Про Інну Мигаль із прикордонного селища Михайлівське, Краснопільської громади, що на Сумщині, виходив матеріал у газеті «Перемога» у вересні минулого року. Молода жінка втратила чоловіка Олександра у 2023-му, його серце не витримало переживань за дітей через щоденні обстріли та вибухи. Тікаючи від війни та спогадів, щоб убезпечити донечок Варю та Маринку, Інна переїхала до Сум та винаймала кімнату в гуртожитку. У своєму селищі жінка працювала завідуючою лабораторії на заводі, адже має спеціальність «Виробництво тугоплавких, неметалевих силікатних матеріалів і виробів».
В обласному центрі вона знайшла роботу продавчині. Її дівчатка продовжували дистанційно навчатись у Краснопільському ліцеї №1, оскільки їх мама була задоволена ставленням та знаннями, що давали вчителі цього закладу освіти. Молоду жінку дуже підтримували родичі, куми та нові сусіди по гуртожитку, які іноді приглядали за Варею та Маринкою. Сім’я жила на соціальні виплати, зарплату Інни та продукти, що передавала її мама, яка лишалася жити у Михайлівському. У Сумах і тоді лунали повітряні тривоги, аби убезпечити доньок, часто доводилося сходити на перший поверх або лишатися на ніч у родичів. Вона говорила: «Заради дітей тримаюся, буде гучніше – будемо тікати подалі…».
Пошук нового прихистку
Інна з доньками. Київ, 2024 рік.
Наприкінці травня 2025 року Інна Мигаль з доньками та мамою Ольгою Іванівною переїхали на Київщину, але цьому передували події, які змусили шукати прихисток подалі від прикордонної Сумщини.
«Одного дня прилетів КАБ на будинок сусідів поруч із житлом моєї мами в Михайлівському. Добрі люди швидко вивезли її до мене в Суми, де я мешкала з дівчатками у орендованій кімнаті. Деякий час у ній жили вісім людей — мої родичі».
З того моменту розпочався активний пошук нового житла: двоюрідна сестра допомагала знайти оселю у Черкаській та Київській області. Врешті знайшли будинок у Новоолександрівці на Київщині.
«Дуже вдячні господарям будинку, що з розумінням поставилися до наших проблем та запропонували придбати дім у розстрочку, яку зараз продовжуємо виплачувати».
Організація переїзду та облаштування
Спочатку на Київщину перевезли маму, Ольгу Іванівну. Інна із доньками лишилася у Сумах, щоб дівчатка мали змогу довчитися у Краснопільському ліцеї, повернути шкільне майно та забрати документи для вступу у ліцей Нової Олександрівки.
«У той же час вивезли речі з нашого пошкодженого, без вікон будинку у Михайлівському. В останню поїздку до рідного дому забрала своїх трьох котиків, двох собак, не змогла залишити їх напризволяще, а також гусей та курей. Тварин, деякі меблі та речі переправили у Роменський район до родичів, вони трішки опікувалися нашим господарством. А потім, коли знайшли будинок у Новій Олександрівці, винайнятою машиною перевезли все і всіх туди».
Поки донька з онучками приїхали до Новоолександрівки, Ольга Іванівна з помічниками навіть встигла посадити картоплю.
«Докупили розсаду, картоплю, цибулю, а частиною посадкового матеріалу поділилися місцеві жителі. Ми побілили у будинку, відремонтували паркан, сусіди та власниця дому допомогли меблями – привезли шафи та ліжка».
Інна розповідає, що на їхній новій присадибній ділянці, крім городини, зібрали цього року чималий врожай горіхів, трішки вишень, груш та персиків. Тут вже посадили смородину, малину та аґрус.
«Вдома, у Михайлівському, саджала колоновидні яблуні та вишні, а нещодавно мені показали відео, як там буяє моя плетюча троянда, яка не квітла два роки…», – згадки про рідний дім на Сумщині краять серце жінки.
Робота та навчання
Інна Мигаль влаштувалася працювати укладальницею-пакувальницею на птахофабрику. Робота нелегка, позмінна, треба працювати дві через дві доби. Але поки її це влаштовує, бо має змогу приділяти час донькам і їхньому навчанню не лише на вихідних. Дівчатка отримують освіту у місцевому ліцеї офлайн – Варя ходить у сьомий клас, Маринка – у третій.
«Діти відвідують школу із задоволенням, у Краснопільському ліцеї заняття часто були дистанційними через локдауни, а у повномасштабну війну вчилися лише онлайн. Хоча щоденні уроки — для них вже трішки важкувато, але доньки стараються. Варі найкраще дається біологія та англійська, а Маринці — інформатика. У Сумах старша займалася черлідингом. Якось побачила свій костюм, розплакалася, їй дуже хотілося повернутися до Сум, щоб знову бути на тих заняттях. Зараз вона ходить на танці, і разом з Маринкою – на гурток малювання».
Тихе відновлення життя
Якщо порівнювати ситуацію з рідним Михайлівським чи містом Суми, у Новій Олександрівці відносно тихо, хоча від деренчання “шахедів” нікуди не заховатись.
«Нова Олександрівка — це чисте селище з централізованим водопостачанням, газогоном, асфальтом біля будинку. Тут є ФАП, клуб, магазини, відділення «Укрпошти» та «Нової пошти». Автобуси ходять до Києва тричі на день, і їхати туди півтори години. Тому, коли є бажання і час можна відвідати столицю України. Налагоджуємо життя тут, викупимо будинок, а далі – побачимо. Для мене головне, щоб моя мама мала свою оселю, у якій завжди буде місце для мене, моїх доньок та всіх наших рідних. Після того, що ми пережили, після всіх втрат, жахів, знаю одне: я завжди буду давати людям прихисток у своєму домі».
Ольга Кисленко
газета “Перемога”
Цей матеріал створено в межах проєкту НСЖУ «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією», який фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії.
Джерело:
https://krasnews.com.ua/novyj-dim-na-kyyivshhyni-nalagodzhuyuchy-zhyttya-pislya-vtrat/
10.11.2025
Новий дім на Київщині: Налагоджуючи життя після втрат
