Тривають осінні польові роботи. Сьогодні механізатори, керуючи сучасною потужною технікою, рідко зіскакують з підніжки трактора чи комбайна на землю. Коли ж така потреба виникає і грунт стає до очей ближче – в поле зору іноді потрапляють невеликі уламки старовинного посуду сірого кольору – явно дуже старого. Часто ділянка поля просто всіяна такими черепками. Невже тут колись жили люди?

Перші чотири століття після Різдва Христового – найспокійніший час в історії людства. Ні війн, ні великих загарбницьких завоювань, тільки поодинокі походи римлян у провінції на придушення повстань. Велика Скіфія, до складу якої входила вся територія сучасної України, значно ослабла. Цим скористалися готи – східнонімецьке плем’я, котре бурхливо розвивалось. Землероби швидко облюбували під колонізацію безкрайні чорноземні простори сучасних України, Румунії та Молдови.

Деякі вчені стверджують, що готи утворили тут навіть свою державу Германаріха. Залишкам скіфів та інших місцевих племен нічого не залишалось, як злитися з цією навалою переселенців. Зокрема, ще у 1986-1988 рр. археологічна експедиція Сумського педінституту дослідила такі змішані поселення в урочищі Грузне та в самому Краснопіллі. Історики та археологи України відносять поселення готів до черняхівської археологічної культури, бо вперше такі виявив на Київщині поблизу с.Черняхів відомий археолог Вікентій Хвойка у 1899-1901 рр. В радянський час про це не згадували, але однією з підстав походу на схід німецьких нацистів у 1941-1945 рр. була саме історична довідка про належність чорноземних земель України німецькій державі Германаріха часів раннього середньовіччя. На території Вінничини фашисти у 1942-1943 рр. широко проводили розкопки на черняхівських поселеннях, збираючи відповідні докази.

Готи – язичники, вклонялися духам землі, сонця і води. І місця для заселення обирали згідно цих вірувань: на найкращому чорноземі, в долинах малих річок і обов’язково щоб було чудово спостерігати за сходом сонця. Сьогодні це – наймальовничіші урочища нашого краю, з родючими полями і великими ставками. Шар чорнозему 1700 років тому був тонший, ніж сьогодні і швидко занепадав від виснажливого землеробства. Кожні 50-60 років черняхівцям доводилось переселятися на нове місце. На терасі вздовж річки в ряд розташовували свої обійстя – напівземлянки. Викопували ями периметром в 30-40 метрів і глибиною до метра. Над ямою будували невисокі стіни з дахом, всередині все вимазувалось глиною і споруджувалась відкрита піч. Як правило, в одному такому житлі мешкав весь рід в два-три десятка людей. На відстані в 300-500 метрів нагору від поселення знаходився цвинтар, вся інша місцевість навколо використовувалась під землеробство і скотарство.

Фото з експозиції краєзнавчого музею Самотоївської ЗОШ I-III ст.

Окрім черепків характерної для культури гончарної кераміки сірого кольору, на поселеннях широко зустрічаються дрібні вироби з бронзи: фібули (шпильки), застібки, предмети побуту і ремесла. Інструментарій виготовлявся з чорного металу: ножі, сокирки-тесла, гвіздки, елементи кінської упряжі. Як уже згадували – черняхівці не воювали, укріплень не будували, тому зброя ні на поселеннях, ні в похованнях не зустрічається. Зате добре була розвинена ювелірна промисловість, готи із задоволенням майстрували і носили прикраси з бронзи, срібла, золота, коштовного каміння, кістки, скла. На жаль, нам мало відомо про життя та побут черняхівського населення через те, що воно не знало писемності і образотворчого мистецтва, тому не залишило пам’яток із текстами і зображеннями.

Фото з експозиції краєзнавчого музею Самотоївської ЗОШ I-III ст.

Найбільшу цікавість викликають знайдені на черняхівських поселеннях монети Древнього Риму. Це срібні та наполовину срібні денарії, провінційна бронза, рідко трапляються і золоті ауреуси. Отже, черняхівські племена мали тісний зв’язок з римською державою, торгували з нею, використовували метал з монет для виготовлення прикрас. Саме по датуванню монет і визначено час існування черняхівської культури – з ІІ по IV століття нашої ери.

Іноді трапляються і монети античних держав причорномор’я – Боспору, Ольвії, Херсонесу, що свідчить про торгівлю черняхівців і з ними.

На Краснопільщині поселення черняхівської культури знаходились значно густіше, ніж стоянки скіфів чи навіть села слов’ян часів Київської Русі. Так, сітка готських поселень легко вкладається в п’ятикілометрівку – тобто через кожні 5 км в будь-який бік можна знайти сліди існування черняхівської культури в нашому краї. Найвідоміше з досить великих черняхівських поселень знаходилось в урочищі Ростак між Краснопіллям і Хмелівкою, а досить невелике – на Успенці, в долині Сироватки. Взагалі, черняхівці найбільше любили селитися на правому березі річок, котрі протікають у напрямку північ-південь. Наприклад, на річці Боромля такі поселення були біля Ясенка, Гапонівки, Жигайлівки. На річці Дерновій – біля Виднівки, Веселого і далі на південь. Аналогічно – по річках Корова, Пожня, Рибиця. Дуже велике поселення простягалось від Великого Бобрика до Нижньої Сироватки. На будь-якому з цих поселень у полях легко за півгодини назбирати кераміки у кількості, достатній для аматорського краєзнавчого музею.

У середині V ст. гуни зруйнували Рим, почалося Велике Переселення народів. Миролюбне черняхівське населення частково загинуло, частково змішалось з напливом чужинців, у тому числі і слов’ян. І сьогодні тільки черепки у полі та експонати у музеях дивують нас майстерністю, з якою вони були виготовлені древніми майстрами.

О.ДЕСЯТНИЧЕНКО, краєзнавець
с. Самотоївка

Краснопільська районна газета “Перемога”
1 листопада 2019 р.

Веб-джерело:
https://desalex.ru.gg/Черняхи
Поселення черняхівської культури на Краснопільщині
(до 120 річчя відкриття черняхівської археологічної культури в Україні)