Багатовимірність особистості професора-рослинника Григорія Помаленького

Доля науковця та освітянина аграрного напрямку Григорія Григоровича Помаленького, без перебільшення, заслуговує на своє висвітлення. Адже життя цього дослідника тісно переплітається із знаковими подіями і явищами, що відбувалися у житті України ХХ ст., зокрема в її сільськогосподарській освіті і науці. Його часто плутають зі старшим братом Федором Григоровичем, відомості про якого теж обмежені. Основою для даного дослідження стали матеріали з його карної справи №18299 1944 р., яка зберігається в архіві Управління Служби безпеки України в Полтавській області. Серед іншого, у справі знаходиться автобіографія професора та свідчення, написані власноруч.

При опрацюванні документів відкрилися ключові моменти його біографії, які раніше майже не були відомі історикам аграрної освіти і науки України.

Григорій Григорович Помаленький народився 13 квітня 1896 р. у містечку Миропілля тоді Курської губ. (нині Краснопільського р-ну Сумської обл.) у родині, як він сам писав, заможних селян-середняків: до 1911 р. родина мала 13 дес. землі, 2 коней, 2 корови, кінну молотарку, віялку і дрібніший сільськогосподарський реманент. У анкеті заарештованого серед рідних вказані брати Іван Григорович 1876 р.н., колгоспник у рідному селі, Тимофій Григорович (1884–19??), що працював гідротехніком водного транспорту в м. Рязані, і сестри – Єременко Тетяна Григорівна близько 60 років, яка мешкала у м. Києві, та Гармаш Агафія Григорівна 53 років, мешканка м. Харкова.

Пізніше в інших документах згадується ще один брат – Федір Григорович (189? – 19??), знаний рослинник та організатор аграрної науки і освіти, керуючий справами Полтавського політехнікуму, а згодом – Полтавського сільськогосподарського і Полтавського зоотехнічного інститутів (1928–1931 рр., нині – Полтавська державна аграрна академія), від 1931 р. – директора Українського НДІ рослинництва), який, схоже, зіграв найпомітнішу роль у житті науковця.

Початкову освіту Григорій Григорович розпочав у школі м. Миропілля, де навчався до 1907(08) р., згодом – у 2-класному зразковому училищі, звідкіля перейшов до Дмитрієвського реального училища, яке закінчив у 1915 р. Тоді ж поступив до Московського сільськогосподарського інституту, де навчався лише один рік. Тут він долучився до Української студентської громади м. Москви, де широко обговорювалися питання створення народних шкіл, видання масової літератури рідною мовою, широкий розвиток українського народного театру та інших видів національного мистецтва.

Ще у рідному селі Помаленький проводив національну роботу разом із товаришами Гнатом Васильовичем Михайличенком (1892–1919 рр.) згодом – письменником, одним з лідерів Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів), членом Центральної Ради, який у 1919 р. очолював Народний комісаріат освіти УСРР (Гнат Михайличенко і Григорій Помаленький були двоюрідними братами, – Краснопілля Інфо), і Агапієм Пилиповичем Шамраєм (1896–1952) у подальшому – українським літературознавцем, істориком літератури, науковим співробітником Літературної секції Науково-дослідної кафедри історії української культури, співробітником ВУАН у Комісії новітнього письменства.

До їхнього гуртка входили також Юхим Никифорович Щелинський (1892–1937) – згодом начальник бурякоуправління Харківського обласного земельного управління, розстріляний за звинуваченням у приналежності до контрреволюційної терористичної організації, Євдокія Олексіївна Гончаренко (вірогідно 1898–1937) – згодом мешканка м. Саратова, товарознавець книжкової бази, розстріляна за звинуваченням у антирадянській діяльності, Тимофій Махно.

Через матеріальну скруту продовження навчання прийшлось відкласти.

