Голодомор 1932-1933 рр. – найжахливіші сторінки історії Самотоївки, котрі сталися внаслідок спротиву селян політиці суцільної колективізації.
Окрім самої колективізації, керівництво СРСР ставило завдання залякати українське селянство, зробити його слухняним та покірним. У Самотоївці до колгоспів вступали дуже неохоче, адже ще у старі часи більшість селян тут були досить успішними одноосібниками. Для керівництва процесом, до села направили члена ЦК Комсомолу України, уродженця села Залізняк Вірчака Івана Петровича. Це був справді «спеціаліст високого гатунку», – до Самотоївки добре натренувався на «розкуркуленні» у Нижній Сироватці (1930 р.) та Бездрику (1931 р.). У Самотоївці ж він пробув до кінця 1933 р., виявляючи чудеса пошуку захованого зерна в селянських обійстях. Не відставали від нього і місцеві «активісти»: Шевченко Яків, Петренко Митрофан, Кучерявий Костянтин, та, особливо – Леонов Василь, який, називаючи себе «оком партії», по жорстокому та принциповому ставленні до селян міг заткнути за пояс і самого Вірчака.
2006 р. Встановлення пам’ятного хреста на місці масових поховань померлих від голоду у Самотоївці.
Покотився справжній заготівельний смерч. До Нового року (з 1932 р. на 1933 р.) селяни хоча й дуже недоїдали, та ще якось трималися. А от вже в січні ситуація стала загрозливою і люди вимирали цілими сім’ями. Часто померлих було просто нікому ховати, тому в Самотоївці створили дві бригади, які кожного ранку збирали померлих.
2007 р. Зустріч школярів з бабусею – очевидцем Голодомору.
У Западнянському кутку такою бригадою керував Шевченко Роман Назарович, у Бабичівському – Перерва Іван Авдійович. Померлих від голоду селян вантажили на підводи, фіксували факт смерті біля сільради, відвозили тіла на кладовище. Спочатку, коли люди ще самі ховали своїх родичів, поховання проходили за християнськими звичаями – у гробах, кожна людина в окремій могилі. Коли ж пішли масові випадки загибелі від голоду, та ще й зимою – рили великі ями, куди тіла просто скидали, як сміття. Наповнилась яма – закидали, копали наступну. На цвинтарі утворилася величезна галявина таких поховань, де і сьогодні навіть бур’яни ростуть так неохоче.
2010 р. Встановлення нового великого поклонного дубового хреста вагою 500 кг на місці масових поховань жертв Голодомору у Самотоївці.
У Сумському державному архіві зберігаються книги реєстрації смертей за різні роки. Згідно з ними, у Самотоївці за весь 1932 р. померло 166 людей, у 1933 р. – 418, тобто – додатково від голоду загинуло близько 250 осіб. Це тільки зафіксовані дані – люди, яких ховали, попередньо записавши у сільраді до книги обліку.
Більшості ж селян було не до обліку – своїх родичів відтягували на санчатах прямо на кладовище або ховали вдома «у садочку» – особливо, дітей. Згідно свідчень великої кількості очевидців (це було можливо ще у 1990-х р.) – вимальовується повна страшна картина тієї зими: назавжди закрили очі близько півтори тисячі самотоївців (чверть тодішнього населення) – а, по кількості людей, – це більше, ніж живе у селі зараз.
2020 р. Біля стенду про Голодомор у краєзнавчому музеї Самотоївської ЗОШ І-ІІІ ст.
До кінця 1980-х рр. сама згадка про штучно створений голодомор була під забороною, іноді допускалось посилатися на «голод», як результат природних явищ. Історична справедливість запанувала лише з середини 1990-х рр., коли Голодомор стали відзначати, як найбільшу трагедію українського народу.
Веб-джерело:
https://www.facebook.com/alexander.desyatnichenko/posts/3462208030534720
27.11.2020