Tag Archives: рецензія

Юрій Царик про поезію Миколи Данька

Leave a reply

24 травня (вперше допис опублікований 25.05.2011 – Краснопілля Інфо) виповнилося 85 років з дня народження відомого українського поета, нашого земляка Миколи Данька (1926–1993). Не побоюся сказати, що це найвідоміший сумський поет. Він прожив важке життя, що тотожне, мабуть, іншому вислову: він прожив справжнє життя поета. І як Поет з великої літери, що жив у часи авторитарного Совєтського Союзу він не міг не протистояти державі, компартії, КГБ. Мабуть тому, що поет за природою своєю інакодумець. Проблеми для Данька розпочалися після виходу у світ другої книги його поезій «Червоне соло» (1967 рік). Книга була гостро розкритикована за невідповідність основним ідеологічним догмам комуністичної доктрини, а частина її накладу – знищена.

Після виходу у світ збірки поезій М. Данька інший сумський інакодумець, Юрій Царик, написав на неї захоплену рецензію. Це тепер Юрій Царик – відомий український письменник, автор вісьми книг прози, а тоді, у 1967 році, він був молодим журналістом, що недавно звільнився після річної відсидки у колонії загального режиму, що знаходилась у селі Перехрестівка неподалік Ромнів. За що сидів, запитаєте? За вільнолюбиві розмови, за «довгий язик», за оригінальні думки. Коротше, за те, що хотів бути просто свободним у несвободній країні. Зрозуміло, що в умовах цькування книги М. Данька рецензія Ю. Царика не могла бути надрукована в принципі. А пізніше якось забулося-загубилося. І ось через 43 роки Юрій Миколайович випадково серед старих паперів розшукав цей текст. То ж прочитаємо рецензію і ще раз згадаємо легендарного сумського поета Миколу Данька. Згадаємо людину, яка, наважимося стверджувати, незважаючи ні на що, все таки була щасливою, щасливою у вищому розумінні цього слова. Continue reading →

Історик на тлі епохи: Федір Турченко про свій час

Leave a reply

Книга спогадів відомого українського історика Федіра Турченка є панорамою одразу декількох епох: починаючи від пізньосталінського періоду і до сучасної російсько-української війни. Вони є чудовим джерелом для осмислення трансформації, яка відбувалась із цілим поколінням істориків.

Огляд на: Турченко Ф.Г. Перед викликами епохи. Спогади історика. Запоріжжя: Видавничий дім «Гельветика», 2023. 400 с.

Декілька тижнів тому я записував інтерв’ю з одним своїм приятелем-істориком старшого покоління. Розмовляли про його радянський період життя: від школи і до аспірантури. На жаль, через моє технічне невігластво я не зробив правильного запису, і файл був втрачений. Буквально за декілька днів мені потрапила до рук книга спогадів відомого українського історика Федора Турченка «Перед викликами епохи», яку я прочитав з великою цікавістю менш ніж за добу.

Continue reading →

Турченко Ф. Г. «ГКЧП і проголошення незалежності України: погляд із Запоріжжя» (рецензія)

Leave a reply

«Ні про яку іншу подію сучасної історії стільки не говорилося, як про події в Москві 19-21 серпня 1991 р., ні про яку іншу стільки не писалося, ніяка інша так не досліджувалася. Дія розгорталася на очах всього світу. Телебачення цілодобово вело пряму трансляцію. Сотні журналістів повідомляли про події в найдрібніших подробицях. Багато з тих, хто виступав у них на першому і другому планах, згодом робили на них посилання. Судові розслідування і свідчення очевидців намагалися пролити світло на закулісну сторону подій. Звичайно, до цих пір ще залишаються темні плями, але вони відносяться більше до деталей, ніж до суті того, що сталося», – відзначає в своїй книзі «От СССР к России» італійській історик Джузеппе Боффа [1, с. 236]. Continue reading →

Чарівність синергії: Драгоманов і Ушкалов

Leave a reply

“…Титанічна праця, варта цілого інституту, а не одного дослідника!”

“…Михайло Драгоманов був першим українським публічним інтелектуалом європейського зразка.”

***

Фейсбук нагадує, що 13 серпня 2015 року я, вештаючись болгарською столицею Софією, цілком випадково натрапив на старий будинок з меморіальною дошкою Михайлові Драгоманову. Пригадую, що від несподіваної знахідки мене почало мучити одне крамольне питання: а хто ж такий Драгоманов? Continue reading →

Микола Данько в оцінці сучасників та літературно-критичній думці другої половини XX – початку XXI століть

Leave a reply

Микола Данько (псевдоніми Дмитро Гедзь, М. Славгородський, М. Михайлович, М. Михайленко, І. Станченко, 1926-1993) увійшов у літературно-художній та журналістсько-публіцистичний процеси наприкінці 50-х рр. ХХ ст. з плеядою літераторів, названих пізніше «шістдесятниками».

У дитинстві пережив голод 1933 р., у юності пройшов фронтами Другої світової війни; закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка (1956). Попрацював у Львівській молодіжці «Ленінська молодь» (1956-1958) та Сумській обласній газеті «Ленінська правда» (1958-1969; 1970-1973; 1989-1991). Він один із перших на Сумщині дипломованих журналістів. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Чарівність енергії: Михайло Драгоманов

Leave a reply

Київ: Дух і Літера , 2019.

