ПАРАСОЧКИНИ. Історія однієї заможної самотоївської сім’ї

Сто років тому, 27 березня 1921 р., Надзвичайною сесією Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету ухвалено постанову «Про заміну продрозкладки податком», котра ознаменувала перехід до життя в умовах нової економічної політики (НЕПу) – однієї з найколоритніших сторінок історії. Напевне, – якби НЕП не був у 1929 р. скасований та підступно змінений на політику суцільної колективізації – сьогодні б ми жили не гірше, ніж у таких «соціалістичних» країнах, як Франція чи Швеція. Тоді у народі набули надзвичайного піднесення почуття важливості власної участі у процесі будівництва країни нового ладу, зміцнення особистих господарств та кустарного виробництва, вільний найм робочої сили і ринкові відносини, ліквідація неписьменності (лікнеп), всеохоплююча культосвітня та оздоровчо-спортивна робота, українізація державного сектору…

На селі ж головним показником успіху НЕПу став розвиток одноосібних господарств заможних селян-«куркулів». У кожному селі Краснопільщини було від декількох одиниць до декількох десятків родин, котрі піднімали місцеву економіку, створюючи робочі місця, сплачуючи податки, вкладаючи кошти у поліпшення матеріальної бази господарств, впроваджуючи нову техніку та технології виробництва. Про родину найвідоміших самотоївських «куркулів» Парасочкиних (у народі – «Парасочок») і піде мова у цьому нарисі.

Після реформи 1861 р. багато міщан стали скуповувати у сільських поміщиків земельні наділи, часто – разом з будинками-дачами. Серед таких виявився і сумський міщанин Парасочкин Павло Миколайович з дружиною Зоєю Гнатівною. Можливо, необхідність у такій нерухомості виникла внаслідок розростання сім’ї. Поселилися у самому центрі Самотоївки, біля ярмаркової площі, школи та дороги до робітничого поселення Грязне. Чи дістався їм добротний дерев’яний будинок на декілька кімнат разом з наділом, чи будували його самі – невідомо. Потоваришували, навіть кумували з місцевими поміщиками – Подольськими, Ярцевими. Старші діти – Ганна (1876 р.н.) та Олександра (1878 р.н.), – вже вийшли заміж та жили окремо; менші – Яків, Марія (1887 р.н., вийшла заміж за Бессараба у Грязне), Тетяна (1890 р.н.), Олена (1892 р.н.), Іван (1895 р.н.), Василь, Петро (1899 р.н.) – народилися вже у Самотоївці. Ще, середня донька – Анастасія (1880 р.н.) – про неї згадаємо окремо.

Діти, по прикладу батьків, росли працьовитими, тягнулися до кращого життя. Обробляли землю, завели багато худоби, вправно ярмаркували, відкрили шинок. Яр Баксар у селі забезпечував якісною сировиною три цегельні на Шпилі, що належали Лисенку Івану, Комісару Степану і, звичайно – Парасочкину Павлу. Це родовище глини на березі Токарівського ставка використовується самотоївцями донині. У центрі села Парасочкини з власної цегли збудували магазин на два входи – в одній частині розташовувалась сама лавка, інша половина слугувала господарям, як житло. З’явилися кошти і на атрибути успіху – наприклад, новий гарний одяг. Особливо балували найменшу доньку – Олену. Як згадували старожили – Олена полюбляла з’являтися в обновці до церкви на самому початку служби. Тростиною з паперовою квіткою торкалася селян: «Расступісь, простонародьє! Расступісь, простонародьє!», поважно проходила у перші ряди, щоб всі бачили, яка вона цяця. Втім, у 1947 р. ходила по селу з двору у двір якась обірванка, просила милостині. Хтось подавав, а ті, хто впізнав у ній Олену Парасочку, кривив гримасу: «А що тепер, – подай, простонародьє?»

Найбільший же хист до господарювання мав старший син Яків, котрий успадкував батьківське обійстя і гідно продовжив сімейну справу. З дружиною Ганною виховали четверо дітей – Дмитра (1904 р.н.), Федора (1908 р.н.), Івана (1909 р.н.) та Софію (1911 р.н.). На початку ХХ ст. скупив у зубожілих дворян землю, завів чимало волів, коней, овець. Оскільки самі вже впоратися з великим господарством не могли – наймали робітників пасти худобу, обробляти свої поля з цукровим буряком. Першими у селі впровадили новітні прогресивні механізми – молотилку з кінним приводом, снопов’язалку.

Прихід Радянської влади Парасочкини зустріли рішучим невдоволенням, як і більшість заможного населення. У 1919 р. на території нашого краю з таких невдоволених було утворено цілих два «денікінських» полки – Дроздовський і Самурський. Очолили їх колишні офіцери царської армії, працівники Грязнянської цукроварні – штабс-капітан Жерновський та капітан Волков. Туди і подалися троє наймолодших синів Парасочки Павла – Петро, Василь та Іван. «Дякуючи» цьому, після повернення Радянської влади, у квітні 1921 р. найперші земельні наділи, що були «націоналізовані» – саме ділянки цих братів та їх батька, 71 квадратний сажень яких отримали четверо бідняків – членів Комітету незаможних селян (КНС).

Станом на 1924 р. позиції одноосібників у Самотоївці були досить сильні. Так, сумська окружна газета «Плуг і молот» повідомляла, що «куркуля на все село, експлуататора» Якова Парасочку у сільгоспі призначено уповноваженим по контрактації цукрового буряка. У часи масових репресій, 10 вересня 1937 р. арештували його сина, Івана, та особливою трійкою при Управлінні НКВС по Харківській області позбавили волі на 10 років.

