Tag Archives: галицький

Теофіль Мелень: «Павло Грабовський – се один з наших найвизначнійших суспільних поетів»

Пропонуємо уривок статті Євгена Нахліка і Оксани Нахлік про галицького публіциста і літературознавця Теофіля Меленя, що днями розмістив на своїх сторінках веб-журнал «Збруч». Уривок містить літературну та суспільно-громадську оцінку Теофілем Меленем творчості Павла Грабовського та його полеміку з цього питання з деякими іншими письменниками та літературознавцями Галичини початку 20 століття.

Євген Нахлік і Оксана Нахлік
Теофіль Мелень: січовий стрілець, публіцист, літературознавець

Про Теофіля Меленя – ще одну малознану, але непересічну постать – є кілька некрологів, скупих, до того ж із неточними відомостями, словникових біограм, а також принагідних згадок у мемуарах і дослідженнях переважно з історії українського соціал-демократичного руху та преси в Галичині, історії Січового Стрілецтва. Зазвичай про нього мовлять як про українського громадсько-політичного діяча, публіциста, газетяра, січового стрільця¹. А він був іще й літературознавцем (зокрема шевченкознавцем), літературним критиком (відгукувався на творчість В. Стефаника, П. Грабовського), писав про філософію Г. Сковороди. Правдиво висвітлити його громадсько-політичну діяльність і зібрану писемну спадщину (зокрема крізь призму «присутности» в ній І. Франка) й маємо на меті у пропонованій сильветці. Така всебічна спроба робиться вперше.

*** Continue reading

ДО ТИХ, ЩО МАЮТЬ ЧИМ СЛУХАТИ

0915_moskaliophil_1

ДО ТИХ, ЩО МАЮТЬ ЧИМ СЛУХАТИ
(Побіжна заміточка)

Не знаю, як би придатніш назвати галицьких москальофілів. Уявіть-бо собі: шмагають їх і спереду, і ззаду, плюють межи очі, а вони лижуть руки та навколішки виспівують хвалу своїм шмагачам-гнобителям. Трудно знайти другий підхожий приклад. Відома річ: для поступової громади російської галицькі москальофіли були тільки  історичним  посміховищем; уряд, хоч давав часом об’їдки з панського столу, так за те при нагоді й «латав як хотя», латає й нині. Дивовижне явище: уряд російський забороняє ту самісіньку «общерусскую литературу» галицьку, в котрій виспівуються його ж лицарські вчинки, котра тільки й снила, що про панування «единой неделимой России» та підвертання під її ноги «всякого врага і супостата».

Раджу Ос. Маркову або Мончаловському з товариством перечитати цінний історичний документ, що ось недавно оголосив хвалений ними уряд в науку нащадкам; зветься він, до слова, так: «Алфавитный каталог изданиям, на русском языке, запрещенным к обращению и перепечатанию в России. Составлен в Главном управлении по делам печати по 1-е января 1894. С.-Петербург, 1894».
Continue reading