Tag Archives: духовенство

Олександр Ігнатуша. Рух за модернізацію православної церкви в Україні як соціокультурне явище (1905 – 1914 рр.). ч.3

(закінчення)

***

Безперечно, революція 1905 р., у всій багатоманітності проявів політичної свідомості, кинула виклик клерикальній ідеології в Україні, чим спричинила посилення останньої. Але ні політичної організації, ні чіткої програми реформ українські клерикали не мали. Про споріднений клерикалізму рух маємо говорити, передусім, як про явище, спричинене офіційним становищем осіб з державної та церковної адміністрації: політиків, чиновників, вищої ієрархії.

Серед парафіяльного духовенства цей рух був, скоріш, явищем ситуативним. Підкоряючись службовому обов’язку та ієрархічній дисципліні, а інколи й прямому адміністративному тиску можновладців, парафіяльні священики, як головна ідеологічна сила конфесії, мусили закликати до підтримки царського уряду, навіть якщо це суперечило їх демократичним переконанням. Continue reading

Олександр Ігнатуша. Рух за модернізацію православної церкви в Україні як соціокультурне явище (1905 – 1914 рр.) ч.2

(продовження)

***
Серед бажаних вдосконалень адміністративного характеру єпископами і духовенством пропонувалось збільшення числа митрополичих округів. При цьому прихильники реформ покликувались не тільки на старий римсько-візантійський досвід, а й на сучасний стан церковної організації в сусідніх православних народів. Журнал “Киевские Епархиальные Ведомости” в 1905 р. нагадував, що і в сучасній Греції церковні округи за розмірами не перевищували часом наших повітів, надаючи високої згуртованості церковним громадам [18.-С.247].

Відомості з газет та інших джерел про церковне життя сусідніх народів, приклади церковно-визвольного руху балканських народів стверджували церковних діячів в Україні в необхідності оновлення церковного устрою. Continue reading

Олександр Ігнатуша. Рух за модернізацію православної церкви в Україні як соціокультурне явище (1905 – 1914 рр.). ч.1

Модернізація православної церкви на початку ХХ ст., покликана до життя процесами оновлення всієї соціокультурної сфери, явище надзвичайно суголосне сьогоднішнім процесам в українському православ’ї.

Так само, як і століття тому, коли українське православ’я стояло на порозі новоєвропейської доби політичного мислення та національних рухів, сьогодення кинуло йому нові виклики глобалізації та інформаційного суспільства. А відтак церква знову постала перед пошуком шляхів служіння Богові за нових обставин. Ці обставини спонукають її, як традиційну соціальну структуру, до модернізації. Continue reading