До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

***
Панорама українських перекладів світової літератури в 1890—1910-х роках, певна річ, визначалася не лише творчістю П. Куліша, Олени Пчілки, І. Франка, Лесі Українки, В. Самійленка та інших учасників “Плеяди”. За найскромнішими підрахунками, протягом цього тридцятиріччя побачили світ праці понад 300 українських тлумачів, і це в умовах відомих заборон українського слова за царату. Перекладацьку продукцію цього часу непросто окинути поглядом. За переклади бралися різні люди: і свідомі своєї місії знані майстри слова, для яких перекладання творів чужомовних літератур стояло на чільному або на одному з чільних місць (досить згадати імена Василя Щурата, Агатангела Кримського, Павла Грабовського, Бориса, Марію та Настю Грінченків, Марію Грушевську, Наталю Романович-Ткаченко, Ольгу Косач-Кривинюк, Модеста Левицького та ін.), і письменники, для яких художній переклад був лише одним із складників, і то не завжди першорядним, їхнього творчого світу (Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Марко Черемшина, Микола Вороний, Олександр Олесь), і такі, що перекладали епізодично, з волі обставин або — коли для цього складалися видавничі умови — для заробітку; відомі й cуто дилетантські спроби, приречені на заслужене забуття. Проте українська історія, важкі, а нерідко й трагічні умови існування і розвитку української літератури часто-густо прирікали на вимушене забуття навіть високі здобутки українського слова, зокрема й перекладного. Цей короткий огляд може дати уявлення, і то найзагальніше, лише про найпомітніші, але також і найхарактерніші, найпоказовіші, хоч інколи й призабуті явища української перекладної літератури цих трьох десятиріч.

***

Однією з найпомітніших постатей в історії українського перекладу кінця ХІХ — початку ХХ століття був Павло Грабовський (1864—1902). Поет, який прожив 38 років, ще у 18-річному віці був вирваний імперською каральною машиною з узвичаєного життя і двадцять років тяжко поневірявся — спочатку це була солдатчина, а потім сибірські тюрми та заслання. Перекладацьку працю Павла Грабовського важко назвати інакше, як саможертовною, подвижницькою і героїчною: в умовах неволі та пильного жандармського нагляду, за тисячі верст від українського літературного середовища [23], культурних центрів і книгозбірень, він невтомно працював, систематично розширюючи своїми перекладами та переспівами обшири українського письменства, відкриваючи українським читачам велику кількість доти незнаних поетичних імен і творів.

Переклади та переспіви Павла Грабовського друкувались у його книжках поезій “Пролісок” (Львів, 1894), “Твори Івана Сурика” (Львів, 1894), “3 чужого поля” (Львів, 1895), “З півночі” (Львів, 1896), “Доля” (Львів, 1897), “Кобза” (Чернігів, 1898), “Хома Баглай” Роберта Бернса (Чернігів, 1898), входили до його рукописної книжки “Хвиля” (1899), друкувались у періодичних виданнях, таких як “Літературно-науковий вістник”, “Житє і слово”, календар “Просвіти” та ін.; чимало перекладів було надруковано посмертно. Перекладав він в одних випадках — з оригіналу (слов’янські літератури, передусім російська), в інших — користувався підрядниками або російськими перекладами.

