Народився Іван Федорович Олійник в Рясному 1909 року, там навчався в місцевій школі. Відслуживши в армії строкову службу, прибув до Рясного, де до служби працював у колгоспі їздовим. Потім виїхав до брата у Миколаївську область. Там опанував спеціальність токаря і працював у радгоспі «Друга п’ятирічка» та Ковалівській МТС Варварівського району.
Брав участь у визвольному поході на Західну Україну, у радянсько-фінській війні 1940 року. Пережив фашистську окупацію. На фронт потрапив після визволення місцевості від окупації.
На початку травня 1944 року війська 8-ї гвардійської армії здійснили стодвадцяти-кілометровий перехід з району Маяки в район Григорополь і Пугаченки. Так опинилася на Дністровському плацдармі мінометна рота 117-го гвардійського стрілецького полку 39-ї гвардійської стрілецької дивізії, в якій служив Іван Олійник. Гітлерівці кидались в скажені контратаки. Тяжкі бої на плацдармі закінчилися лише в кінці травня, коли виснажений противник перейшов до оборони.
Мужність і стійкість проявили тут мінометники. Командир мінометного взводу неодноразово відзначав хоробрість навідника Івана Олійника, який влучно бив по ворогу.
В червні з’єднання 8-ї гвардійської армії передислокувалися на 1-й Білоруський фронт. Готувалася одна з найкрупніших бойових операцій – Білоруська.
В кінці липня підрозділи 39-ї стрілецької гвардійської дивізії форсували Західний Буг, вступили на територію Польщі. Жорстокі бої розгорнулися на берегах Вісли, в районі Магнушева. В числі перших сміливців, що переправилися на протилежний берег, був і навідник міномета Олійник. Форсування ріки розпочалося рано вранці після артилерійської підготовки. Бійці першого стрілецького батальйону, швидко подолавши відкриту місцевість, спустились до води. Під прикриттям димової завіси один за одним відчалювали човни і саморобні плоти. Коли наші воїни досягли середини ріки, фашисти відкрили сильний вогонь. Від вибухів снарядів деякі човни перевернулись. Але ворог уже не міг зупинити наступаючих. Подолавши водний рубіж, гвардійці ввірвалися у ворожі траншеї. Зав’язався рукопашний бій. Мінометник швидко під вогнем противника установив міномети на прибережній смузі. Обслуги почали обстрілювати ворога. Міни досягали цілі, знищуючи вогневі точки і гітлерівських солдатів. Стрілецькому батальйону вдалося просунутися вперед. Мінометники також змінили свої позиції. Не дивлячись на люті контратаки фашистів, наші воїни стійко утримували позиції. Командир обслуги, де був Олійник, коректував вогонь із бойових порядків піхоти.
Одержуючи його команди, своїми влучними пострілами мінометники знищили три ворожих кулемети і до двадцяти солдат. Дії мінометного взводу на плацдармі сприяли успішному виконанню бойового завдання стрілецьким підрозділом.
За проявлені сміливість і відвагу гвардії рядовий Іван Олійник був нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня.
Декілька місяців билися на Мангушевському плацдармі війська 8-ї гвардійської армії. 14 січня 1945 року наші війська перейшли у наступ. Вони зламали оборону ворога і ринули на захід. Розпочалася Вісло-Одерська операція.
В кінці січня розгорнулись жорстокі бої за місто Познань. Сміливо й рішуче діяв у вуличних боях старшина мінометної роти гвардії сержант Іван Олійник. Він забезпечував обслуги боєприпасами, а коли обставини вимагали, сам вів вогонь із міномета. Разом з бійцями роти, Олійник брав участь у ліквідації противника, що засів у заводських підвалах. Було захоплено в полон більше трьох десятків гітлерівців. Сміливі й самовіддані дії мінометника були високо оцінені командуванням.
Незабаром після ліквідації ворожого угрупування в Познані на грудях Івана Олійника з’явився орден Слави другого ступеня.
Стійкість і відвагу проявив старшина мінометної роти при прориві оборони фашистів на західному березі Одеру. Ризикуючи життям, під сильним вогнем ворога Олійник перетягував ящики з мінами. Одного разу, зайнятий цією справою, Іван побачив гітлерівців, що опинилися в тилу наших підрозділів. Він не розгубився і відкрив вогонь із автомата. Семеро фашистів були вбиті кулями, а дев’ять підняли руки вгору. Старшина роти Олійник змусив їх нести боєприпаси до мінометів.
За цей подвиг гвардії сержант Олійник був удостоєний ордена Слави першого ступеня.
Повним кавалером ордена Слави повернувся з війни Іван Федорович Олійник і знову поїхав до Миколаєва, де і знайшов вічний спочинок.
Уривки з робочого варіанту книги Л. ДІДОРЕНКА, О. МОЦНОГО та О. КОЗИРЯ “ЗОЛОТЕ СУЗІР’Я НАШОГО КРАЮ”.
Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/geroji_nashogo_kraju/khorobrist_mezh_ne_znae/16-1-0-93
08.05.2010
Хоробрість меж не знає