У своїй останній книжці Леонід Ушкалов (05.11.1956–25.02.2019), мабуть, найвиразніше продемонстрував власний дослідницький метод, який полягає у поєднанні об’єктивности у змісті із суб’єктивністю у викладі.

Для відтворення детального, замалим не щоденного життєпису свого героя Ушкалов використовує подиву гідну кількість джерел: праці Михайла Драгоманова, його сучасників та пізніших авторів, статті в тодішніх часописах, щоденники, листи, офіційні документи, спогади тощо, — в книжці обсягом 600 сторінок є понад вісім сотень самих тільки покликів на джерела. Continue reading →

Ірванець про кроки і крики Коржа. Це задовго до мене зробив Леонід Ушкалов…

Leave a reply

Олександр Корж. Криптолюбов — Discursus, 2018 — 136 с.

У моєму наплічнику книжки мають вилежатися. Але збірці Олександра Коржа це не страшно з багатьох причин. Найперша — вона невелика. На відміну від об’ємних, незручних через їхні м’які палітурки, збірок, випущених «Лютою справою», про які йшла мова в моєму попередньому матеріалі, книжка «Криптолюбов», що вийшла під маркою видавництва Discursus ще торік, має тверду палітурку й компактні розміри. Навіть у кишеню піджака вміститься при потребі. Підставка з неї добра, коли нема твердої поверхні. Навіть у теніс настільний нею згуляти можна, параметри дозволяють. Ну і ще безліч застосувань, а серед них — цю збірку можна прочитати.

Це задовго до мене зробив Леонід Ушкалов, знаний харківський науковець і письменник. Нині пан Леонід вже відійшов у засвіти, залишивши нам свій потужний за обсягом доробок, до якого залічується і ця його вступна стаття. У цій своїй передмові «Навіщо писати вірші…» пан Ушкалов дає своє власне, глибоке й надзвичайно цікаве бачення поетичного феномена, що носить це неблагозвучне, рипуче прізвище на літеру К. Вже у перших абзацах передмови ми дізнаємось дещо про поета, його творче прогресування. У 2003 році, в інтерв’ю (у нього вже тоді брали інтерв’ю!), Олександр Корж начебто заявив: «Найголовнішим з усіх мистецтв є мистецтво стриптизу». Continue reading →

«Чарівність енергії» Леоніда Ушкалова: «начальні двері» до розуміння Драгоманова

Leave a reply

Леонід Ушкалов. Чарівність енергії: Михайло Драгоманов. – Київ: Дух і Літера, 2019

На одній із пар в університеті імені Сковороди, викладачка повідомила, що «Ушкалов більше не вважає себе “давником”». І ця чутка, хоч якою парадоксальною здавалася від початку, підтверджується «Чарівністю енергії». Та й подумавши про це більше, доходимо до розуміння такої позиції дослідника.

Як зазначав сам Леонід Ушкалов, одна з його колег-літературознавиць після розмови з ним сказала: «Ви – домодерна людина в постмодерну епоху!». Цю тезу він волів би, певно, вживати як автохарактеристику або, принаймні, багатозначно додавати до неї: «щось у цьому є». Continue reading →

Сергій Наумов. Рецензія на “Окупація України 1918 року: Історичний контекст – стан дослідження – економічні та соціальні наслідки”

Leave a reply

Окупація України 1918 року: Історичний контекст – стан дослідження – економічні та соціальні наслідки
(Матеріали міжнародної наукової конференції) / Упор. Вольфрам Дорнік, Стефан Карнер; Переклад з нім. мови Миколи Кушніра. Чернівці: Зелена Буковина, 2009. 205 с.

Серед вад сучасної української історіографії, численних хоча б з огляду на те, скільки про них говориться і пишеться, є і брак колористики, повноспектровости. Складається враження, що її творцям і споживачам — дуже б не хотілося, щоб ці множини взаємно перекривалися, — бракує чогось істотного, чогось такого, що дало б можливість зрештою заявити на весь світ про своє «Я»; заявити так, щоб до цього «Я» прислухалися і про його існування не забували. Continue reading →

Вегетаріанець, вільнодумець і недовчений студент, – Андрій Любка про українського філософа, що співав у Токайській церкві

Leave a reply

Зізнаюся одразу: у школі вчителям укрліту так і не вдалося зацікавити мене Сковородою, хоч вони й змусили завчити напам’ять його вірш про свободу; в університеті викладачі взагалі зробили його образ нудним і архаїчним; ба навіть привабливий портрет нашого філософа з 500-гривневої купюри не змусив мене стати шанувальником Григорія Савича.

Вперше щось на кшталт живої цікавості зблиснуло аж три роки тому, коли після пишної дегустації я прогулювався вуличками угорського Токая. Побачивши на церкві меморіальну дошку Сковороді (тут він був півчим), я подумав: «А таки ж недурний був чоловік! Знав, де краще філософствувати. Після літри токайського кожен мимоволі починає думати трактатами». Continue reading →