До 100-річчя професора П’ятикопа Олександра Івановича

П’ятикоп Олександр Іванович (1921 – 1983) – військовий льотчик, ветеран Другої світової війни, доктор медичних наук, професор, Голова Українського наукового товариства дерматовенерологів (1965 – 1980).

П’ятикоп Олександр Іванович народився 11 (за іншими даними – 15) вересня 1921 року в місті Миропілля Суджанського повіту Курської губернії (нині Сумського району Сумської області). Влітку 1940 року 18-річний Олександр був призваний до лав Червоної армії. А невдовзі почалася німецько-радянська війна…

Олександр П’ятикоп пройшов всіма шляхами Другої світової війни, був хоробрим льотчиком-штурмовиком, брав участь у визволенні від нацистів Білорусі, Прибалтики, Польщі. Закінчив війну у Берліні і Празі. Звільнився з військової служби наприкінці літа 1946 року у званні капітана.

За проявлену військову доблесть був нагороджений орденами «Слави III ступеня» (12.08.1944), «Червоного Прапора» (30.10.1944), «Вітчизняної війни II ступеня» (24.04.1945), медалями «За взяття Берліна», «За визволення Праги», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.».

Мовою документів

Ось опис-фрагмент подвигу молодшого лейтенанта П’ятикопа О.І. – пілота 893-го штурмового авіаційного полку 307-ї штурмової авіаційної дивізії 3-го штурмового авіаційного корпусу – в документах на його нагородження “Орденом Слави III ступеня“:

“Учасник Вітчизняної війни з листопада 1943 року, на 2 і 1 Прибалтійському фронтах здійснив 7 успішних бойових вильотів для знищення мотомехчастин і живої сили противника. 12.3.1944 року літав на розвідку в район ст.Оболь у складі 2-х літаків. Виявивши на ст.Оболь ешелон з військами і технікою, тов. П’ятикоп задіяв всю вогневу силу штурмовика, в результаті чого розбив 7 вагонів і вивів з ладу паровоз, знищив багато солдат і офіцерів.

На 3 Білоруському фронті з 22.6.1944 року на прориві укріпленого опорного пункту Орша-Вітебськ здійснив 6 успішних бойових вильотів. 25.6.1944 року, виконуючи завдання на розвідку розміщення авіації противника, виявив і сфотографував на аеродромі Денудово базовані літаки Ю-88 і ФВ-190.

26.6.1944 року, діючи у складі групи 16 літаків Іл-2 для знищення оточеного угруповання південніше м.Вітебськ, тов. П’ятикоп зробив 8 заходів. Буквально з бриючого польоту та майстерно маневруючи в зоні зенітного вогню, розстрілював з стрілецько-гарматного озброєння і бомбардував живу силу і мотомехчастини противника. Витративши всі боєприпаси, успішно виконавши бойове завдання, благополучно повернувся на свій аеродром.

Тов. П’ятикоп стрілецько-гарматним вогнем наніс великий удар ворогу. Рішучий і мужній боєць-штурмовик.”

А це фрагмент подання на нагородження “Орденом Червоного Прапора” лейтенанта П’ятикопа О.І. через кілька місяців:

“Учасник Вітчизняної війни з листопада 1943 року. За здійснення 13 успішних бойових вильотів на 2-1 Прибалтійських і 3-му Білоруському фронтах нагороджений орденом “Слави 3 ступеня”. Після нагородження тов. П’ятикоп здійснив 22 успішних бойових вильотів. Брав участь в операції 3-го Білоруського фронту з прориву оборони противника на Оршансько-Вітебському напрямку під час переслідування відступаючого ворога та знищення оточеного угруповання південніше м.Вітебськ.

25.6.44 року, діючи по автоколоні на дорозі Орша-Толочки, спалив 2 автомашини.

26.6.44 року двічі ходив у групі 12 літаків на знищення оточеного угруповання м.Вітебськ, роблячи по 8 заходів вимотував та знищував ворога з бриючого польоту.

28.6.44 року було виявлено на ст.Коханово до 30 критих вагонів. Тов. П’ятикоп влучним вогнем штурмовика підірвав один вагон.

