Daily Archives: 21 Травня, 2021

У Велико-Бобрицькому лісництві встановили… прозорий вулик

«Через надмірне використання пестицидів все частіше звучить інформація про масову загибель бджоли. Таке безглузде ставлення до природи завдає надзвичайно руйнівних наслідків. Адже недарма вчені вважають найважливішими комахами на планеті Земля саме бджіл. Про їх надзвичайну важливість для існування усього живого на нашій планеті розповідати можна багато. Палеонтологи довели, що бджоли мешкали на Землі ще 40 млн років тому.

А ліс завжди був чудовим місцем для життя цих крилатих трудівниць, бо саме він створює майже безперервний ланцюжок медоносів, забезпечуючи гарний медозбір. Оселялися комахи найчастіше в дуплах, або ущелинах дерев. При поселенні очищали стінки нової домівки від гнилі та обробляли прополісом, запобігаючи утворенню гнилі. Бджоли охоче заселяли сосну, оскільки запах хвойної живиці сприяв активному роїнню, а дерево, маючи порохно, служило додатковим утепленням взимку. До речі, дерево, де живуть бджоли, може жити дуже довго», – говорить лісничий Велико-Бобрицького лісництва Краснопільського лісгоспу Ігор Козловський. Continue reading

Леонід Ушкалов. «Ми не лукавили з тобою…»: щоденник Тараса Шевченка (ч.2)

«МИ НЕ ЛУКАВИЛИ З ТОБОЮ…»: ЩОДЕННИК ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

/ закінчення /

***

А крім спогадів, Шевченко часто жив мріями про своє майбутнє вільне життя. Іншими словами, його пером на сторінках щоденника водить надія – ця чи вже «нянька-любовниця», чи «прекрасна ошуканка»… 26 червня 1857 року поет сидів собі на самоті в Новопетровському форті. Він думав про волю, і його фантазія малювала «найвигадливіші арабески» того, як він буде жити, коли повернеться до «північної Пальміри». Аж раптом у пам’яті поета зринув рядок із Ґетевого «Фауста» (ІІ, 58) в російському перекладі Едуарда Губера. І він нотує в щоденнику таке: «Надеждою живут ничтожные умы», – сказав покійник Ґете. І покійний мудрець сказав істину наполовину. Надія властива і дрібним, і великим, і навіть найбільш матеріальним позитивним умам. Це наша найніжніша, постійна, до гробової дошки незмінна нянька-любовниця. Вона, прекрасна, і всемогутньому цареві, і світовому мудрецю, і бідному хліборобу, і мені, мізерному, повсякчас леліє довірливу уяву й заколисує недовірливий розум своїми чарівними казками, яким кожен із нас так охоче вірить. Я не кажу – несвідомо. Той дійсно нікчемний ум, який вірить, що на вербі виростуть груші. Але чому ж не вірити мені, що я хоч би до зими, та неодмінно буду в Петербурзі? Побачу милі моєму серцю обличчя, побачу мою прекрасну Академію, Ермітаж… почую чарівницю оперу. О, як солодко, як невимовно солодко вірити в це прекрасне майбутнє. Я був би байдужий, холодний атеїст, якби не вірив у цього прекрасного Бога, у цю чарівну надію». Continue reading