Tag Archives: Новопетровський форт

Леонід Ушкалов. «Ми не лукавили з тобою…»: щоденник Тараса Шевченка (ч.2)

«МИ НЕ ЛУКАВИЛИ З ТОБОЮ…»: ЩОДЕННИК ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

/ закінчення /

***

А крім спогадів, Шевченко часто жив мріями про своє майбутнє вільне життя. Іншими словами, його пером на сторінках щоденника водить надія – ця чи вже «нянька-любовниця», чи «прекрасна ошуканка»… 26 червня 1857 року поет сидів собі на самоті в Новопетровському форті. Він думав про волю, і його фантазія малювала «найвигадливіші арабески» того, як він буде жити, коли повернеться до «північної Пальміри». Аж раптом у пам’яті поета зринув рядок із Ґетевого «Фауста» (ІІ, 58) в російському перекладі Едуарда Губера. І він нотує в щоденнику таке: «Надеждою живут ничтожные умы», – сказав покійник Ґете. І покійний мудрець сказав істину наполовину. Надія властива і дрібним, і великим, і навіть найбільш матеріальним позитивним умам. Це наша найніжніша, постійна, до гробової дошки незмінна нянька-любовниця. Вона, прекрасна, і всемогутньому цареві, і світовому мудрецю, і бідному хліборобу, і мені, мізерному, повсякчас леліє довірливу уяву й заколисує недовірливий розум своїми чарівними казками, яким кожен із нас так охоче вірить. Я не кажу – несвідомо. Той дійсно нікчемний ум, який вірить, що на вербі виростуть груші. Але чому ж не вірити мені, що я хоч би до зими, та неодмінно буду в Петербурзі? Побачу милі моєму серцю обличчя, побачу мою прекрасну Академію, Ермітаж… почую чарівницю оперу. О, як солодко, як невимовно солодко вірити в це прекрасне майбутнє. Я був би байдужий, холодний атеїст, якби не вірив у цього прекрасного Бога, у цю чарівну надію». Continue reading

Леонід Ушкалов. «Ми не лукавили з тобою…»: щоденник Тараса Шевченка (ч.1)

«МИ НЕ ЛУКАВИЛИ З ТОБОЮ…»: ЩОДЕННИК ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

12 червня 1857 року. Надворі спекотне азійське літо. Новопетровський форт, немов ластівчине гніздо, приліпився на стрімчастому північному березі Каспійського моря. Цього дня великий український поет і художник Тарас Шевченко, на ту пору рядовий 1-го Оренбурзького лінійного батальйону, який із нетерпінням чекав на наказ про звільнення зі служби, дістав у ротного писаря шість аркушів сіруватого паперу й рушив у свою улюблену альтанку на комендантський город. Там він зшив собі зошит, акуратно обрізав його – правда, не без пригод, бо зламав просто безцінний у цій пустелі кишеньковий ножик, – і почав вести щоденник. Перша записана подія – саме про те, як він зламав ножик… Continue reading