Мощенко Кость Васильович. Життєвий подвиг оборонця української культурної спадщини (ч.2)

До 145-річчя від дня народження

***
/ закінчення /

Віддавши близько двадцяти років свого життя роботі в Полтавському музеї, К.В.Мощенко болісно переживав розлуку з ним. І хоч без роботи не залишився – читав лекції з архітектури в Полтавському індустріальному технікумі – відчутного задоволення вона не приносила [29]. Добре, що на допомогу прийшли друзі – М.Я.Рудинський, який з 1925 р. став вченим секретарем Всеукраїнського археологічного комітету при ВУАН, відомий мистецтвознавець, співробітник Всеукраїнського історичного музею імені Т.Г.Шевченка в Києві Д.М.Щербаківський, з яким Костянтин Васильович познайомився ще в 1905 р. За їх пропозицією К.В.Мощенко в травні 1925 р. переїхав до Києва, де отримав змогу продовжити роботу в музейних закладах [30].

3 червня 1925 р. він очолив відділ станкового живопису Всеукраїнського музейного містечка (ВММ) у Києво-Печерській лаврі [31]. Тут особливо багато зусиль віддавав розшукам, реставрації та організації експозицій пам’яток давньоукраїнського мистецтва. Зокрема, помітним явищем в культурному житті Києва другої половини 1920-х рр. стала організована К.В.Мощенком виставка старовинних ікон Лаврського музею [32].

Данило Михайлович Щербаківський (1877 – 1927) — український етнограф, археолог, музейний діяч, дослідник українського народного мистецтва

В липні 1926 р. К.В.Мощенка запросили очолити також відділ народного мистецтва Всеукраїнського історичного музею імені Т.Г.Шевченка [33].

Прагнучи поповнити експозиції відділу новими матеріалами, Костянтин Васильович неодноразово виїжджав у різні, часом найвіддаленіші райони України. Особливу ж увагу приділяв дослідженню пам’яток народного мистецтва Поділля. З цією метою в 1926 та 1927 рр. організував спеціальні наукові експедиції. що дали багатий матеріал з історії народного житлового будівництва, килимарства, писанок Поділля [34]. Близько 500 зразків народного мистецтва – переважно кераміки, килимів, різьблення по дереву, – було придбано К.В.Мощенком під час його експедицій у 1929 р. на Поділля та Полтавщину [35]. Цього ж року він організував виставку зразків народного мистецтва Поділля, яка привернула увагу громадськості [36].

Всеукраїнський історичний музей ім. Тараса Шевченка, 1927 рік

У Всеукраїнському історичному музеї імені Т.Г.Шевченка Костянтин Васильович керував підготовкою аспірантів, в 1928 р., окрім своєї основної роботи у відділі народного мистецтва, очолював історико-побутовий відділ, виконував обов’язки директора музею. Не менш напружено працював К.В.Мощенко і у Всеукраїнському археологічному комітеті, дійсним членом якого став у липні 1925 р. [38] Цей авторитетний заклад Всеукраїнської Академії наук, що здійснював вищий науковий догляд і дослідження пам’яток історії та культури, неодноразово звертався до послуг К.В.Мощенка.

Так, в серпні 1925 р. президія ВУАКу доручила йому вжити заходів для охорони і збереження старовинного палацу в м. Яневі на Поділлі. Вже 26 серпня вона заслухала звіт К.В.Мощенка про результати його поїздки до Янева. Як з’ясувалось, місцеві органи влади санкціонували руйнування досить цінного архітектурного комплексу – замку, обнесеного подвійними стінами з баштами і ровом з перекидним містком.

Припинивши нищення пам’ятки, К.В.Мощенко, однак, не обмежився цим. Ознайомившись з загальним станом охорони історико-культурної спадщини на Поділлі, він дав конкретні поради щодо його поліпшення. Президія ВУАКу схвалила і пропозиції К.В.Мощенка про необхідність прийняття Вінницьким окрвиконкомом розпорядження, що забороняло б руйнування старовинних будинків без санкції місцевого музею [39].

У вересні 1925 р. К.В.Мощенко, разом з Ф.Л.Ернстом, М.Я.Рудинським, П.П.Курінним та іншими увійшов до комісії фахівців по перевірці стану Володимирського собору у Києві. В ході обстеження собору було виявлено цілий ряд серйозних пошкоджень. З метою їх термінового усунення вчені домоглися створення Київським окрвиконкомом спеціальної комісії по визначенню переліку ремонтно-реставраційних робіт у соборі. Поряд з відомими науковцями і культурними діячами О.В.Кобелєвим та І.В.Моргілевським, інженерами П.К.Голубятниковим і В.С.Безсмертним до складу комісії увійшов і К.В.Мощенко. 6 жовтня 1925 р. він поставив свій підпис під актом обстеження собору, в якому відзначались заходи по заживленню шрамів від розривів снарядів у верхньому нефі і куполах собору, реставрації його унікального живопису, тощо [40]. Надзвичайно ретельно виконував він і інші доручення ВУАКу.

