Іван Дем’янович Токарєв народився в 1920 році у селищі Угроїди Краснопільського району Сумської області. Виховувався у знаменитій Дитячій трудовій комуні ім. Ф. Е. Дзержинського, якою керував педагог і письменник А. С. Макаренко.

Згодом закінчив Ульяновське військове училище зв’язку. З серпня 1941 року командував радіовзводом. Ось як згадує Іван Дем’янович початок війни:

– Після укомплектування батальйону людьми і технікою нам було наказано відступати через Крим у м. Керч. Сюди, крім авіаційних тилів, рухалися залишки розбитих і деморалізованих піхотинців, артилерійських і танкових частин в надії якось форсувати протоку і прорватися на простори Краснодарського краю.

Під’їхавши зі своїм взводом до Керчі, я підігнав радіостанції і вантажну машину з кабелями та іншим майном якнайближче до берега протоки, щоб при наявності плавзасобів швидше потрапити на протилежний бік.

З кожною годиною людей і техніки все прибувало і прибувало, а коли настав вечір, на небі з’явилися німецькі бомбардувальники і почали скидати бомби і поливати кулеметним вогнем всю цю масу. Чулися крики, іржання коней, стогін поранених, а від розривів бомб летіли в різні боки пошматовані людські тіла, частини техніки. Спалахували цистерни з пальним, вибухали ящики з патронами і снарядами, і весь порт був оповитий густим димом.

У цьому пеклі, завдяки вжитим заходам, у взводі не постраждала жодна людина, ні одна одиниця техніки. Що робити далі? Як зберегти солдат? Вирішили: плавзасоби для переправи треба виготовити самим, з дощок, камер розбитих автомашин. Взялися за справу. Але, на наше щастя, до берега причалив буксир з двома порожніми баржами, нам запропонували переправитися на інший берег.

Наступного ранку прибули в станицю Кримська. Начальник зв’язку 5-ї повітряної армії був здивований: як це нам в таких важких умовах вдалося зберегти радіоапаратуру? Спецзасоби вирішено було залишити при штабі. А мене перевели в 514-й батальйон авіаційного обслуговування.

В ході січневих боїв 1943 року наземні війська вийшли з гірсько-лісистої місцевості на простори Кубані. Авіаполки перебазувалися на кубанські аеродроми. А після взяття Краснодара війська стрімко просувалися на Захід.

На всіх етапах повітряних боїв радіозв’язок працював безперебійно. Радисти взводу, отримавши нову техніку, продовжували допомагати налагодженню взаємодії між авіаполками, наземними військами і вищими штабами фронту.

Після оточення і знищення ворожого угруповання під Корсунь-Шевченківським, війська приступили до звільнення Молдавії. А в серпні 1944 року був звільнений Кишинів.

При звільненні Трансільванії колона машин з радіостанціями була обстріляна. Токарєва якраз чекала робота на польовому аеродромі з обслуговування радіозв’язком винищувальних авіаполків. Але як організувати радіозв’язок з несправним передавачем і пошкодженим двигунцем для зарядки акумуляторів? Закипіла робота. Половина дня і вся ніч пішли на те, щоб рація була відремонтована, а радіозв’язок відновлений. За виявлену винахідливість і зразкове виконання наказу Іван Дем’янович нагороджений орденом Червоної Зірки.

За роки війни Іван Дем’янович Токарєв нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями “За бойові заслуги”, “За перемогу над Німеччиною”, “За оборону Кавказу”, ювілейними медалями.

Після війни Іван Дем’янович служив в Одеському військовому окрузі на посаді командира радіороти. У 1949 році вступив до Харківського вищого авіаційно-інженерного училища. Після його закінчення отримав кваліфікацію інженера-радиста ВПС. З липня 1954 року по вересень 1960 року – начальник лабораторії ракетних військ ППО Московського військового округу. З вересня 1960 року по червень 1968 року – старший викладач Горьковського зенітно-ракетного училища ППО. У 1968 році звільнений в запас.

(за матеріалами http://blokadaleningrada.ru/content/view/id-2216/)

Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/geroji_nashogo_kraju/zv_39_jazkivec_vid_boga/16-1-0-502
20.10.2013
ЗВ’ЯЗКІВЕЦЬ ВІД БОГА