Tag Archives: Берлін

Леонід Ушкалов. Хвильовий і Ко: Зустріч з Європою (ч.2)

Леонід УШКАЛОВ. ХВИЛЬОВИЙ І К °: ЗУСТРІЧ З ЄВРОПОЮ

(закінчення)

***
Та нехай навіть закордон був не проявом «рвачества», а просто місцем роботи, що давало можливість бодай кілька років пожити нормальним життям. Так-так: нормальним людським життям. Згадаймо етюд Хвильового «Зав’язка». Дипломата Криленка відкликали додому, і він у вагоні найвищого класу їде з Берліна до Харкова. «…Криленко згадав і рівні берлінські вулиці, і тихий кабінет над Шпреє, і нормальне й точне, мов годинниковий механізм, німецьке життя. Все це перший раз за всю дорогу пройшло перед ним з кінематографічною швидкістю і залишило за собою в його душі трохи гіркий і неприємний слід. І що його з Берліна зовсім одкликано, він тільки зараз гостро відчув». Трохи згодом його співрозмовник Шарко каже: я бачу з вашого обличчя, що «вас зовсім одкликано, і ви цим незадоволені, бо ви любите стару матушку Європу, звикли до неї, і наша Євразія вас трохи коробить…» І ще далі: «…Криленко спробував був заснути. Але заснути він теж не міг: ані одноманітні перебої коліс, ані рання година не допомогли йому. Звикши до нормального життя, дисциплінованого певним режимом, він фізично не міг віддавати сну більше того, як припадало йому по встановленому в блокнотові розпису». Continue reading

Спогади ветерана

150507_Z_Hontar1
Життя минає, швидко плине час.
О ветерани, як Вас мало залишилось серед нас!
Так хочеться про Вас усіх згадати,
Цю пам’ять по частиночкам зібрати,
Бо ми повинні все це пам’ятати
І більш війни в життя не допускати.

Давним-давно зарубцювалися рани війни, але не слабшає біль втрат у багатьох родинах. Вицвіли фотографії, які дбайливо зберігаються в засклених рамках і сімейних альбомах, пожовкли аркуші листів, надісланих з фронту, похоронки…

Війна – це подія, про яку можна говорити багато, але її хочеться забути водночас. Війна – це мільйони людських жертв, слізні спогади наших дідів та прадідів, які були свідками тієї жахливої події, коли під уламками гранат та свистом куль захищали свою Батьківщину.
Continue reading

Юність, обпалена війною

150507_Riasne_IIWW_1
21 червня 1941 року випускники Ряснянської школи отримали атестати про середню освіту. Це була радісна подія не лише для школи, а й для всіх жителів села. Лунав веселий сміх, грала музика, у вихорі шкільного вальсу кружляли пари. Перед молодими людьми відкривалась дорога в самостійне життя. А наступного дня почалася війна. Багато планів не збулося, багатьом надіям не судилося здійснитись.

Не здійснилися заповітні мрії і трьох дівчат-випускниць. Вони з першого шкільного дня навчалися в одному класі, товаришували, допомагали одна одній у навчанні. Ліда Пащенко та Марійка Капленко жили на одній вулиці і були сусідами, разом бігали по яблука до колгоспного саду, спекотними літніми днями плюскалися у ставку. Не відставала від них і Ліда Степанко – відстань за півкілометра до її будинку для подруг не була перешкодою.

З червня 1941 року фашистські війська, рухаючись на схід, захоплювали українські міста та села. 14 жовтня було окуповано і наше село. Німці захоплювали хати, виганяли місцевих мешканців на вулицю, багато з них жили у хлівах разом з домашньою худобою, когось прийняли сусіди, дехто з людей викопував землянки і жили в них. Доводилось важко працювати, адже в селі залишились жінки, люди похилого віку та діти.
Continue reading

Викликаю вогонь на себе!

150407_M_Shumeiko1
Ще з дитинства Микола – син Єфросинії Дмитрівни та Артема Шумейків, відзначався хоробрістю. Народився він в с. Шатилово Верховського району Орловської області 15 грудня 1921 року. Сім’я в якості переселенців приїхала й поселилася в селі Славгород, в якому в роки голодомору 1933 року вимерло багато жителів. Микола вважав себе українцем*.

