Tag Archives: кавалер

Народний артист Росії Борис Михайлович Каширін: «Я народився на Україні, в селі Великий Бобрик, у звичайній, не дуже-то театральній сім’ї…»

Каширін Борис Михайлович (27 квітня 1920, Великий Бобрик, Сумський повіт — 4 липня 1992, Омськ) — радянський театральний актор, народний артист РРФСР, лавреат Державної премії РРФСР імені К.С. Станіславського (1973), учасник Великої Вітчизняної війни, кавалер Ордена Трудового Червоного Прапора, Ордена Вітчизняної війни другого ступеня, медалей «За відвагу» та «За бойові заслуги».

Борис Михайлович Каширін народився 27 квітня 1920 року в селі Великий Бобрик Сумського повіту Харківської губернії. Після школи вступив до Київського інституту театрального мистецтва імені В. Карпенка-Карого. Але навчання перервала війна… Бориса Каширіна призвали на службу до Червоної армії, навчався в Ленінградському автотехнічному училищі. Брав участь у Німецько-радянській війні у 1941—1945 роках, служив водієм на Карельському і Забайкальському фронтах. Continue reading

Артилерист широкого профілю

150430_D_Hasai
Народився Дмитро Васильович Гасай 22 жовтня 1922 року в селі Мала Рибиця. Після закінчення 7 класів у місцевій школі поїхав в Донбас, навчався в гірничо-промисловому училищі, працював кріпильником, коногоном на шахті в Новій Горлівці.

На початку червня 1941 року одержав відпустку і поїхав у рідне село. Тут його й застала Велика Вітчизняна війна. У липні 1941 року Гасай був призваний до лав Червоної Армії і направлений в м. Чугуїв в полкову школу молодших командирів.

Після закінчення навчання потрапив у 108-й гвардійський стрілецький полк. Був спочатку навідником, а згодом – командиром 76-міліметрової гармати, в обслузі шестеро солдат. Гармату транспортували чотирма кіньми. Важко було їм тягати цю махину фронтовими дорогами. Тому нерідко бійці підставляли й свої плечі.

Якось під Сталінградом у грудневу заметіль з батареї передали, що десь поблизу виявлено двох німецьких солдат в розташуванні артилерійських позицій. Смеркало. Гасай узяв автомат і пішов у завірюху. Було в нього якесь передчуття того, що він може зустрітися з фріцами. «Але ж, – подумав собі, – їх двоє, а я один, і німці завжди добре озброєні»…
Continue reading

Микола Григорович Кравченко – повний кавалер орденів Слави з Думівки

150424_M_Kravchenko1

Микола Григорович Кравченко – повний кавалер орденів Слави з Думівки

Давно відгриміла остання війна, про її героїв знято безліч фільмів, написано немало книг. Хтось воював льотчиком у небі, хтось топив фашистів на морі, зараз ми знаємо й про ті сторінки історії війни, які раніше намагалися обійти стороною. Ніхто не зважиться назвати долю фронтовика легкою, в яких би частинах він не воював. Та, все ж, особисто мені здається, що найбільш відповідальною і непередбачуваною була професія військового розвідника. Адже ці люди, в той час, коли їх товариші відсиджувались у траншеях, відправлялися далеко вперед, пересікали лінію фронту, щоб прямо перед носом ворога вивідати інформацію, яка допоможе вірніше вести майбутній бій і, таким чином, ризикуючи життям власним, врятувати життя комусь з однополчан.

Микола Григорович Кравченко народився 20-го липня 1923-го року в селі Думівка Сумської округи. Закінчивши сім класів Самотоївської школи, влаштувався працювати до місцевого колгоспу. Як тільки хлопцю виповнилося вісімнадцять років, – у липні 1941-го, відразу ж був зарахований у запасний батальйон зв’язку, який дислокувався на Донбасі. Три місяці навчання – і Кравченко вже на Південному фронті. Бойове хрещення одержав на початку листопада 1941-го року під Ростовом-на-Дону. Потім військову частину, в якій служив М.Г.Кравченко, 50-й окремий батальйон зв’язку 51-ї стрілецької дивізії, було перекинуто знову на Донбас. Особливо жорстокі бої точилися під Слов’янськом, сили були нерівними, батальйон потрапив в оточення, Миколу Григоровича було поранено. Після тривалого лікування в госпіталі його направили під Сталінград.  М.Г.Кравченко після війни ділився роздумами: «…Кожен солдат має своє бойове покликання, тільки йому притаманний хист. Особливо яскраво проявлялися здібності людини в фронтових умовах. Не знаю чому, але з перших днів моєї участі у боях проти німецько-фашистських загарбників військове командування розгледіло в мені якості розвідника. Отож я всю війну і був ним, виконуючи щоразу все складніше завдання…»
Continue reading

Дива мужності і героїзму

150401_P_Skoropad
Народився Павло Михайлович Скоропад 25 травня 1919 року в селі Пушкарному (нині село Грабовське).

