Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада
(продовження)
***
Волошко:
То що ж воно за непорозуміння?
Шурлаков:
Є виступаючий один. Шульга тут проти.
Волошко:
Так, пізнаю Юхима,
тобто Йосиповича…
На все завжди своя у нього думка.
Аж неймовірно принциповий чоловік.
Так що ж він там? Continue reading
Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада
(продовження)
***
Оля:
Не була, а знаю.
Ось ця береза. Вишня. Зацвіла!
Я так хотіла, щоб вона цвіла!
І щоб сьогодні.
Ліда:
І лавочка ось поряд — біля неї.
Давай посидимо.
Давай. Continue reading
Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада
(продовження)
***
Розгублено дивився Одігнало. Поставив ношу, щоб вона не впала.
Довкола оглянувся. І кинувсь до Волошка нестатечно.
Одігнало:
Товариш лейтенант!
Шульга:
Не лейтенант. Товариш генерал!
Одігнало:
Товариш лейтенант! Іван Григорович! Continue reading
Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада
ДІЙОВІ ОСОБИ
Вітчизна-мати
Вічний Солдат
Дід — Величко Тарас Григорович, рядовий, загинув восени 1941 року
Бабуся — Величко Тетяна Захарівна — його дружина, колгоспниця-пенсіонерка
Батько — Величко Володимир Тарасович, їхній син, інженер
Син — Величко Тарас Володимирович, рядовий Радянської Армії, ракетник
Бойовий побратим — Одігнало Іван Максимович, побратим Тараса Григоровича, колгоспний тесля, пенсіонер Continue reading
Писати вірші Анатолій Таран почав у дитинстві, ще навчаючись у Будильській середній школі, що в Лебединському районі. Це захоплення і любов він зберіг на все життя. Живе воно в Таранові й сьогоднішньому — журналістові однієї з військових газет.
А. Таран — член Спілки письменників України, автор п’яти поетичних збірок, багатьох прозових книг.
Сьогодні Анатолій Васильович, який прибув у відпустку на Сумщину, – гість «Червоного променя».
— Анатолію Васильовичу, нещодавно вийшла нова збірка Ваших поезій «Квіти вогню». Як Ви працювали над нею? Continue reading
Лісові масиви Краснопільського лісгоспу розкинулись на відрогах Середньоруської височини. Рельєфу цього краю притаманні глибокі балки і урвища, переважають чорноземні грунти.
Тому весняні лісові роботи тут розпочинаються не з першими промінчиками весняного сонечка. Бо у глибоких лісових балках грунт протряхає дещо пізніше. І триває садіння лісу дещо довше, ніж у решті лісгоспів області. Continue reading
На Різдво, коли випили чарку під холодець, а потім ще й під ковбасу, і під вареники, товариство, що зібралося на «фазенді» фермера Остапа Михайловича, затягнуло: «Цві-і-т-е-е те-е-ерен!». Терен «цвів» недовго, оскільки більшість з нас знає майже всі народні пісні, але… не далі першого куплета.
Отож ентузіазм згас на словах:
«Хто з любов’ю
не знає-є-ється,
Той горя не знає-є-є…»
Аби не знати горя, налили ще по чарці. І тут, відкашлявшись, мовив дід Микола: Continue reading
Пора копати
Майже з натури
Дід Близнюк вийшов на город. Лагідно світило сонечко. Повівав теплий вітерець. Дотавали останні купки снігу.
Біля торішньої грядки дід зупинився:
– Бач, зелена цибулька виросла! Оце так баба на грядці хазяйнувала, що й врожай розгубила… А он ще зелений часничок… Continue reading
Сьогодні День праці. Якщо за великим рахунком, то велелюдні “червонопрапорні” добровільно-примусові демонстрації на 1 травня у радянські часи мали доволі мало спільного власне з вшануванням Праці. Ті демонстрації майже виключно демонстрували відданість (насправді – слухняність) “трудящих мас” рідній партії – “керівній і спрямовуючій силі” всього суспільства…
Але справжня повага і справжня жага праці не потребує “керівної і спрямовуючої”. Сьогодні мова саме про такий приклад. Continue reading
