Tag Archives: 1905

Ларікове «золото»

«Щоразу, коли бачу у вашій газеті звернення розповісти про людей із цікавими долями, хочу зателефонувати, але все ніяк не наважувався, сумнівався, що історія мого роду когось зацікавить, зрештою, таки зібрався з духом, а ви вже вирішуйте, варта ця історія уваги, чи ні», – така телефонна розмова відбулась із жителем Мезенівки Василем Яковичем Ларіковим, а ще через деякий час він завітав до редакції, щоб розповісти трагічну, але разом з тим дивовижну історію життя своїх пращурів, про їх поневіряння, пов’язані із міфічним золотим скарбом, який зламав не одне життя з родини Ларікових. Золото і по цей день залишається лише міфом, а ось страждання вони принесли цілком реальні. А почалося все з буремних подій 1905 рокуContinue reading

Федір Турченко: Українська самостійницька ідея на зламі епох (ч.2)

(продовження)

Ортодоксальні українофіли пробували зобразити появу «Братерства Тарасівців», як неприємний епізод, не вартий серйозної уваги. Однак, дальший розвиток подій показав, що це не так. Імперія вступала у нову смугу історії. Суспільні суперечності виривалися з-під контролю уряду і виливалися в політичну боротьбу, посилювався національно-визвольний рух пригнічених народів. Це не могло не відбитися на становище громад. Засудивши своїх молодих колег-самостійників, старогромадівці зустрілися з новою «єрессю» у своїх рядах – соціалізмом. У 1893 – 1894 роках під проводом молодого поета, талановитого поета-філософа Івана Стешенка у Києві сформувалася студентська громада, що різко критикувала аполітичне українофільство та інтенсивно вивчала соціалістичну літературу. Громада перетворилася в соціал-демократичний гурток, у якому, крім І. Стешенка, працювали Леся Українка, М. Коцюбинський, М. Кривенок, Б. Ратнер та інші (11. – С. 43, 45). Continue reading

Сергій Наумов. Напередодні: організаційний стан українського руху в Російській імперії на початку 1917 року (I)

Від з’ясування питання про стан українського руху напередодні революції 1917 р. безпосередньо залежить розуміння його масштабності й впливовості, ідеологічних орієнтирів, поведінки в революційну добу, долі боротьби національних проектів та ін. Інакше кажучи, це може бути матеріал для класичного гріха істориків – пророцтва, зверненого в минуле.

Тим часом нинішнім дослідникам воно, схоже, видається або настільки очевидним і зрозумілим, що не потребує спеціального вивчення, або ж, навпаки, надто складним і безперспективним для з’ясування. Хіба що цим можна пояснити відсутність серйозних спроб його наукової розробки як на концептуальному, так і на емпіричному рівні.

В сучасних монографіях, присвячених історії українських політичних партій Наддніпрянщини, дане питання здебільшого обходиться – шляхом (найчастіше) перенесення акцентів на революційну добу 1917-1921 рр.[1] або ж, навпаки, обмеженням хронологічних рамок досліджень періодом до Першої світової війни[2]. Поодинокі і фрагментарні спеціальні статті, переважно молодих дослідників[3], неспроможні істотно змінити ситуацію. Continue reading