В діючу армію Павло Михайлович пішов з перших днів війни. Воював на Західному, Сталінградському, Північному, Прибалтійському, Першому Білоруському фронтах.

Наприкінці 1941 року рядовий-комсомолець Скоропад висадився з повітряним десантом у тилу фашистських загарбників, особисто підірвав фабрику в Ялті.

На смерть стояв притиснутий до Волзького берега 84-й гвардійський полк 33-ї гвардійської стрілецької дивізії. Тут, на сталінградській землі навідник мінометної обслуги Павло Скоропад був перший раз поранений. Нашвидкуруч перев’язавши рану, він продовжував свій ратний труд.

…У квітні 1944 року, долаючи впертий опір ворога, частини 33-ї гвардійської стрілецької дивізії вийшли до Севастополя і почали ретельно готуватися до його визволення. Мінометники виявили вогневі засоби в німецькій обороні. 25 квітня при проведенні нічного пошуку Скоропад був легко поранений і через п’ять днів повернувся в стрій.
Continue reading

Криклій Іван Ілліч – перший кавалер Ордена Вітчизняної війни І ступеня

150120_I_Krykliy

Криклій Іван Ілліч – перший кавалер Ордена Вітчизняної війни І ступеня

Орден Вітчизняної війни І і ІІ ступенів було засновано Указом Президії Верховної ради СРСР від 20 травня 1942-го. Цей орден став однією з перших відзнак у тій війні. Нагороджували ним солдатів, офіцерів, генералів, партизанів і підпільників.

Усього за період війни цим орденом відзначено 1276 тис. осіб, у тому числі близько 350 тис. — орденом І ступеня. Серед них — більш ніж тисяча іноземних громадян, військовослужбовці авіаполку «Нормандія — Нєман», розвідник Югославії Бранко Вукелич. Цієї нагороди були удостоєні колективи, які трудилися в тилу, допомагаючи своєю працею розгромити загарбників. Цей орден одержали підприємства, установи військових частин, населені пункти.

Сьогодні наша розповідь про кавалера ордена Вітчизняної війни І ступеня № 1 Івана Ілліча Криклія.

Заснування ордена Вітчизняної війни збіглося в часі з кровопролитними боями на Харківському напрямку в травні 1942-го. Першими, хто удостоївся цієї високої нагороди, були артилеристи, що відзначилися в той період біля села Веселе Зміївського району на Харківщині. Артилеристи гвардійського дивізіону під командуванням капітана Івана Криклія завдали ворогові відчутних втрат: за два дні боїв дивізіон знищив 32 ворожі танки. Капітан Криклій особисто підбив п’ять фашистських машин.
Continue reading

Хоробрість меж не знає

1224_I_Oliynyk_krasnews
Народився Іван Федорович Олійник в Рясному 1909 року, там навчався в місцевій школі. Відслуживши в армії строкову службу, прибув до Рясного, де до служби працював у колгоспі їздовим. Потім виїхав до брата у Миколаївську область. Там опанував спеціальність токаря і працював у радгоспі «Друга п’ятирічка» та Ковалівській МТС Варварівського району.

Брав участь у визвольному поході на Західну Україну, у радянсько-фінській війні 1940 року. Пережив фашистську окупацію. На фронт потрапив після визволення місцевості від окупації.

На початку травня 1944 року війська 8-ї гвардійської армії здійснили стодвадцяти-кілометровий перехід з району Маяки в район Григорополь і Пугаченки. Так опинилася на Дністровському плацдармі мінометна рота 117-го гвардійського стрілецького полку 39-ї гвардійської стрілецької дивізії, в якій служив Іван Олійник. Гітлерівці кидались в скажені контратаки. Тяжкі бої на плацдармі закінчилися лише в кінці травня, коли виснажений противник перейшов до оборони.