Помаленький змушений був піти працювати у гідротехнічний загін Холмсько-Волинського управління землеробства і державного майна у якості нівеліровщика. Восени 1916 р. загін перейшов у підпорядкування військового командування Південно-Західного фронту, а його співробітники стали військовослужбовцями. У січні 1918 р., перед закриттям фронту, Григорій Григорович залишив загін, переїхавши до м. Києва, де до початку квітня 1918 р. працював вчителем початкової школи при Київському Фребелівському педагогічному інституті. На базі подібних закладів проходили педагогічну практику студенти вишу, відпрацьовувалися нові методики виховання дітей молодшого віку. Взагалі, інститут посідав вагоме місце у розробленні концепції вітчизняної вищої педагогічної освіти.

Через загострення соціально-політичної ситуації у Києві, що згодом привело до державного перевороту 29–30 квітня 1918 р. і проголошення Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, залишатися у місті було небезпечно. На вимогу брата Федора, члена партії боротьбистів, який залишався для підпільної роботи у Києві, Григорій Григорович переїхав до м. Харкова, де до 1 вересня 1919 р. працював вчителем природознавства у вищому початковому училищі. Був випадково заарештований денікінською контррозвідкою у підозрі в українському націоналізмі і знаходився 12 діб під арештом.

Після встановлення радянської влади у місті вирішив продовжити здобувати вищу освіту у Харківському сільськогосподарському інституті, який закінчив весною 1923 р., одночасно викладаючи природознавство на педагогічних курсах (у педагогічному технікумі). Для підвищення кваліфікації пройшов курс навчання на 2-річних вищих курсах дослідної справи при Харківській обласній сільськогосподарській дослідній станції, які закінчив у 1925 р.

Ще по приїзді до м. Харкова Григорій Григорович занурився в атмосферу, як він сам зазначив, вищої інтелігентської національної культури. Найбільший вплив на нього справили такі визначні особистості як Гнат Мартинович Хоткевич (1878–1938), Яків Андрійович Мамонтов (1888–1940) і його товариш Андрій Петрович Ковалівський (вірогідно, 1895–1969) – один із засновників Всеукраїнської наукової асоціації сходознавців, який, за словами Григорія Григоровича, володів близько 15 іноземними мовами.

Після закінчення навчання Г. Помаленький поринув у наукову діяльність. Її він почав одразу з досить високої посади вченого секретаря Сільськогосподарського вченого комітету Наркомзему УСРР, яку обіймав з вересня 1924 р. до січня 1926 р. Також, ще у період навчання на курсах дослідної справи спільно з молодими агрономами О. Синявським, І. Кононом і Юрієм Васильовичем Медвєдєвим (1903–1969, згодом – професор Харківського і Одеського державних університетів) він почав видавати журнал «Листок Дослідника», який у 1924 р. за рішенням Сільськогосподарського Наукового комітету та сприянням Укрголовпрофосвіти перетворився на журнал «Молодий
Дослідник», призначений для друку матеріалів досліджень наукової праці сільськогосподарських шкіл і задуманий як дієве виявлення наукової думки і праці сільськогосподарської молоді.

За мету видання організатори вважали створення нової генерації українських вчених в області сільського господарства, які б займалися передовою наукою на противагу так званих представників масової (селянської) літератури, зокрема таких відомих як Аристарх Григорович Терниченко (1886–1927) та Павло Федорович Тушкан (1867–1942). Вийшло 4 номери журналу, але широкої підтримки він не отримав. Згодом Григорій Григорович з жалем констатував, що молодь не спішила співпрацювати, а старше покоління агрономів вчених взагалі відвернулися від видання.