В усіх іграх завжди був першим, серед юних друзів поводився справедливо, чесно. Так і ріс хлопець у Славгороді, як кажуть, часом з квасом та водою, а то й з лихою бідою. Не вчувся він, коли промайнуло безпечне дитинство в зелених левадах.

Навчаючись у школі, влітку Микола працював у рідному колгоспі, любив навколишні простори, гаї, луки, мріяв про подвиги в майбутньому на користь своїй рідній землі, людям. В 1937 році закінчив 7 класів Славгородської неповно-середньої російської школи, а в 1939 році поступив у Сумське артилерійське училище (перед тим два роки навчався в Сумському хімічному технікумі). Напередодні Великої Вітчизняної війни був курсантом Горьковського артучилища.
Continue reading

«ТУТ БУВ ТАНКІСТ ЄГОР БАГАЦЬКИЙ…»

150212_Yehor_Bagatsky
Єгор Петрович Багацький народився 6 травня 1917 року в селі Покровка Краснопільського району. Працював спочатку на Михайлівському заводі вогнетривів, пізніше – в радгоспі завідував пунктом Сумського маслозаводу. Після закінчення технічного технікуму в Сумах став бухгалтером-контролером на Грязнянському цукрозаводі.

У липні 1941 року його призвали в армію і направили до Сталінградського танкового училища. З січня 1943 року лейтенант Багацький воював на Центральному, Першому і Другому Українських фронтах, Першому Білоруському, на Курській дузі, в районі Корсунь-Шевченківського, брав участь у визволенні Румунії.

У січні 1945 року війська 1-го Білоруського фронту розпочали наступ між Віслою і Одером. Вони прорвали оборону ворога, розгромили його резерви і швидкими темпами просувалися на захід. 17 січня радянські війська визволили Варшаву, а потім оточили познанське і шнайдемюльське угрупування німців. У боях відзначилася танкова рота під командуванням капітана Багацького. 27 січня вона переправилась через ріку Кюддов в районі населеного пункту Кюддовсталь і першою вступила на німецьку територію. Гітлерівці контратакували танкістів, намагаючись скинути у річку. Рота мужньо зустріла ворога, війська вистояли. В ході бою було знищено три танки, дві протитанкові гармати і понад 80 солдатів та офіцерів противника. Успішні дії танкістів Багацького дозволили переправитись через річку іншим підрозділам.
Continue reading

У САМОМУ ФАШИСТСЬКОМУ ЛІГВІ…

150207_P_Sablin
Петро Дмитрович Саблін народився 14 липня 1914 року в селі Севрюково Бєлгородського району в сім’ї селянина. Закінчив там початкову школу. Працював у своєму господарстві, а потім в колгоспі імені Леніна. В роки тимчасової окупації жив в Сінному. Тут він одружився з Марією Мусіївною, в них народилася донька Антоніна.

Весь фронтовий шлях Петро Дмитрович пройшов рядовим. Війна кидала його з однієї ділянки боїв на другу, та він чесно і невтомно виконував свій патріотичний обов’язок перед рідною Батьківщиною.

Бойове хрещення П. Д. Саблін прийняв у серпня 1941 року на Південно-Західному фронті, де через два місяці його було поранено. Саме тоді Петро потрапив у село Сінне, де знайшов хороших людей, які врятували його від смерті, знайшов притулок, лікували його в тяжких умовах фашистської окупації.

Та ось наприкінці лютого 1943 року в село вступили партизани з’єднання Наумова. Саблін вступив до одного із загонів з’єднання, а згодом разом з іншими бойовими друзями влився в частини Радянської Армії. Петро воював на Україні, в Молдавії, на території Польщі.

Другого лютого 1945 Петро Дмитрович у боях на Одері пролив свою кров вдруге. Але вже при штурмі столиці фашистської Німеччини гвардієць знову перебував у бойових лавах.
Continue reading