Мужність і стійкість проявили тут мінометники. Командир мінометного взводу неодноразово відзначав хоробрість навідника Івана Олійника, який влучно бив по ворогу.
Continue reading

Олійник Іван Федорович – повний Кавалер ордена Слави з Рясного

1224_I_Oliynyk
Олійник Іван Федорович – старшина мінометної роти 117-го гвардійського стрілецького полку 39-ї гвардійської стрілецької дивізії 8-ї гвардійської армії 1-го Білоруського фронту, гвардії сержант – на момент представлення до нагородження орденом Слави 1-го ступеня.

Народився 26 грудня 1909 року в селі Рясне нині Краснопільського району Сумської області в сім’ї селянина. Українець. Закінчив 5 класів. Працював у колгоспі. З 1933 року жив у місті Нова Одеса Миколаївської області (Україна). Працював токарем, а потім в радгоспі Миколаївського району.

У Червоній Армії в 1931-1933 роках, в 1939-1940 роках і з квітня 1944 року. Учасник походу радянських військ у Західну Україну 1939 року і радянсько-фінляндської війни 1939-1940 років.

Учасник Великої Вітчизняної війни з травня 1944 року. Відзначився в боях при форсуванні річок Південний Буг, Вісла, Одер, звільняв Польщу, штурмував Берлін.
Continue reading

Довгий шлях до Берліна

1224_F_Dudko1
Цікаве й змістовне життя прожив Федір Іванович Дудко. Опис зовнішності Федора нам залишив краснопільський краєзнавець Л. Г. Косарєв: «Стрункий, високий, з квадратиком густих вусів, він виглядав значно молодшим від своїх років. Йому, не замислюючись, можна дати яку завгодно професію: хлібороба, металурга, вчителя, механізатора, інженера, лікаря, кооператора… Спокійні рухи, урівноваженість, замисленість у погляді та ще природна скромність, бажання бути таким, як і всі, говорять про його великий життєвий досвід, давно вироблену сталість переконань, хоча з усього видно, особливо, коли починаєш із ним розмовляти – що він цінить і силу, і розум інших людей.

Коли тільки вдивляєшся в нього, чомусь здається, що він народився десь неодмінно наприкінці літа чи то на початку осені. Саме ця пора року відклала на ньому свої приємні, невловимі сліди, з котрими він так і залишився на все життя. І ще думається мимоволі, що приніс його лелека в тиху мрійну хатину з білими стінами, за якими променіли прихилені рожі, що немовби вбачали в долі малого безкінечність грозових доріг і звитягу поєдинків з катами-супостатами».

А народився Федір Іванович 12 вересня 1903 року в трудовій селянській сім’ї. Семирічного віку його віддали навчатися до першого класу місцевої земської школи. Тут за три роки малий Федір навчився читати й писати, вивчив таблицю множення, осилив чотири математичні дії. Цього на той час було достатньо для селянського хлопця, щоб стати надійним помічником батькові. Федір пішов на заробітки до місцевого поміщика. Його послали в майстерню, де він навчився плести кошики з лози.
Continue reading

Дудко Федір Іванович. Повний Кавалер ордена Слави

1224_F_Dudko
Дудко Федір Іванович – командир гарматної обслуги винищувально-протитанкової артилерійської батареї 20-ї танкової бригади 11-го танкового корпусу 1-ї гвардійської танкової армії 1-го Білоруського фронту, старшина – на момент представлення до нагородження орденом Слави 1-го ступеня.

Народився 25 вересня 1903 року в селі Гребениківка нині Тростянецького району Сумської області в сім’ї селянина. Українець. Закінчив 4 класи. Був бригадиром рільничої бригади в колгоспі у Чуйському районі Киргизької РСР.

У Червоній Армії з 1941 року. Учасник Великої Вітчизняної війни з листопада 1941 року. Відзначився при звільненні Харкова, Новоукраїнки, Первомайська, Дубоссар, форсуванні Дніпра (район Дніпрокам’янки), Південного Бугу, під час Корсунь-Шевченківської та Яссько-Кишинівської операцій. Воював у Польщі, Німеччині. Член ВКП(б)/КПРС з 1944 року.

Командир гарматної обслуги 672-го артилерійського полку (213-а стрілецька дивізія, 53-а армія, 2-й Український фронт) старший сержант Федір Дудко в бою біля села Шпакове, 30 кілометрів на північний захід від міста Кіровограда України, 27 січня 1944 року прямою наводкою підбив танк, брав участь у відбитті 4 контратак противника і завдав ворогові значних втрат у живій силі.
Continue reading