Tag Archives: Сергій Єфремов

Павло Грабовський. Автобіографія

Автобіоґрафія Павла Грабовського*

Родив ся я 1864 року в Охтирському повітї, Харківської губернїї. Батько мій був паламарем у слободї, занедужав на сухоти і помер у молодому віцї, лишивши пятеро дїтий ; так жили вбого, а тепер стало іще гірше. Менї було всього віcїм лїт і я ходив до школи; вчив дякон і вчив погано. По десятому роцї мати віддала мене до охтирської бурси, де я перебув пять лїт і з початку не мав великого нахилу до науки, бо вчитель-піп відбивав усяку охоту вчитись: він приїхав з якоїсь великоруської ґубернїї, нї слова не розумів по нашому, сьміяв ся з нас, як Українцїв, і всїх подїлив на два табори — коханців, з котрими поводив ся ласкаво, і нелюбих, до котрих був суворий і несправедливий ; я належав до останнїх і був певний, що після еґзамену мене виженуть. Одначе якимсь чудом мене не вигнали; я почав учитись і в 1879 р. перейшов до харківської семінарії. Continue reading

Сергій Наумов: Пантелеймон Куліш як співтворець «українського проекту» ХІХ ст. (I)

«Національний проект» є одним із ключових концептів у сучасних теоріях і емпіричних дослідженнях націєтворення «історичного» чи «довгого» ХІХ ст. Переконливим свідченням імплементації цього концепту в суспільну й, зокрема, історичну свідомість можуть бути як частота вживання в текстах, очевидна й без проведення контент-аналізу, так і його присутність у тематиці статей і дисертаційних досліджень молодих науковців як за кордоном, так і в Україні.

З точки зору його ґенези «національний проект» трактується переважно як специфічна, одна з численних реакцій інтелектуалів на суспільні реалії (модернізацію, становище населення, політику влади тощо) під впливом націоналізму або виключно як результат засвоєння ідеології націоналізму та запозичення його схем. Змістовно він виглядає як процес створення певною соціальною групою (як правило, купкою інтелігентів – «будителів нації»), яка претендує на провідну роль, нового («національного») образу, нового уявлення суспільства про себе (як про «націю») і прищеплення його достатньо довільно визначеному людському колективу. Continue reading

Леонід Ушкалов. «Ми не лукавили з тобою…»: щоденник Тараса Шевченка (ч.2)

«МИ НЕ ЛУКАВИЛИ З ТОБОЮ…»: ЩОДЕННИК ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

/ закінчення /

***

А крім спогадів, Шевченко часто жив мріями про своє майбутнє вільне життя. Іншими словами, його пером на сторінках щоденника водить надія – ця чи вже «нянька-любовниця», чи «прекрасна ошуканка»… 26 червня 1857 року поет сидів собі на самоті в Новопетровському форті. Він думав про волю, і його фантазія малювала «найвигадливіші арабески» того, як він буде жити, коли повернеться до «північної Пальміри». Аж раптом у пам’яті поета зринув рядок із Ґетевого «Фауста» (ІІ, 58) в російському перекладі Едуарда Губера. І він нотує в щоденнику таке: «Надеждою живут ничтожные умы», – сказав покійник Ґете. І покійний мудрець сказав істину наполовину. Надія властива і дрібним, і великим, і навіть найбільш матеріальним позитивним умам. Це наша найніжніша, постійна, до гробової дошки незмінна нянька-любовниця. Вона, прекрасна, і всемогутньому цареві, і світовому мудрецю, і бідному хліборобу, і мені, мізерному, повсякчас леліє довірливу уяву й заколисує недовірливий розум своїми чарівними казками, яким кожен із нас так охоче вірить. Я не кажу – несвідомо. Той дійсно нікчемний ум, який вірить, що на вербі виростуть груші. Але чому ж не вірити мені, що я хоч би до зими, та неодмінно буду в Петербурзі? Побачу милі моєму серцю обличчя, побачу мою прекрасну Академію, Ермітаж… почую чарівницю оперу. О, як солодко, як невимовно солодко вірити в це прекрасне майбутнє. Я був би байдужий, холодний атеїст, якби не вірив у цього прекрасного Бога, у цю чарівну надію». Continue reading

Леонід Ушкалов. «Ми не лукавили з тобою»: щоденник Тараса Шевченка (II)

(закінчення)

Але щоденник на те й щоденник, щоб фіксувати передовсім ті події, що відбуваються тут-і-тепер. На першому плані тут усілякі жанрові сценки, образи численних людей – і симпатичних, і не дуже, – враження від побаченого, почутого, прочитаного. Та, може, найкращими в Шевченковому щоденнику є пейзажі. Зрештою, воно й не дивно, бо це щоденник чудового художника-пейзажиста, який за життя намалював сотні пейзажів. Ось хоч би щоденникова нотатка за 17 червня 1857 року: «Ранок був тихий, прекрасний. Тільки іволги й ластівки часом порушували сонну й солодку ранкову тишу. З певного часу… я надзвичайно полюбив усамітнення. Миле усамітнення! Нічого в житті не може бути солодше, чарівніше за усамітнення, а надто – перед лицем усміхненої, квітучої красуні матері-Природи. Під її солодкими, чудесними чарами людина мимохіть занурюється сама в себе і, як каже поет, бачить Бога на землі. Я й раніше не любив галасливої діяльності, чи, краще сказати, галасливого неробства. А після десятилітнього казарменого життя усамітнення здається мені справжнім раєм». Згаданий тут поет – не хто інший, як Лермонтов. Шевченко неточно цитує заключний рядок його поезії «Когда волнуется желтеющая нива…»: «И в небесах я вижу Бога…» Continue reading

Читаємо «Блакитний роман» (замість вступного слова)

1007_1_Mykhailychenko6
Ці тези-начерк вперше з’явилися у Всесвітній мережі у серпні 2010 року на сайті «Краснопілля. Край Слобожанський» (http://krasnews.at.ua/) і були спробою запрошення читачів до знайомства з «Блакитним романом» Гната Михайличенка (всі частини роману невдовзі були розміщені на сторінках названого сайту). З того часу становище з популяризацією творчості Гната Михайличенка у Всесвітній мережі дещо покращилося і тому деякі твердження у начерку вже «застаріли» (невеличкий внесок у цій праці належить і сайту krasnews, зокрема фото письменника у мережі чи не вперше з’явилося саме на ньому).

«Краснопілля Інфо» також хоче запропонувати своїм відвідувачам цей неповторний твір, і також починає розміщення роману цим начерком і сподівається, що викладені нижче тези та зауваги не будуть зайвими для сприйняття твору…
Continue reading