Серед помилок редакції Г. Помаленький у своїх власноручних свідченнях, зазначив, що, ведучи теоретичну боротьбу з деякими старими дослідниками і попереднім керівництвом колишнього Всеукраїнського агрономічного товариства, редакція часопису нічого не зробила для розкриття назріваючого шкідницького задуму у вченому середовищі. «Ми намагалися виховувати передові наукові думки серед українських молодих агрономів і були зовсім пасивними до тієї напруженої класової боротьби, яку приходилися проводити тоді радянському уряду». Досить типова ремарка, яка, вірогідно допомогла йому вижити під час репресій 1930-х рр., адже згадані Григорієм Григоровичем вчені – М.З. Резников (директор Всесоюзного інституту землеробства, член колегії Наркомзему УСРР), Густав Густавович Дібольд (вчений агроном, консультант Укрнасінсоюзу), Костянтин Семенович Кононенко (1889–1964, вчений-економіст, один з засновників Всеукраїнського агрономічного товариства) та інші – були засуджені у справі «Контрреволюційної організації в сільському господарстві України» 1930 р.

Подальша наукова діяльність молодого вченого була пов’язана з Харківськими вишами сільськогосподарського профілю. У січні 1926 р. Григорій Григорович перейшов на роботу викладачем 1 розряду курсу землеробства Харківського зоотехнічного інституту, за його словами, фактично очолив його. Після реорганізації закладу в Інститут рогатої худоби залишив його, перейшовши до Українського інституту прикладної ботаніки, де до кінця 1931 р. обіймав посаду завідувача секцією наркотичних рослин. Після реорганізації УІПБ в Інститут соціалістичного землеробства працював старшим науковим працівником відділу агротехніки до лютого 1934 р. Одночасно у травні 1931–1932 рр. обіймав посаду доцента кафедри агротехніки у Харківському інженерно-економічному інституті зернового господарства, а з 1932 – там теж був в.о. професора і керівником кафедри агротехніки. У серпні 1933 р. інститут приєднали до Харківського сільськогосподарського інституту, де Григорій Григорович працював завідувачем кафедри, в.о. професора кафедри до евакуації закладу у вересні 1941 р. перед нацистською окупацією. У 1937–1939 рр. був деканом педагогічного відділення ХСГІ.

Про те, що у 1927 р. він чи заарештовувався НКВС, чи просто викликався на допити, Г. Помаленький згадав побіжно. Зазначив, що завжди у своїй роботі користувався українською мовою, що робило його помітною фігурою на тлі інших викладачів, в основному російськомовних. З ним уникали товаришувати, вважаючи ярим націоналістом, що виглядало як прямий вирок, або, навпаки, намагалися втягнути його в національну роботу, зокрема зверталися з пропозицією долучитися до оновлення українського видавництва «Рух», яке, здебільшого, видавало твори українських дореволюційних письменників серіями для масового поширення і було ліквідоване у 1933 р. разом з розгалуженою книготорговельною мережею по всій території України. А Тимофій Лукич Петришин (1897–1951), вчений агроном, засновник і директор Уманського агротехнікуму, новатор у галузі механізації сільського господарства) пропонував розпочати кампанію за більш український підбір викладачів у Харківському
зоотехнічному інституті.

Основними темами науково-дослідної роботи у 1928–1936 рр. були тютюнництво, освоєння пісків та інші. Значна кількість публікацій Г. Помаленького у цей час помітна у виданнях Полтавської сільськогосподарської дослідної станції, зокрема у її часописі «Полтавський селянин», до складу редколегії якого входив дослідник.

В архівних матеріалах зазначається, що впродовж 1923–1941 рр. Григорій Григорович надрукував і підготував до друку більше 40 наукових робіт, головні з яких були присвячені питанням розведення жовтого тютюну на території України, захисту озимини і поліпшення пісків.

У 1936–1937 рр. Григорій Григорович знаходився під слідством. На жаль, серед документів немає довідки по суті тієї справи. У власноручних свідченнях він писав про повну паралізованість своєї роботи, а головні звинувачення стосувалися відсутності чіткості у політичних поглядах і слабкій громадській активності. Його навчальні програми з рослинництва критикувалися як «антигромадські» і «аполітичні». Помаленький попросив дозволу на виїзд за межі України, щоб остаточно «звільнитися від пережитків попередньої діяльності» і зобов’язався всіма доступними громадськими способами боротися з антирадянськими виявленнями. Після припинення слідства він, хоча і залишився у Харкові, перервав спілкування зі старшими по інституту товаришами, зокрема з О. Синявським, почав активніше працювати з громадськими організаціями. Писав, що став спокійніше відчувати себе на роботі.

