Tag Archives: краєзнавець

Мощенко Кость Васильович. Життєвий подвиг оборонця української культурної спадщини (ч.2)

До 145-річчя від дня народження

***
/ закінчення /

Віддавши близько двадцяти років свого життя роботі в Полтавському музеї, К.В.Мощенко болісно переживав розлуку з ним. І хоч без роботи не залишився – читав лекції з архітектури в Полтавському індустріальному технікумі – відчутного задоволення вона не приносила [29]. Добре, що на допомогу прийшли друзі – М.Я.Рудинський, який з 1925 р. став вченим секретарем Всеукраїнського археологічного комітету при ВУАН, відомий мистецтвознавець, співробітник Всеукраїнського історичного музею імені Т.Г.Шевченка в Києві Д.М.Щербаківський, з яким Костянтин Васильович познайомився ще в 1905 р. За їх пропозицією К.В.Мощенко в травні 1925 р. переїхав до Києва, де отримав змогу продовжити роботу в музейних закладах [30]. Continue reading

Мощенко Кость Васильович. Життєвий подвиг оборонця української культурної спадщини (ч.1)

МОЩЕНКО
Костянтин Васильович
1876 – 1963

До 145-річчя від дня народження

Кость Васильович Мощенко (19.05.1876, м. Миропілля Суджанського повіту Курської губернії — 16.09.1963, м. Дорнштадт, земля Баден-Вюртемберґ, Німеччина) — український громадський діяч, музейник, етнограф, художник, архітектор, краєзнавець, дослідник українського народного мистецтва. Діяч доби Української Центральної Ради, дійсний член Центрального комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва в Україні, яке було створено в Києві 12 травня 1917 р., голова Комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва на Полтавщині, створеного в Полтаві у червні того ж року.

*** Continue reading

В Краснопіллі відкрили меморіальну дошку актору Михайлу Щепкіну

У селищі Краснопілля на Сумщині на приміщенні районного Палацу культури урочисто відкрили меморіальну дошку видатному акторові, землякові, близькому другові Тараса Шевченка Михайлові Щепкіну.

28 листопада в Краснопіллі відбулася значна подія — відкриття меморіальної дошки видатному актору, відомому у всьому світі, нашому землякові, дитинство якого пройшло в Краснопільському районі, Михайлу Семеновичу Щепкіну. Continue reading

СПРАВОЮ ЙОГО ЖИТТЯ БУЛО КРАЄЗНАВСТВО

160121_L_Didorenko1СПРАВОЮ ЙОГО ЖИТТЯ БУЛО КРАЄЗНАВСТВО

На 90-му році пішов із життя відомий краєзнавець, невтомний дослідник історії рідного краю, почесний громадянин Краснопілля Леонід Дмитрович ДІДОРЕНКО. Обірвалася життєва дорога щирої і світлої людини, яскравої і непересічної особистості.

Його юність припала на роки війни. 17-літнім юнаком добровільно пішов на фронт боронити рідну землю від ворога, був мінером, дійшов до Праги. А коли переможні салюти відкликали з військової служби, вдома влився у загін правоохоронців, щоб продовжити справу батька.
Continue reading

Леонід Дмитрович Дідоренко – фронтовик, правоохоронець, краєзнавець

150602_L_Didorenko1
Леонід Дмитрович і не відчув, як у вікно його світлиці постукала золота осінь, почала розмальовувати різнобарвними пастелями навколишній простір, стала настійливо заглядатися вечірньої пори на поодинокі зорі, що з висоти бліднувато осявають засинаючу землю. І від того щемно й бентежно на душі ветерана. А вона, ця осінь, у його житті вже 85-а, ювілейна, і, звісно, підводить підсумки пройдених життєвих доріг. Чесно складено екзамен на вірність Вітчизні, коли його юнацьке серце покликало захищати країну від ворога, мужньо стояв на герць із тими, хто порушував правопорядок, а вийшовши на заслужений відпочинок, також не сидить без діла – до останку віддає себе улюбленому краєзнавству, вивченню історії рідного краю.

Сивими голубами зринають у пам’яті роки, що вели споришевими стежинами до батьківської вишні, до криниці, біля якої такої пори звисали кетяги червоної калини. А ще тоді снувало павутиння бабиного літа, з нього ткалися вітрила, під якими можна дістатися до омріяного. Хоча родина правоохоронця з Михайлівки Дмитра Тимофійовича Дідоренка на засиджувалася на одному місці – цього вимагала міліцейська служба – Леонід швидко встигав освоюватися у новій школі, заприятелювати з сільськими однолітками.
Continue reading

Андрій Григорович Косарев – історик, краєзнавець, педагог

150130_Kosarev1
Краєзнавцем, звичайно, треба народитися. Але цього мало, треба зуміти і ним стати, гідно пронести це почесне звання за життя. Це надзвичайно важко і не кожному, навіть яскравому від народження таланту, таке по плечу. Скільки їх, які подавали великі надії на творчому старті, згасли передчасно і залишили після себе лише гіркоту жалю за втраченим. Андрій Григорович Косарев зумів пронести цю пристрасть через роки, не зрадивши своєму покликанню ні помислом, ні ділом і ставши істинним краєзнавцем-дослідником.

Свого часу його історичні нариси, розвідки з історії Краснопільщини часто друкувалися на шпальтах районки, сьогодні вони відкриті для користування в районному архіві, і, як зазначає його завідуюча Т.Й.Яремчук, охочих ознайомитися з матеріалами А.Г. Косарева не бракує як з числа держслужбовців, так і вчителів історії, їх учнів.

Беру до рук автобіографію краєзнавця, якому наприкінці минулого (2012 – ред.) року виповнилося б сто років, а на початку цього (2013 – ред.), 10 січня минув 21 рік його світлої пам‘яті.

«Народився 29 листопада 1912 року в селі Великий Бобрик в родині селянина бідняка. Мій батько Косарев Григорій Григорович і мати Галина Іванівна мали шестеро дітей… Рідна моя мати померла від тифу у 1921 році… У жовтні 1932 року вступив на навчання в Сумський педагогічний інститут, але через рік був змушений перервати навчання, бо у 1933 році з голоду помер мій рідний батько і мачуха Косарева Мотрона Степанівна… У 1938 році з відзнакою закінчив історичний факультет Харківського педагогічного інституту… Працював учителем історії в Конотопському педагогічному училищі, директором Краснопільської середньої школи…17 вересня 1941 року призваний в Радянську Армію… 28 лютого 1942 року був тяжко поранений… За участь в боях нагороджений орденом «Червона Зірка»… У 1934 році одружився на Васюковій Поліні Павлівні. Мали п’ятеро дітей. Син Віктор помер тримісячною дитиною, син Ростислав був убитий німцем у 1943 році, за те, що сказав тому, що я, його батько, б’ю на фронті фашистів… Борис, Микола, Таїсія здобули вищу освіту, працюють інженерами… Після війни працював вчителем історії, директором Краснопільської середньої школи, директором Грязнянської вечірньої середньої школи, завідуючим Краснопільським відділом народної освіти… Працюючи на ниві народної освіти, партійних та інших органах я весь час збирав краєзнавчий матеріал…» Continue reading