19 травня 2026 року виповнилося 150 років від дня народження професора Костя Мощенка, непересічної особистості із грона науковців ХХ століття, громадського діяча, музейника, етнографа, художника, архітектора, дослідника українського народного мистецтва.
*** Continue reading
9 лютого виповнюється 200 років від дня народження українського художника-живописця і графіка Трутовського Костянтина Олександровича (1826-1893).
Народився Костянтин Трутовський 9 лютого 1826 року в місті Курську, в збіднілій дворянській родині. Виховувався в родинному маєтку в селі Попівці на Харківщині. Дитинство, проведене в Україні, на все життя справило світле враження на майбутнього художника і в подальшому українські мотиви стали провідною темою його творів. Любов до малювання хлопцеві прищепив батько. Він був освіченою людиною, захоплювався мистецтвом і сам на дозвіллі малював. На жаль, батька не стало, коли хлопчику було 11 років. Continue reading
(закінчення)
…
Так само пісні, як художньо-естетичний факт, хоч і несміливо, але ж використовуються представниками так званої травестійної школи „Наталка-Полтавка”, „Москаль-Чарівник” Котляревського, твори Білецького-Носенка та інших. Не виходячи в цілому за межі засвоєних смаків і традицій літературних, вони, може мимоволі, відбивали, хоч і несміливо, „дух часу”, могутній потяг до народньої творчости в її „сокровеннейших глубинах”. Не випадково й те, що творчість наших попередників романтизму позначається у якійсь мірі рисами синкретизму — Котляревський пише поруч „Енеїди” і „Наталку-Полтавку”, Білецький-Носенко, письменник продуктивніший, хоч і безталанніший за Котляревського, пише „баллады на малороссийском языке — числом 15“, пробує своїх сил в романсі „Я згадую тебе, ти на умі одна” і перекладає російською мовою Шіллера; нарешті, Гулак-Артемовський пробує перекласти баляду Ґете „Рыбалка”, намагаючись зберегти серйозний тон, такий неподібний до його маніри в „Гараськових одах”. Цих тенденцій, хоч як би вони несміливо виявлялись і яке б скромне місце поруч жанрів, навіяних літературою XVIII століття, не посідали, замовчувати однак не доводиться. Continue reading
«МИ НЕ ЛУКАВИЛИ З ТОБОЮ…»: ЩОДЕННИК ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
/ закінчення /
***
А крім спогадів, Шевченко часто жив мріями про своє майбутнє вільне життя. Іншими словами, його пером на сторінках щоденника водить надія – ця чи вже «нянька-любовниця», чи «прекрасна ошуканка»… 26 червня 1857 року поет сидів собі на самоті в Новопетровському форті. Він думав про волю, і його фантазія малювала «найвигадливіші арабески» того, як він буде жити, коли повернеться до «північної Пальміри». Аж раптом у пам’яті поета зринув рядок із Ґетевого «Фауста» (ІІ, 58) в російському перекладі Едуарда Губера. І він нотує в щоденнику таке: «Надеждою живут ничтожные умы», – сказав покійник Ґете. І покійний мудрець сказав істину наполовину. Надія властива і дрібним, і великим, і навіть найбільш матеріальним позитивним умам. Це наша найніжніша, постійна, до гробової дошки незмінна нянька-любовниця. Вона, прекрасна, і всемогутньому цареві, і світовому мудрецю, і бідному хліборобу, і мені, мізерному, повсякчас леліє довірливу уяву й заколисує недовірливий розум своїми чарівними казками, яким кожен із нас так охоче вірить. Я не кажу – несвідомо. Той дійсно нікчемний ум, який вірить, що на вербі виростуть груші. Але чому ж не вірити мені, що я хоч би до зими, та неодмінно буду в Петербурзі? Побачу милі моєму серцю обличчя, побачу мою прекрасну Академію, Ермітаж… почую чарівницю оперу. О, як солодко, як невимовно солодко вірити в це прекрасне майбутнє. Я був би байдужий, холодний атеїст, якби не вірив у цього прекрасного Бога, у цю чарівну надію». Continue reading