Учасник відбиття контратак противника на кордоні Східної Прусії в районах Вилковишкіс, Шервіндт, Россейняй, Кельми і Шауляй.

19.8.44 року тов. П’ятикоп, беручи участь у групі бомбардувальними ударами, знищував танки, живу силу і техніку противника на шосейній дорозі Куршеняй-Юзефов, т. П’ятикоп подолавши сильний вогонь ЗА противника знищив 1 танк, 1 автомашину і до взводу піхоти противника.

Літав в якості “мисливця” і наносив великі втрати.”

Після звільнення з військової служби Олександр П’ятикоп здобув вищу медичну освіту. У 1950-х роках П’ятикоп О.І. працює в Українському науково-дослідному шкірно-венерологічному інституті, що знаходиться в Харкові. У 1958 році він захистив кандидатську дисертацію «Матеріали до патогенезу шкірних ускладнень при варикозному розширенні вен нижніх кінцівок», а у наступному році – очолив цей інститут.

Інститут має довгу і поважну історію. Цей науковий заклад засновано в серпні 1924 року на базі шкірно-венерологічної поліклініки м. Харкова професором О.М. Федоровським, під назвою Харківський (з 1937 року — Український) науково-дослідний інститут. У 1970-х роках назву змінено на Харківський Науково-дослідний Інститут Дерматології та Венерології, зараз – Інститут дерматології та венерології НАМН України. В його стінах в різні часи працювали такі видатні вчені як О.М. Федоровський, Л.А. Соболєв, Б.Я. Войташевський, І.С. Попов, К.А. Каришева, О.М. Кричевський, Б.А. Задорожний, О.І. П’ятикоп, А.П. Базика, М.П. Фрішман, Г.С. Цераідіс. Інститут є провідною установою України з проблем дерматології та венерології. Він є клінічною базою Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України, Державного фармакологічного центру МОЗ України.

З 1959 по 1977 роки Український науково-дослідний шкірно-венерологічний інститут в Харкові очолював Олександр Іванович П’ятикоп. У липні і жовтні 1965 року на базі інституту було проведено семінари Всесвітньої організації охорони здоров’я з питання боротьби з венеричними захворюваннями. Олександр Іванович був головою Республіканської проблемної комісії «Наукові основи дерматології та венерології». Багато уваги він приділяв вдосконаленню організаційно-методичної допомоги органам охорони здоров’я, виїздам наукових співробітників області України; при ньому в інституті проводилися серйозні дослідження системних захворювань шкіри – червоного вовчака, склеродермії, дерматоміозиту.

У 1966 році інститут організував проведення III з’їзду дерматологів і венерологів України. У роботі з’їзду активну участь взяли: професор О.І. П’ятикоп, представники МОЗ України В.М. Козлюк, Б.Т. Глухенький, професор К.А. Калантаєвська (м. Київ), провідні вчені Центрального шкірно-венерологічного інституту (м. Москва) професор Н.М. Туранов, професор А.А. Студніцин та ін.

1969 року П’ятикоп О.І. захистив докторську дисертацію з питань патогенезу, терапії червоного вовчака. Професор П’ятикоп О.І. був визнаним і шанованим фахівцем у своїй галузі, з 1965 до 1980 року був Головою Українського наукового товариства дерматовенерологів.

У мирні часи праця професора П’ятикопа О.І. була відзначена орденом «Знак пошани» (1967 р.), медаллю «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні».

За матеріалами веб-джерел:

http://uadvc.org.ua/?page_id=671
П’ЯТИКОП Олександр Іванович

http://podvignaroda.ru/?#id=1377896852&tab=navDetailManCard
Пятикоп Александр Иванович 1921 г.р.

https://pamyat-naroda.ru/heroes/

http://health-ua.com/article/4672-k-90letiyu-gu-institut-dermatologii-i-venerologii-namn-ukrainy-istoricheski
31.07.2015
Авторы: Я.Ф. Кутасевич, д.м.н., профессор, директор, В.Н. Волкославская, д.м.н., зав. отделом научно-аналитической работы в дерматологии и венерологии. ГУ «Институт дерматологии и венерологии НАМН Украины» г. Харьков
К 90-летию ГУ «Институт дерматологии и венерологии НАМН Украины»: исторический очерк