СЛЬОЗИ

Не знаю, чи сказав би Шевченко вслід за Іваном Драчем: «І душа моя повна сліз / По самісінькі очі…», — та його поезія, поза всяким сумнівом, — тужлива. Недаром княжна Рєпніна називала поета «геніальним горювальником», Куліш — співцем «людських кривд і своїх гарячих сліз», а редактор ляйпцизького видання «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (1859) відзначав, що «вірші Шевченка — вираз спільних накипілих сліз: не він плаче за Україною — вона сама плаче його голосом». Continue reading →