Зокрема, на початку листопада 1925 р. президія ВУАКу доручила К.В.Мощенку разом з М.О.Макаренком скласти список найвизначніших пам’яток Полтавщини [41]. 20 січня 1926 р. пленум ВУАКу заслухав доповідь К.В.Мощенка про загрозливий стан Кловського палацу (архітектор І.Г.Шедель), який згідно з рішенням Київської міськради почали розбирати на будівельні матеріали. Пленум ухвалив надіслати телеграму протесту проти дій київських «будівельників» до Наркомату освіти республіки і створити комісію, яка б визначила невідкладні заходи по врятуванню цієї цінної пам’ятки архітектури. До комісії увійшли В.О.Осьмак, О.В.Кобелєв, І.В.Моргілевський і К.В.Мощенко. Лише їх самовіддана боротьба проти геростратівського рішення міськради врятувала палац від руйнування [42].

Ще не закінчилась справа з Кловським палацом, а в середині лютого 1926 р. К.В.Мощенко вже отримує нове доручення ВУАКу: оглянути трапезну Братського монастиря і встановити, чи не загрожують пам’ятці розпочаті там будівельні роботи [43].

У 1926-1927 рр. К.В.Мощенко доклав чимало особистих зусиль для реставрації напівзруйнованого будинку по Хрещатицькому провулку № 8-а, у якому в 1846 р. жив Т.Г.Шевченко. Коли ж виділених Київським окрвиконкомом та міськрадою на впорядування будинку коштів не вистачило, К.В.Мощенко разом з іншими представниками наукової і творчої інтелігенції Києва своїми особистими заощадженнями сприяв збереженню пам’ятки – пам’яті про великого сина українського народу. Він же, спільно з В.Г.Кричевським, без будь-якої винагороди здійснював ремонтно-реставраційні роботи в будинку [44].

Подвижницька діяльність К.В.Мощенка на ниві дослідження і охорони пам’яток, музеєзнавства вже на середину 1920-х рр. висунула його ім’я в коло провідних вчених України. Не випадково, коли на початку 1926 р. розпочалася підготовка до Всеукраїнської музейної наради, саме К.В.Мощенку було доручено підготувати тези доповіді, проект резолюції і практичні рекомендації щодо однієї з найважливіших проблем, винесених на нараду – про стан музейної техніки на Україні та перспективи її розвитку [45]. Так само не було випадковістю і включення на початку 1927 р. К.В.Мощенка, поряд з такими відомими вченими як Д.М.Щербаківський, М.О.Макаренко, Ф.Л.Ернст, до складу республіканської експедиції по дослідженню пам’яток мистецтва на території Дніпрельстану [46].

Добре відомим було ім’я К.В.Мощенка і серед діячів творчого цеху республіки. Він входив до архітектурної секції Асоціації художників Червоної України (АХЧУ) [47]. Використовував результати досліджень народної архітектури, народної творчості при розробці власних архітектурних проектів, ескізів орнаментів на керамічних виробах, тощо. Своєрідним підсумком діяльності Костянтина Васильовича в цій сфері творчості стала його участь у Всеукраїнській художній виставці, присвяченій 10-річному ювілею Жовтневої революції. На виставці було показано 22 роботи К.В.Мощенка. Серед них проекти будинків для робітників і службовців, повіток, виставочного павільйону, їдальні та інших будівель, розроблені К.В.Мощенком для Гадяцької дослідної станції (тут за його проектами було побудовано до 10 об’єктів) [48]; ескізи малюнків на тканинах, на керамічному посуді, ескізи художнього розпису груби і різьблених дверей з мисником, інтер’єру їдальні, святкового оформлення зали; виконані в стилі металопластики декоративне блюдо, скринька тощо [49].

В 1920-х – на початку 1930-х рр. Костянтин Васильович підтримував тісні творчі контакти з багатьма відомими художниками України. Так, в 1932 р. разом з А.Бацулою, Ф.Івасюком, В.Касіяном, С.Мироновим, Ф.Красицьким, В.Кричевським та іншими він взяв участь в оформленні ювілейної виставки музею діячів науки та мистецтва при ВУАН [50].

