Народився Степан Григорович Рідний 26 березня 1917 року в селі Мала Рибиця в бідняцькій сім’ї. В ранньому дитинстві, ще чотирирічним, він залишився без батьків і до 12 років виховувався в сусіда Кузьми Федотовича Шаповалова.

Підлітком пішов працювати тваринником в Угроїдському цукрокомбінаті. У 1934 році закінчив однорічні курси зоотехніків в Охтирці, а наступного року виїхав до Одеси. Тут став штампувальником на одному з заводів і одночасно навчався в вечірній школі.

В 1937 році після закінчення навчання в Одеському аероклубі по комсомольській путівці вступив до Одеської школи військових льотчиків.

Восени 1938 року, одержавши звання молодшого лейтенанта, був направлений в одну з авіаційних частин на західний кордон.

Був він середнього зросту, кремезний, широкоплечий. Обличчя красиво обрамляло кучеряве волосся. Часто його можна було бачити в колі однополчан. У вільні хвилини любив розважати їх грою на губній гармошці, що зберігав за халявою чобота. Коли вертався з бойового завдання, то обов’язково діставав її і награвав улюблену мелодію: “Реве та стогне Дніпро широкий…”

Про хоробрість Степана Григоровича Рідного ходили легенди. Здавалося, для нього не існувало ніяких перешкод у повітряному бою. У нього було правило: нав’язувати противникові бій, з перших секунд зустрічі з ним захоплювати ініціативу, нехай навіть ворог чисельно перевершував його в кілька разів.

Колишній комісар авіаполку Олександр Журавльов згадує: «Вперше я побачив Степана Григоровича Рідного у вересні 1940 року, коли прибув у містечко Улла Вітебської області на посаду комісара авіаційної ескадрильї. Командир ланки, молодший лейтенант, він був призначений позаштатним помічником комісара по комсомольській роботі. Степан дуже мені сподобався. Неспокійний, зібраний, швидкий, діловитий, – він завжди був душею товариства».

…Прикордонний аеродром. 22 червня 1941 року, четверта година ранку. Авіаційна частина, в якій служив С. Г. Рідний, перебувала за вісімнадцять кілометрів від державного кордону. Тишу розрізає наростаючий гуркіт авіаційних моторів. Група літаків з чорними хрестами і фашистськими свастиками смертоносними тінями пливуть на схід, щоб скинути свій грізний вантаж на залізничний вузол.

А тут, на землі, звучить сигнал бойової тривоги. Весь льотний склад прибув на базу. З’явилась група ворожих бомбардувальників «Юнкерс-88». І враз напереріз «Юнкерсам» блакитною блискавкою промайнула дев’ятка червонозоряних винищувачів і повернула на зближення з ворогом. Не встигли фашистські стерв’ятники опам’ятатися, як два з них, залишаючи за собою шлейфи чорного диму, рухнули вниз, знайшли собі могилу. Інші почали кидати бомби куди попало, різко розвернулися й повтікали на захід.

– Не встигнете, гади! – вигукнув Рідний і спрямував свій винищувач навздогін, проливаючи фашистів свинцевим дощем кулеметів.

І раптом по ньому вдарила зенітна артилерія ворога. Він лише встиг побачити сліпучий сніп вогню, і страшна сила вибуху кинула його літак вбік, перевернувши догори колесами. Докладаючи неймовірних зусиль, перед самою землею йому вдалося вирівняти машину в горизонтальне положення й плюхнутися на свій аеродром. До тями льотчик прийшов у лікарні…

126-й винищувальний авіаполк, в якому служив Рідний, 23 червня 1941 року перебазувався в Гомель. Поранення було легким. Рідний швидко поправився – і знову на фронт. Туди, де точилася жорстока битва з фашизмом. Одного разу пролітаючи в районі Гомеля, С. Г. Рідний помітив на обрії ворожий бомбардувальник “Юнкерс-88” і пішов на зближення з ним. Повітряні стрілки бомбардувальника відкрили вогонь по літаку Рідного, але він навіть не змінив напрямку польоту. У пілота Ю-88 нерви не витримали, і він ухилився. У цей момент з короткої дистанції Рідний розстріляв його. Правда, і винищувач МіГ-3 Рідного сильно постраждав: заклинило мотор, вийшли з ладу масляна й водяна системи. У нашого льотчика не було часу на вибір майданчика для посадки, машина плюхнулася без шасі прямо на болото. Потім авіаційні механіки розібрали літак і вроздріб доставили в полк.

