його юність припала на роки війни. 17-літнім юнаком добровільно пішов на фронт боронити рідну землю від ворога, був мінером, дійшов до Праги. А коли переможні салюти відкликали з військової служби, вдома влився у загін правоохоронців, щоб продовжити справу батька.
Continue reading

Леонід Дмитрович Дідоренко – фронтовик, правоохоронець, краєзнавець

150602_L_Didorenko1
Леонід Дмитрович і не відчув, як у вікно його світлиці постукала золота осінь, почала розмальовувати різнобарвними пастелями навколишній простір, стала настійливо заглядатися вечірньої пори на поодинокі зорі, що з висоти бліднувато осявають засинаючу землю. І від того щемно й бентежно на душі ветерана. А вона, ця осінь, у його житті вже 85-а, ювілейна, і, звісно, підводить підсумки пройдених життєвих доріг. Чесно складено екзамен на вірність Вітчизні, коли його юнацьке серце покликало захищати країну від ворога, мужньо стояв на герць із тими, хто порушував правопорядок, а вийшовши на заслужений відпочинок, також не сидить без діла – до останку віддає себе улюбленому краєзнавству, вивченню історії рідного краю.

Сивими голубами зринають у пам’яті роки, що вели споришевими стежинами до батьківської вишні, до криниці, біля якої такої пори звисали кетяги червоної калини. А ще тоді снувало павутиння бабиного літа, з нього ткалися вітрила, під якими можна дістатися до омріяного. Хоча родина правоохоронця з Михайлівки Дмитра Тимофійовича Дідоренка на засиджувалася на одному місці – цього вимагала міліцейська служба – Леонід швидко встигав освоюватися у новій школі, заприятелювати з сільськими однолітками.
Continue reading

Андрій Григорович Косарев – історик, краєзнавець, педагог

150130_Kosarev1
Краєзнавцем, звичайно, треба народитися. Але цього мало, треба зуміти і ним стати, гідно пронести це почесне звання за життя. Це надзвичайно важко і не кожному, навіть яскравому від народження таланту, таке по плечу. Скільки їх, які подавали великі надії на творчому старті, згасли передчасно і залишили після себе лише гіркоту жалю за втраченим. Андрій Григорович Косарев зумів пронести цю пристрасть через роки, не зрадивши своєму покликанню ні помислом, ні ділом і ставши істинним краєзнавцем-дослідником.

Свого часу його історичні нариси, розвідки з історії Краснопільщини часто друкувалися на шпальтах районки, сьогодні вони відкриті для користування в районному архіві, і, як зазначає його завідуюча Т.Й.Яремчук, охочих ознайомитися з матеріалами А.Г. Косарева не бракує як з числа держслужбовців, так і вчителів історії, їх учнів.

Беру до рук автобіографію краєзнавця, якому наприкінці минулого (2012 – ред.) року виповнилося б сто років, а на початку цього (2013 – ред.), 10 січня минув 21 рік його світлої пам‘яті.

«Народився 29 листопада 1912 року в селі Великий Бобрик в родині селянина бідняка. Мій батько Косарев Григорій Григорович і мати Галина Іванівна мали шестеро дітей… Рідна моя мати померла від тифу у 1921 році… У жовтні 1932 року вступив на навчання в Сумський педагогічний інститут, але через рік був змушений перервати навчання, бо у 1933 році з голоду помер мій рідний батько і мачуха Косарева Мотрона Степанівна… У 1938 році з відзнакою закінчив історичний факультет Харківського педагогічного інституту… Працював учителем історії в Конотопському педагогічному училищі, директором Краснопільської середньої школи…17 вересня 1941 року призваний в Радянську Армію… 28 лютого 1942 року був тяжко поранений… За участь в боях нагороджений орденом «Червона Зірка»… У 1934 році одружився на Васюковій Поліні Павлівні. Мали п’ятеро дітей. Син Віктор помер тримісячною дитиною, син Ростислав був убитий німцем у 1943 році, за те, що сказав тому, що я, його батько, б’ю на фронті фашистів… Борис, Микола, Таїсія здобули вищу освіту, працюють інженерами… Після війни працював вчителем історії, директором Краснопільської середньої школи, директором Грязнянської вечірньої середньої школи, завідуючим Краснопільським відділом народної освіти… Працюючи на ниві народної освіти, партійних та інших органах я весь час збирав краєзнавчий матеріал…» Continue reading