Відомі тлумачення Павла Грабовського щонайменше з 27 літератур світу: російської (від уславлених Г. Державіна, В. Жуковського, О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Некрасова, Ф. Тютчева, А. Фета — до забутих чи напівзабутих нині поетів, усього понад шість десятків імен), польської (Марія Конопницька, Адам Асник), чеської (Ян Коллар, Вацлав Ганка, Йозеф Тил та ін.), словацької (Само Халупка, Андрей Сладкович, Светозар Ваянський та ін.), болгарської (Іван Вазов, Христо Ботев, Любен Каравелов, Петко Славейков та ін,), сербської (Йован Йованович-Змай, Бранко Радичевич, Іван Драгашевич та ін.), хорватської (Август Гарамбашич, Петар Прерадович, Фран Мажуранич та ін.), словенської (Франце Прешерн, Мирослав Вільхар та ін.), чорногорської (Петро Нєгош), сербо-лужицької (Андрей Зайлер, Кароль Пфуль та ін.), австрійської (Ніколаус Ленау, Роберт Гаммерлінґ, Петер Розеґґер), німецької (Й.-В. Ґете, Людвіґ Уланд, Фрідріх Рюккерт, Гайнріх Гайне, Ґеорґ Гервеґ, Фрідріх Геббель та ін., понад три десятки імен), англійської (В. Шекспір, Джордж Ґордон Байрон, Роберт Сауті, Персі Біші Шеллі, Альфред Теннісон та ін., понад два десятки імен), шотландської (Роберт Бернс), літератури США (Едґар По, Генрі Лонґфелло), норвезької (Генрік Вергеланд, Йоганн-Себастіан Вельгавен), данської (Ганс Христіан Андерсен, Гельґер Драхманс та ін.), шведської (Карл Альмквіст, Ґустав Фредінґ, Карл Снойльський та ін,), італійської (Мікеланджело Буонарроті, Джакомо Леопарді, Джозуе Кардуччі та ін.), іспанської (Ґуставо Адольфо Беккер), французької (Вольтер, Віктор Гюґо, Шарль Бодлер, Теофіль Ґотьє, Шарль Леконт де Ліль, Жозе-Маріа де Ередіа [24], Поль Верлен та ін., понад двадцять імен), бельґійської (Моріс Метерлінк), грузинської (Ілля Чавчавадзе, Ніколоз Бараташвілі, Акакій Церетелі та ін.), вірменської (Ованес Туманян, Аветік Ісаакян, Рафаел Патканян та ін,), естонської (Лідія Койдула, Адо Піріківі, Мікель Веске та ін.), фінської (Закаріс Топеліус, Оллі Вуорінен, Йоганн-Людвіґ Рунеберґ та ін.), угорської (Шандор Петефі, Янош Арань, Шандор Ендреді, Михай Чоконай та ін., більше двадцяти імен).

У цілому ж Павло Грабовський переклав або переспівав твори понад 280 поетів, проте насправді їх число значно більше: в багатьох випадках перекладач не вказував ім’я автора, а називав лише літературу, з якої походить той або інший твір; таким чином, справа майбутніх дослідників — здійснити повну атрибуцію всіх його перекладних текстів. Переклади Павла Грабовського свідчать про його незмінне намагання гранично розширити діапазон поетичних явищ, відтворених українською мовою, і в цьому можна вбачати виразну паралель до перекладацької праці Івана Франка. Подібно до Франка, дбаючи не так про формальну викінченість своїх перекладів, як про живу експресію та непідробну щирість поетичного письма, Павло Грабовський за найтяжчих умов сибірського заслання витворив велику, досі ще не оцінену авторську антологію світової поезії, що, подібно до Франкового перекладацького доробку послужила певним дороговказом для перекладачів наступних поколінь, починаючи з поетових молодших сучасників.

——

23  З Павлом Грабовським листувалися, морально його підтримуючи і публікуючи надіслані ним твори, зокрема переклади, І. Франко, Б. Грінченко, С. Єфремов, В. Лукич, Кость Паньківський, О. Маковей. Їхня підтримка була по-справжньому неоціненною.

24  Коментатори видань П. Грабовського без жодних підстав приписують авторство вірша Ередіа “Одвічним снігом вкриті гори” кубинському поетові-романтику Хосе Маріа де Ерéдіа (1803—1839); насправді автор вірша — повний тезко і молодший кузен кубинського поета, французький поет-парнасець Жозе-Маріа де Ередіá (1842—1905), автор книжки сонетів “Трофеї”, до якої і входить цей вірш (назва його в ориґіналі — “Aux montaghes divines”). Помилка була, на жаль, повторена навіть у 2-му томі “Української літературної енциклопедії”, де Павла Грабовського названо серед перекладачів кубинського поета, основоположника національної літератури. Тим часом ясність у це питання давно вніс Г. Кочур у своїй замітці “Про одне непорозуміння” (Літературна газета. — 1961. — 28 лютого).

—

Уривок з літературознавчого дослідження:
Москаленко Михайло Никонович, Нариси з історії українського перекладу [частина 1—6] // журнал «Всесвіт», Київ: 2006—2009.

Електронне джерело:
http://www.vsesvit-journal.com/old/content/view/192/41/
МИХАЙЛО МОСКАЛЕНКО. Нариси з історії українського перекладу [5]
Журнал “Всесвіт” №7-8 за 2006 рік