Однак, на той час сам К.В.Мощенко змушений був залишити музейну ниву. На рубежі 1920-1930 рр. в умовах політики нівелювання національних особливостей народів СРСР, заперечення правомірності існування етнографії як самостійної науки, почали звужуватися етнографічні дослідження та експедиції наукових закладів і музеїв, а наукові студії в царині мистецтва стали ототожнюватися з буржуазним націоналізмом, українським сепаратизмом, тощо. Все це не могло не позначитись на долі К.В.Мощенка. Розпорядженням Упрнауки НКО республіки від 13 березня 1930 р. дирекції Всеукраїнського музею містечка пропонувалось звільнити К.В.Мощенка з роботи, поклавши виконання обов’язків завідуючого відділом станкового живопису на М.М.Чорногубова. Обговоривши 19 березня 1930 р. це рішення, наукова колегія ВММ спробувала було опротестувати його. Вона мотивувала свою позицію тим, що К.В.Мощенко, як фахівець широкого профілю, не лише керував роботою відділу станкового живопису, а й допомагав формуванню та розміщенню інших відділів [51]. Однак, зусилля колег Костянтина Васильовича по музею були марними. В листі Наркомату освіти України до ВММ від 25 квітня 1930 р. підтверджувалось розпорядження Упрнауки [52]. Щоправда, К.В.Мощенко залишався на посаді завідуючого відділом народного мистецтва в Київському історичному музеї. Зустрічаємо його прізвище і в проекті штатного розкладу цього музею на 1930-1931 рр. [53]. Однак, для К.В.Мощенка проект реальністю так і не став. У вересні 1930 р. його звільнили і з історичного музею [54].

Етнограф і музейний працівник за покликанням, К.В.Мощенко з вересня 1930 р. йде працювати за своєю фаховою спеціальністю художника-архітектора до Київського агрокомбінату, а згодом – на Київську кінофабрику [55]. Лише в липні 1932 р. йому вдалося влаштуватися на посаду, яка потребувала також знань з етнографії та музейної справи – архітектора щойно відкритих Всеукраїнських художньо-реставраційних майстерень. К.В.Мощенко очолив цех реставрації пам’яток архітектури. По суті ж, був його єдиним співробітником. Незважаючи на це, як видно із звіту майстерень, лише за 1932 р. по цеху архітектури було складено картковий каталог архітектурних пам’яток Києва, спільно з Київською крайовою інспектурою охорони пам’яток культури оглянуто Софійський собор і Андріївську церкву, намічено плани реставраційних робіт цих пам’яток. Була також проведена робота по підготовці до реставрації будинку гаупвахти та порохового льоху – пам’яток історії XVIII ст., будинку декабристів. К.В.Мощенко спільно з пам’яткоохоронцями самовіддано боровся проти руйнувань садиби Миколи І, печер Києво-Печерської лаври, будинку колишньої Духовної академії на Подолі та інших. Поринаючи повністю в роботу, він прагнув зрушити «із мертвого шляху ігнорування справи реставрації пам’яток архітектури» [56].

Чи думав він, захищаючи пам’ятки, що вже невдовзі сам потребуватиме захисту? 22 листопада 1933 р. К.В.Мощенко був заарештований співробітниками Київського обласного управління ДПУ. Під диктування слідчого, що вів справу К.В.Мощенка, життя та діяльність пам’яткоохоронця-етнографа набували послідовної злочинної спрямованості. «Працюючи з 1906 р. в музеях. – «зізнався» К.В.Мощенко, – завжди підкреслював державну самостійність України, використовуючи музей як засіб націоналістичною виховання <…> демонструючи могутність української культури, її славне історичне минуле». Вже в 1920 р. К.В.Мощенко, начебто, вступив до створеної Д.М.Щербаківським контрреволюційної організації музейних працівників, до якої входили також Ф.Л.Ернст, В.Є.Козловська, П.П.Курінний, М.Я.Рудинський, В.М.Зуммер, С.А.Таранушенко та ряд інших відомих співробітників музеїв України. Їх контрреволюційна ворожа діяльність, зокрема, полягала в затушовуванні питань класової боротьби в експозиціях та виставках музеїв. Так, К.В.Мощенко звинувачувався в тому, що очоливши відділ станкового живопису в Лаврському музеї, «замість того, щоб показати ікони як знаряддя затемнення класової свідомості трудящих і використати цей відділ для антирелігійної пропаганди, організував цей відділ, як зразок «чистого» українського мистецтва». На формування «сепаратистських тенденцій у відвідувачів» начебто, була спрямована і діяльність К.В.Мощенка в історичному музеї, «де експонати селянського мистецтва підбиралися не за класовим принципом, а лише за художньою цінністю». Незважаючи на те, що К.В.Мощенко підписав усі протоколи допитів і «зізнань», навряд чи сам запам’ятав те, що підсовував слідчий.