Та таке «каяття» не зняло з нього підозри. Наприклад, звання професора, присвоєне вченою радою Харківського сільськогосподарського інституту, не було підтверджене Комітетом зі справ вищої школи при РНК СРСР. У 1937 р. йому присвоїли звання доцента з рослинництва і вчену ступінь кандидата сільськогосподарських наук.

У липні-вересні 1941 р. Григорій Григорович, як відряджений вчений агроном при Нижньо-Водолажській МТС, брав участь у жнивах. Через стан здоров’я (впав з дерева) не зміг евакуюватися. Через місяць з початку нацистської окупації до нього звернувся професор Петро Григорович Ковалевський з пропозицією приєднатися до Українського громадського комітету, створеного за ініціативою юриста, українського громадсько-політичного діяча Володимира Андрійовича Доленка (1889–1971), з яким був знайомий ще з часу роботу у Наркомземі УСРР. Учасники проекту сподівалися чинити певний вплив на окупаційну владу з метою організації української держави під протекторатом Німеччини. Помаленький не побачив жодних перспектив подібної діяльності і тому рішуче відмовився. Згодом йому запропонували стати членом «Просвіти», виступати з лекціями по спеціальності.

Побутові умови життя родини були жахливими, а просвітяни мали власну їдальню, що стало основним фактором згоди на співпрацю.

З 1 грудня (за іншими даними – з 25 листопада) 1941 р. до 29 січня 1942 р. працював в Харківській обласній земельній управі завідувачем агрономічним відділом. Звільнився за власним проханням через виключні труднощі – у Харкові наступив голод, що довів містян до крайнього рівня виснаження. Саме тоді поступила пропозиція про переїзд до Полтави і влаштування на роботу в Об’єднання науково-дослідних інститутів і установ сільського господарства Полтавської області. Загалом з Харкова до Полтави переїхало більше 50 родин науковців. Керував процесом професор Едуард Анатолійович Ферре, який, згодом, став директором Об’єднання.

Учасників харківського «наукового десанту» спочатку поселили в науково-дослідному інституті свинарства, згодом – відповідно місця працевлаштування.

Григорій Григорович був прийнятий на роботу заступником директора Об’єднання з питань рослинництва, крім того курував роботу сільськогосподарських шкіл, що до нього входили. Зокрема, у його відданні було виявлення викладацьких вакансій та підбір кадрів, узгодження навчальних планів, тематики науково-дослідних робіт і господарських виробничих планів по рослинництву, прийом і випуск учнів. Полтавська адреса родини: вул. Новопрокладена (нині Шолом-Алейхема), 31.

Одночасно з кінця березня 1942 р. до визволення Полтави у вересні 1943 р. на запрошення директора професора Василя Іларіоновича Васильченка (1883–19??, професор Білоруського сільськогосподарського інституту, при німцях був консультантом Харківської земельної управи, переїхав до Полтави, де став директором землевпорядної школи) працював у Полтавській землевпорядній школі позаштатним викладачем курсу ґрунтознавства і землеробства у старших групах.

Після закриття Об’єднання у листопаді 1942 р. головним агрономом Полтавської обласної земельної управи Карпенком і представником німецького командування Дайтмером був призначений завідувачем сортовипробувальної дільниці Полтавської області (з листопада 1942 по вересень 1943 рр.). Цю ж посаду, але вже з повноваженнями, підтвердженими республіканським інспектором Держсортмережі по УРСР Шаласем, Григорій Григорович обіймав і після закінчення окупації, паралельно готуючись повернутися до Харкова.