Так, Степан Рідний виявився “безкінним” – залишився без літака. А сидіти й чекати – не в його характері. Він примітив на околиці аеродрому застарілий винищувач И-16, прозваний льотчиками “ішачком”. Техніки й механіки кілька днів його латали, поки не повернули до життя. Незабаром він на цій вже списаній машині вилетів на перехоплення бомбардувальників противника. І відразу здобув перемогу! Збив “юнкерса”, але й сам ледве-ледве дотяг до аеродрому. Площини й хвостове оперення “ішачка” обгоріли, тільки в фюзеляжі нарахували більше двохсот пробоїн.

Степан щодня робив по п’ять-шість бойових вильотів. Він супроводжував на завдання бомбардувальників або ніс патрулювання в небі, перехоплюючи ворожих розвідників, знищував живу силу противника. І завжди був переможцем, в кожнім бою він виявляв блискучі здібності, надзвичайну хоробрість та витримку. Лише за три дні боїв ним було збито 4 ворожі бомбардувальника.

На двадцять другий день війни командування представило Степана Рідного до присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу. В нагородному листі значилося: «В бою безмежно хоробрий. Перехопивши бомбардувальник ворога, ніколи не випускає його до повного знищення. 10 липня збив «Юнкерс», 11 липня – «Хейнкель», екіпаж якого взято в полон, 12 липня в парі із іншим льотчиком перехопив два «Юнкерси», одного з яких знищив. За період з 1 по 12 липня літак Рідного тричі був підбитий, робив вимушені посадки поза аеродромом, але машина збережена. З дванадцятьма пробоїнами він продовжував на ній літати на виконання бойових завдань. За героїзм, проявлений в боях з фашистами, достойний звання Героя Радянського Союзу».

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 серпня 1941 року за героїзм, проявлений в боях з німецько-фашистськими загарбниками Степану Григоровичу Рідному присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Водночас хоробрий воїн одержав позачергово звання старшого лейтенанта. 26 серпня в Кремлі М. І. Калінін вручив С. Г. Рідному орден Леніна і медаль «Золота Зірка».

На початку битви за Москву С. Г. Рідний був у полку рядовим льотчиком, а в жовтні вже очолював ланку. Він швидко вивчив район бойових дій Підмосков’я, добре орієнтувався в повітрі, безпомилково визначав будь-який населений пункт, над яким пролітав, начебто був старожилом цих місць.

5 грудня 1941 року, несучи патрульну службу в небі Москви, Рідний і його ведучий помітили на великій висоті ворожий літак, що йшов на розвідку. Фашистський стерв’ятник був негайно перехоплений і збитий. 14 грудня 1941 року, патрулюючи в районі Митищів, Степан Рідний у парі з іншими льотчиками виявив два «Хейнкелі». Одного ворожого літака вдалося збити, а другий – утік.

Про рідного 10 січня 1942 року повідомляла «Красная Звезда»:
«…Він знищив три фашистських бомбардувальника. …Недавно вступив у бій проти двох ворожих літаків і після жорстокого поєдинку збив обох. Разом з льотчиками своєї ланки відважний сокіл знищив чотири німецьких літаки».

3 лютого 1942 року на далеких підступах до столиці в повітряному бою Рідний знищив німецького винищувача, а під час другого вильоту в той же день – розвідника-коригувальника. Наступного дня, патрулюючи в парі зі своїм земляком з Лебединщини Іваном Шмельовим, який пізніше став Героєм Радянського Союзу, збив транспортний літак противника.

8 лютого трійка відважних радянських льотчиків на чолі з Рідним вступила в бій з великою групою фашистських бомбардувальників, що рвалися до Москви. Завдяки сміливості і мужності радянських соколів жодному з ворожих літаків не вдалося прорватися до столиці. В цьому бою С. Рідний збив німецький бомбардувальник «Хейнкель111». Про цей бій газета писала: «… Патрулювала трійка відважних винищувачів на чолі з Героєм Радянського Союзу старшим лейтенантом Рідним, незважаючи на чисельну перевагу ворога, наші льотчики сміливо вступили в бій. Велику майстерність і відвагу проявив С. Г. Рідний. Винищувач, якого він пілотує, поливав фашистів смертоносним вогнем. Бомбардувальник «Хейнкель-111» спалахнув і повалився на землю. Внизу спалахнув сніп вогню, пролунав страшний вибух. Решта ворожих літаків поспішно втекла… Тільки в лютому Рідний збив шість літаків ворога. А ця перемога була в нього двадцять третьою».