На думку ж слідчого, у нього було достатньо «фактів» для того, щоб довести належність К.В.Мощенка ще й до контрреволюційної організації російських та українських фашистів, що ставила за мету повалення збройним шляхом радянської влади і встановлення фашистського ладу на Україні. У звинувачувальному висновку він запропонував кваліфікувати дії К.В.Мощенка згідно з статтями 54-2 і 54-11 КК УСРР, засудивши його до трьох років концентраційних таборів. Судова трійка колегії ДПУ України, яка розглядала 26 лютого 1934 р. справу К.В.Мощенка, виявилась, проте, більш «великодушною». Вона прийняла рішення вислати його на три роки до Казахстану, направивши до місць заслання без варти [57].

Сьогодні зрозуміла надуманість «справи» К.В.Мощенка. Однак, досі так і невідомо як відбув він покарання, де жив і працював до війни, чому і як залишив Батьківщину, як жив за її межами. І все ж, зараз, абсолютно достеменно відомо, що життя К.В.Мощенка, принаймні, до того страшного дня 22 листопада 1933 р., повністю належало українському народу, якому він служив натхненно і щиро.


29. ЦДАЖР України. — Ф. 166. — Оп. 12. — Спр. 5158. — Арк. 4.
30. Архів КД Б України. — Спр. 61277 ФП. — Арк. 18.
31. ЦДАЖР України. — Ф. 166. — Оп. 12. — Спр. 5158. — Арк. 4.
32. Архів КДБ України. — Спр. б1277 ФП. — Арк. 19.
33. ЦДАЖР України. — Ф. 166. — Оп. 12. — Спр. 5158. — Арк. 4.
34. Там само; ВР ЦНБ АН України. — Ф. 279. — Ср. 888. — Арк. 20.
35. ЦДАЖР України. — Ф. 166. — Оп. 9. — Спр. 1509. — Арк. 19.
36. Архів КДБ України. — Спр. 61277 ФП. — Арк. 19.
37. ЦДАЖР України. — Ф. 166. — Оп. 6. — Спр. 3426. — Арк. 13, 18, 31.
38. ВР-ЦНБ АН України. — Ф. 279. — Спр. 904. — Арк. 17.
39. НА ІА АН України. — Ф.ВУАК. — Спр. 36. — Арк. 55, 58-59.
40. Там само. — Спр. 19. — Арк. 34-35; Спр. 36. — Арк. 61; ВР ЦНБ АН України. — Ф.Х. — Спр. 34772. — Арк. 1.
41. НА ІА АН України. — Ф.ВУАК. — Спр. 62. — Арк. 37.
42. Там само. — Спр. 84. — Арк. 4-5.
43. ВР ЦНБ АН України. — Ф. 279. — Спр. 888. — Арк. 6.
44. Червоний шлях. — 1927. — № 6. — С. 43; Глобус. — 1930. — № 5. — С. 74-75, ЦДАЖР України. — Ф.166. — Оп. 12. — Спр. 5158. — Арк. 4.
45. Там само. — Оп. 6. — Спр. 8903. — Арк. 104.
46. ВР ЦНБ АН України. — Ф. 279. — Спр. 888. — Арк. 19.
47. Історія українського мистецтва: В 6-ти томах. — К., 1967. — Т. 5. — С. 19.
48. ЦДАЖР України. — Ф. 166. — Оп. 12. — Спр. 5158. — Арк. 4.
49. Каталог Всеукраїнської ювілейної виставки (10 років Жовтня). — Харків-Київ-Одеса, 1927. — С. 37-39.
50. ВР ЦНБ АН України. — Ф.Х. — Спр. 30886. — Арк. 20.
51. ЦДАЖР України. — Ф. 166. — Оп. 6. — Спр. 6135. — Арк. 25.
52. Там само. — Оп. 9. — Спр. 1491. — Арк. 6.
53. Там само. — Спр. 1509. — Арк. 17.
54. Архів КДБ України. — Спр. 61277 ФП. — Арк. 19.
55. Там само.
56. ЦДАЖР України. — Ф.166. — Оп. 11. — Спр. 528. — Арк. 36.
57. Архів КДБ України. — Спр. 61277 Ф.П — Арк. 4, 18, 19, 22-24, 32-34, 36-40.

Олексій Нестуля

Джерело:
Реабілітовані історією. Полтавська область. Науково-документальна серія книг. – Кн. 5 / Упорядник О.А.Білоусько. – Київ-Полтава: Оріяна, 2007. – 720 с.
(сс. 375 – 383)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.