Зокрема, у грудні 1943 р. отримав листа від знаного ґрунтознавця професора Миколи Костянтиновича Крупського (1903–1986), що його якнайшвидшого приїзду чекають у Харківському сільськогосподарському інституті. Але не судилося.

13 січня 1944 р. Г. Помаленький був заарештований як кадровий український націоналіст, активний учасник антирадянської націоналістичної організації, утримувався у внутрішній в’язниці УНКГБ м. Полтави. Ним зацікавилися під час розслідування справи звинуваченої у приналежності до націоналістичного підпілля Єлизавети Олександрівни Ільченко, студентки Полтавської землевпорядної школи, яка заявила, що вступила туди за його протекцією. І що він влаштував на роботу учасників похідних груп ОУН Сергія Петренка (викладачем фізкультури в Писаревщанський сільськогосподарський технікум) і Кравченка (викладачем німецької мови в Андріївський сільськогосподарський технікум). Додаткових свідків до справи майже не залучали. Остаточні звинувачення ґрунтувалися на розповідях самого Помаленького: вступив до харківської «Просвіти», де проводив націоналістичну роботу; вступив до Українського громадського комітету, який ставив за мету боротьбу з радянською владою для створення Самостійної України; за завданням комітету виїхав до Полтави для створення організації ОУН. Цих звинувачень Григорій Григорович не визнав. Вироком від 28 серпня 1944 р. був засуджений до 10 років таборів, 5 років ураження у правах і конфіскації майна.

З матеріалів справи відомо, що Григорій Григорович був одружений на Якименко Тетяні Пилипівні 1900 р. н., за спеціальністю лікар, мав двох доньок Марину 1926 р. н. і Леонору 1929 р. н. На момент арешту родина мешкала у м. Харкові (сел. Південне, вул. Садова, 80). Також обшуки проводилися за адресою: м. Харків, вул. Миргородська, 19, кв. 1.

Рішення про реабілітацію вченого було прийняте 24 червня 1993 р.

Таким чином, бачимо, що Г.Г. Помаленький є одним із організаторів вітчизняної аграрної науки, а також освіти. Незважаючи на політичні репресії, він завжди поводив себе як свідомо налаштований патріот України, один із предтеч розбудови демократичного суспільства. На превеликий жаль, його ім’я протягом довгого часу замовчувалося, ось чому воно потребує свого більшого та всебічного дослідження.

Джерела та література
1. Архів УСБУ в Полтавській області. Спр. 18299. 82 арк.

Кузьменко Н.В., Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського (м. Полтава)
Самородов В.М., Полтавська державна аграрна академія (м. Полтава)

Джерело:
Кузьменко Н.В., Самородов В.М.
БАГАТОВИМІРНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ПРОФЕСОРА-РОСЛИННИКА ГРИГОРІЯ ПОМАЛЕНЬКОГО (1896–19??)
(с.с.139-145 у збірнику:
Історія освіти, науки і техніки в Україні : матеріали ХІV Всеукр. конф. молодих учених та спец., присвяч. ювіл. датам від дня народж. видатних учених галузі аграр. наук – основоположників с.-г. досл. справи в Україні за наук. напрямами, професорів – Богданова Сергія Михайловича (1859–1920), Шиндлера Камілла Гавриловича (1869–1940) та чл.-кор. АН УРСР Тюленєва Миколи Олександровича (1889–1969), Київ, 17 трав. 2019 р. / НААН, ННСГБ, Рада молодих вчених НААН [та ін.] ; уклад. В. А. Вергунов, А. С. Білоцерківська, Х. М. Дмитрієва ; редкол. : В. А. Вергунов (голова) [та ін.]. – Київ : КОМПРИНТ, 2019. – 678 с.)

Веб-джерело:
http://dnsgb.com.ua/files/obkl-zbirnyk-konf-2019.pdf

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.