Зі спогадів техніка Тронова про свого командира С.Г.Рідного:
“Степан Рідний, – пише Тронов, – був гарним бойовим командиром і старшим товаришем, завжди піклувався про підлеглих його ланки. Перед тим як зайняти місце в пілотській кабіні винищувача, він зазвичай говорив: “Вилітаю давати жару фашистам…” Якщо була вільна хвилина, то показував мені польотну карту з ціллю, яку він повинен виявити й знищити. Якось у перших числах жовтня Рідний очолив групу винищувачів, якій було наказано завдати штурмового удару по гітлерівській колоні. З великої висоти льотчики не помітили, що в колоні є кіннота, із бриючого польоту потім побачили, як противник покидав коней з візками й кинувся в ліс. Але в цей момент скінчився боєзапас. Повернувшись на аеродром, Рідний попросив мене швидше підвісити бомби, зарядити кулемети новими стрічками. А через кілька хвилин його група літаків знову була в польоті. Коли він повернувся із завдання, то сказав:
– Від колони фашистів залишилися ріжки та ніжки…

Наступного ланка Рідного вела бій проти дев’яти Bf-109. Трикратна перевага ворога! І наші льотчики не злякалися. Вони боролися до останнього. Коли мій командир здійснив посадку, то не вірилося, як зумів він на зрешеченому літаку дотягти до аеродрому. Прилетів на чесному слові й на одному крилі… Були пробиті фюзеляж, масляний бачок, з якого витекло все масло. А без нього, як відомо, мотор міг би перегрітися й загорітися.

Незважаючи на дуже напружену бойову роботу, Степан Рідний завжди зразково виконував партійні доручення. Ми, авіаційні фахівці, охоче відвідували політичні заняття, якими він керував. Умів він дохідливо пояснити, вірно відповісти на наші питання.

Любили ми свого командира й за те, що він не вважав соромним взяти гайкові ключі, разом з нами попрацювати, щоб прискорити підготовку літака до бойового вильоту».

8 лютого, маскуючись рваною хмарністю, до Москви наближалася група бомбардувальників. Їхній шлях проходив через район, що патрулювала трійка винищувачів 126-го полку під командуванням Степана Рідного. Незважаючи на чисельну перевагу ворога, наші льотчики вступили в бій. Вони билися майстерно, особливо командир. Він збив флагмана, інші бомбардувальники, кидаючи свій бомбовий вантаж куди попало, поспішно втекли.

Наступного дня він повертався зі своїм відомим на аеродром. Раптом з-за хмар винирнули чотири стерв’ятники. Першою й чергою Степан збив одного з них. В цей час два інших «мессери» атакували другий радянський винищувач. Льотчик швидко пішов напереріз їм, прикриваючи товариша. Вогняні траси ударили по кабіні…

Це трапилося о 8 годині 32 хвилини. Коротке, але славне життя прожив Герой. За дев’ять місяців війни він здійснив 172 бойових вильоти, провів 60 повітряних боїв, збив 21 ворожий літак. Герой Радянського Союзу С. Г. Рідний не дожив до радісного дня Перемоги… Він загинув в авіакатастрофі 17 лютого 1942 року.

Похований на станції Чкаловська Щолковської міськради Московської області. Іменем Героя названі вулиці в рідному селі і в м. Гомель.

Уривки з робочого варіанту книги Л. ДІДОРЕНКА, О. МОЦНОГО та О. КОЗИРЯ “ЗОЛОТЕ СУЗІР’Я НАШОГО КРАЮ”.

Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/geroji_nashogo_kraju/na_22_j_den_vijni/16-1-0-83
24.04.2010
НА 22-Й ДЕНЬ ВІЙНИ

Розповідь про Степана Рідного на сайті «Герои страны»:
http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=2905
Рідний Степан Григорович
26.03.1917 – 09.02.1942
Герой Радянського Союзу