Tag Archives: Основа

Агапій Шамрай: ХАРКІВСЬКА ШКОЛА РОМАНТИКІВ. Вступні статті. Передні уваги (II)

Leave a reply

(закінчення)

…

Так само пісні, як художньо-естетичний факт, хоч і несміливо, але ж використовуються представниками так званої травестійної школи „Наталка-Полтавка”, „Москаль-Чарівник” Котляревського, твори Білецького-Носенка та інших. Не виходячи в цілому за межі засвоєних смаків і традицій літературних, вони, може мимоволі, відбивали, хоч і несміливо, „дух часу”, могутній потяг до народньої творчости в її „сокровеннейших глубинах”. Не випадково й те, що творчість наших попередників романтизму позначається у якійсь мірі рисами синкретизму — Котляревський пише поруч „Енеїди” і „Наталку-Полтавку”, Білецький-Носенко, письменник продуктивніший, хоч і безталанніший за Котляревського, пише „баллады на малороссийском языке — числом 15“, пробує своїх сил в романсі „Я згадую тебе, ти на умі одна” і перекладає російською мовою Шіллера; нарешті, Гулак-Артемовський пробує перекласти баляду Ґете „Рыбалка”, намагаючись зберегти серйозний тон, такий неподібний до його маніри в „Гараськових одах”. Цих тенденцій, хоч як би вони несміливо виявлялись і яке б скромне місце поруч жанрів, навіяних літературою XVIII століття, не посідали, замовчувати однак не доводиться. Continue reading →

Сергій Наумов: Пантелеймон Куліш як співтворець «українського проекту» ХІХ ст. (II)

Leave a reply

(закінчення)

Вагомою складовою «українського проекту» в варіанті П. Куліша середини ХІХ ст. була розробка відповідної версії історії України («націоналістичного історичного міфу» про Україну). Її елементи присутні в різних за змістом і характером виданнях – як уже згаданих, так і пізніших: роман «Чорна рада» (1846 р.), збірка «Записки о Южной Руси» (1856-1857 рр.), історичні публікації в «Основі» («Історія України од найдавніших часів», «Хмельнищина»). На нашу думку, Куліш свідомо творив «свою» історію, виходячи з придатності її для національної пропаганди, а не просто піддався, скажімо, власним емоціям чи романтичній традиції: це підтверджується як цілеспрямованістю, мотивацією, логікою діяльності письменника, так і популяризаторською спрямованістю згаданих творів. У будь-якому разі його праці того періоду мають очевидний тенденційний характер, відображають прагнення автора задавнити й возвеличити історію власного народу, «сповнену героїчних подвигів і захопливих пригод»[29]. Continue reading →

Леонід Ушкалов. «Ми не лукавили з тобою…»: щоденник Тараса Шевченка (ч.2)

Leave a reply

«МИ НЕ ЛУКАВИЛИ З ТОБОЮ…»: ЩОДЕННИК ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

/ закінчення /

***

А крім спогадів, Шевченко часто жив мріями про своє майбутнє вільне життя. Іншими словами, його пером на сторінках щоденника водить надія – ця чи вже «нянька-любовниця», чи «прекрасна ошуканка»… 26 червня 1857 року поет сидів собі на самоті в Новопетровському форті. Він думав про волю, і його фантазія малювала «найвигадливіші арабески» того, як він буде жити, коли повернеться до «північної Пальміри». Аж раптом у пам’яті поета зринув рядок із Ґетевого «Фауста» (ІІ, 58) в російському перекладі Едуарда Губера. І він нотує в щоденнику таке: «Надеждою живут ничтожные умы», – сказав покійник Ґете. І покійний мудрець сказав істину наполовину. Надія властива і дрібним, і великим, і навіть найбільш матеріальним позитивним умам. Це наша найніжніша, постійна, до гробової дошки незмінна нянька-любовниця. Вона, прекрасна, і всемогутньому цареві, і світовому мудрецю, і бідному хліборобу, і мені, мізерному, повсякчас леліє довірливу уяву й заколисує недовірливий розум своїми чарівними казками, яким кожен із нас так охоче вірить. Я не кажу – несвідомо. Той дійсно нікчемний ум, який вірить, що на вербі виростуть груші. Але чому ж не вірити мені, що я хоч би до зими, та неодмінно буду в Петербурзі? Побачу милі моєму серцю обличчя, побачу мою прекрасну Академію, Ермітаж… почую чарівницю оперу. О, як солодко, як невимовно солодко вірити в це прекрасне майбутнє. Я був би байдужий, холодний атеїст, якби не вірив у цього прекрасного Бога, у цю чарівну надію». Continue reading →

Леонід Ушкалов. «Ми не лукавили з тобою»: щоденник Тараса Шевченка (II)

Leave a reply

(закінчення)

Але щоденник на те й щоденник, щоб фіксувати передовсім ті події, що відбуваються тут-і-тепер. На першому плані тут усілякі жанрові сценки, образи численних людей – і симпатичних, і не дуже, – враження від побаченого, почутого, прочитаного. Та, може, найкращими в Шевченковому щоденнику є пейзажі. Зрештою, воно й не дивно, бо це щоденник чудового художника-пейзажиста, який за життя намалював сотні пейзажів. Ось хоч би щоденникова нотатка за 17 червня 1857 року: «Ранок був тихий, прекрасний. Тільки іволги й ластівки часом порушували сонну й солодку ранкову тишу. З певного часу… я надзвичайно полюбив усамітнення. Миле усамітнення! Нічого в житті не може бути солодше, чарівніше за усамітнення, а надто – перед лицем усміхненої, квітучої красуні матері-Природи. Під її солодкими, чудесними чарами людина мимохіть занурюється сама в себе і, як каже поет, бачить Бога на землі. Я й раніше не любив галасливої діяльності, чи, краще сказати, галасливого неробства. А після десятилітнього казарменого життя усамітнення здається мені справжнім раєм». Згаданий тут поет – не хто інший, як Лермонтов. Шевченко неточно цитує заключний рядок його поезії «Когда волнуется желтеющая нива…»: «И в небесах я вижу Бога…» Continue reading →