Найцікавішим персонажем родини Парасочкиних є, мабуть, Анастасія Павлівна. Народилася у Самотоївці 22 грудня 1880 р. У 1899 р. сестра Олександра, котра вийшла заміж і мешкала у Ворожбі, познайомила Настю з майбутнім нареченим. Ім’я то яке – Елпідіфор(!) Григорович Філіпов. Уродженець м.Курськ, запасний унтер-офіцер слободи Ворожба Лебединського повіту. Як за такого красунчика не вийти. 11 лютого 1900 р. повінчалися у Миколаївській церкві Самотоївки. Спочатку жили у Ворожбі, де цього ж року народилася перша донька – Таїсія, у 1902 р. друга донька – Лідія. Елпідіфору ж сподобалась Самотоївка, викупив тут у родичів – Парасочок – той самий цегляний магазин у центрі села та й переїхали жити. І торгувати. Як засвідчив у довідці краснопільський пристав, ця «чорно-бакалійна лавка приносить прибутку до 300 рублів на рік» – це приблизно річний заробіток державного службовця того часу. Поповнення у сім’ї: 1904 р. – син Іван, 1906 р. – Пелагея, 1913 р. – Григорій. Доньки, як підросли, пішли на навчання до гімназії у Сумах. Все б добре, та прийшла Перша Світова війна, втрапив відставний військовий під мобілізацію.

Мешканка Самотоївки, донька “куркуля” Парасочка Анастасія Павлівна з дітьми: Ліда, Іван, Пелагея, Таїсія. Близько 1910 р. Світлину надала праонука Анастасії (м.Барнаул).

У 1916 р. отримує важке поранення і помирає; залишається Анастасія з магазином, господарством та п’ятьма дітьми. Сім’я отримує компенсацію – 500 рублів асигнаціями, але відразу чомусь не витрачають, даремно. Після лютого 1917 р. 500-рублівка стає красивим папірцем та зберігається у родині нащадків Парасочкиних до сьогодення, як пам’ять.

Після буремних подій 1918-1919 рр. залишається у власності Насті, окрім будинку-магазину, сарай, корова та дві десятини землі. У часи НЕПу Анастасія, не тільки вродлива, а й морально сильна та досить владна жінка, справляється з лавкою сама, для порання по домашньому господарству наймає місцеву дівчину. У 1925 р. все та ж газета «Плуг і молот» публікує замітку «Хазяйка-звірюка», у котрій розповідається, як жорстоко Парасочка поводиться зі своєю батрачкою – шість років її б’є при кожній нагоді, ні одягу нового не справляє, ні грошей. А тепер дійшло і до крайнощів. Одного дня батрачка вранці затопила піч і, в першу чергу, запарила їжу свиням. Господині не сподобалось, що наймичка надала перевагу не приготуванню сніданку для неї, схопила рогач і побила дівчину, вибила око… Не витримала батрачка, заявила до Райсекретаріату Всеробітземлісу. Товариським судом примусили Анастасію виплатити наймичці 25 карбованців сріблом, купити новий одяг і чоботи; селянська сходка винесла «непманші» дорікання за жорстоке поводження з дівчиною. Кримінальну справу про вибите око передали до народного суду.

Настали часи колективізації, «розкуркулення». У 1930 р. повадився до Насті один з місцевих «активістів», вічно напідпитку, брудний і смердючий, почав натякати на співжиття, інакше «розкуркулимо і пошлемо жебракувати у світ білий». Покрутилася Анастасія – що робити? Самій скоро 50, діти давно дорослі. Он, Пелагея, живе у Сумах у тітки, закінчила перший випуск сестер запасу Червоного хреста, Таїсія працює на Грязнянському цукровому, інші теж влаштовані. Зібрала всі манатки і – на потяг до Сибіру. Десь там, під Барнаулом, тихенько мешкає її брат, колишній «білогвардієць»…

Магазин до війни належав місцевому колгоспу, з 1951 р. і до 1975 р. знову використовувався за прямим призначенням, як головна самотоївська крамниця. У 1989 р. його розібрали і звели на цьому місці додаткове колгоспне зерносховище – «цинковий ангар». У одному з будинків, що належав сину Павла Парасочки, запрацювала лікарня з родильним відділенням. Сьогодні ця споруда у приватній власності, добре відремонтована і слугує житлом, нагадуючи всім корінним самотоївцям, народженим до середини 1970-х рр. про місце, де вони з’явилися на світ.

Будинок “куркуля” Парасочки. Зруйнований при будівництві нової школи у 1987 р. Вигляд зі старого шкільного двору. Початок 1980-х рр. Надав В.Вініченко.

Подейкують, що хтось із Парасочок з’являвся у Самотоївці у 1942 р. Головний батьківський будинок родини після війни слугував допоміжним шкільним приміщенням на декілька класів, потім перетворився у гуртожиток для вчителів – молодих спеціалістів, котрих багато прибувало у 70-80-х роках до села за розподілом. Біля «Парасочкиної хати», як називали гуртожиток у селі, учнями доглядалися шкільні ділянки, у 1959 р. поруч висадили шкільний сад. У 1987 р. прийняли рішення будувати нову школу, використавши всю цю територію. «Парасочкину хату» розібрали, під час робіт на горищі була знайдена невеличка схованка з цінними речами, що належали родині колишніх господарів.

Сьогодні нащадки роду самотоївських Парасочкиних мешкають у Барнаулі. Складають родословну, пам’ятають про свою батьківщину, підтримують зв’язок з автором цього нарису, діляться новинами дослідження минулого сім’ї.

О.ДЕСЯТНИЧЕНКО.
с.Самотоївка

Джерело:
Газета “Перемога”, № 12, 19 березня 2021 року
КРАЄЗНАВЧІ РОЗВІДКИ
ПАРАСОЧКИНИ

Світлини з:
https://desalex.ru.gg/album-1.htm

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.