Category Archives: Наука

Б.Г.Лазарев: А.Ф.Иоффе и становление физики низких температур на Украине

Б.Г.Лазарев
А.Ф.Иоффе и становление физики низких температур на Украине
1024_A_Ioffe
“…Весной я делал доклад в Харькове о важности именно в нем основать Физико-технический институт, аналогичный нашему в Ленинграде. Сейчас, при твердом курсе на индустриализацию, нам все более и более ясна важность и спешность этой задачи…

Самим ходом работ мы столкнулись с необходимостью работать при низких температурах, и такую лабораторию мы устроим во что бы то ни стало. Для нас стоит вопрос – где – в Ленинграде ли, при нашем институте, или вне его. И по-моему убеждению, это надо делать вне Ленинграда, потому что тем самым вне Ленинграда и Москвы создается первоклассный институт, каких в Европе только один (в Голландии).

Таким образом, Харьковский физико-технический институт будет центральным для СССР (и, вероятно, для окраинных государств – Эстонии, Латвии, Польши и т.д.), институтом низких температур и научно-технической базой промышленности“.

Эти слова из письма А.Ф.Иоффе к председателю СНК Украины В.Я.Чубарю могут служить эпиграфом к моей статье.

При современных масштабах нашей мощной физической науки, динамичности её развития, громадной роли в научно-техническом прогрессе подчас создается представление, особенно у молодого поколения, что, вроде, это так всегда и было. В частности, это относится и ко всей громадной области физики низких температур с её разнообразнейшими применениями. Более того, низкие температуры и связанные с ними приборы и методы вторглись в космос, медицину, биологию, сельское хозяйство и породили даже новые области (криобиологию, криомедицину и др.).

Одним из крупнейших этапов становления физической науки вообще и физики низких температур в частности является организация Абрамом Федоровичем Иоффе в конце 1918г в Петрограде Физико-технического института. Этому институту – школе А.Ф.Иоффе – вообще принадлежит главная роль в развитии всей советской физики; в ноябре 1978г было торжественно отмечено 60-летие ордена Ленина Физико-технического института им. А.Ф.Иоффе Академии наук СССР.
Continue reading

Спогади колег про академіка Бориса Лазарєва

141019_LazarevЛазарєв Борис Георгійович

Лазарєв Борис Георгійович (6 серпня 1906, Миропілля, нині Краснопільського району Сумської області — 20 березня 2001, Харків) — фізик, автор розробок в галузі фізики низьких температур та високих тисків, доктор фізико-математичних наук — 1943, професор — 1944, член-кореспондент АН УРСР — 1948, академік АН УРСР — 1951.

***

Б.Е.Патон
1024_PatonПатон Борис Євгенович

Патон Борис Євгенович (* 27 листопада 1918, Київ) — український науковець у галузі зварювальних процесів, металургії і технології металів, доктор технічних наук (1952); Президент АН України (з 1962), перший нагороджений званням Герой України; директор Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона НАНУ (з 1953); генеральний директор Міжгалузевого науково-технічного комплексу «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона» (з 1986); президент Міжнародної асоціації академій наук (з 1993).

БОРИС ГЕОРГИЕВИЧ ЛАЗАРЕВ это целая эпоха в физике, в становлении и развитии научной школы в области физики низких температур и сверхпроводимости. Это корифей, легенда в жизни и деятельности Национальной академии наук Украины. Счастлив тот, кому довелось общаться и сотрудничать с Борисом Георгиевичем, отношу себя к их числу.
Continue reading

Експериментатор завжди має рацію

141019_Lazarev
Одним із ранніх дитячих спогадів Бориса Лазарєва був гігантський хвіст комети Галея, що перетинала нічне небо. Того далекого 1910 року вона черговий раз наблизилася до Сонця, як і робить це кожні 75 із половиною років. Напевно, видовище космічного масштабу запало в душу хлопчика, принаймні в одному із виступів академік сказав, що 1986-го — у рік свого 80-ліття — він сподівається зустрітися зі старою знайомою. Так і сталося. Патріарх фізики низьких температур академік НАНУ Борис Лазарєв не тільки побачив космічну гостю вдруге, а й дожив до нового тисячоліття, проживши плідне майже 95-річне життя.

Борис Лазарєв належить до тієї когорти вчених-першовідкривачів, життя котрих стало легендою. І не лише тому, що він досяг великих вершин у науці, а й тому, що масштаб його особистості виявлявся у всіх життєвих обставинах. Continue reading

Майстер відкриттів

1017_B_Lazarev01
Борис Георгійович Лазарєв
(06.08.1906 – 20.03.2001)

Народився в с. Миропілля Краснопільського району Сумської області, український фізик-експериментатор, академік Академії наук Української РСР (з 1951). Закінчив Ленінградський політехнічний інститут (1930). Працював у Ленінградському (1930-1936) і в Уральському (1936-1937) фізико-технічних інститутах. З 1937 р. працював у Фізико-технічному інституті Академії наук Української РСР.

Наукові роботи відносяться до фізики твердого тіла і конденсованого стану, вакуумної техніки, зокрема до дослідження властивостей речовини при низьких температурах. Дослідження надпровідних властивостей сплавів лягли в основу розробки та створення надпровідних соленоїдів з потужними магнітними полями до 130 000 Ерстед. Встановив зв’язок надпровідних властивостей металів з особливостями топології поверхні Фермі. Спільно з Л. В. Шубніковим відкрив ядерний парамагнетизм твердого водню (1937), з К. Д. Синельниковим створив високопродуктивні дифузійні і кріогенні насоси (1946-1949). Досліджував властивості зріджених газів, розробив методику створення високих тисків при низьких температурах. Удосконалив низькотемпературний метод поділу ізотопів гелію, відкрив квантові осциляції опору і сприйнятливості у великої групи металів. Застосовував методи фізики низьких температур для вирішення технічних завдань, зокрема для одержання металів високої якості. Сталінська премія СССР (1951), Державна премія УССР (1982). Створив школу фізиків (Б. І. Вєркін, А. А. Галкін, Є. С. Боровик, І. М. Дмитренко, В. І. Хоткевич, І. А. Гіндін, Б Н. Есельсон та ін.)
***
Continue reading

А.П.ШАМРАЙ У СПОГАДАХ

1008_2_Shamray1Про Агапія Пилиповича Шамрая як людину, вченого і педагога, знає поки що відносно обмежене коло людей, оскільки він довгий час був «під наглядом» як «український буржуазний націоналіст», якому приписувались ще й усі гріхи вульгарного соціологізму та формалізму, а його твори заборонялись. Це, безумовно, травмувало вченого, гальмувало його творчу діяльність. І все ж професор Шамрай мужньо тримався, не втрачав природженого оптимізму і доброти. Про це свідчать, зокрема, спогади про нього рідних та близьких, а також теплі відгуки колишніх його студентів і взагалі тих, хто мав нагоду з ним спілкуватись.

Під час підготовки до 100-річчя від дня народження А.П.Шамрая вдалося зібрати цікаві свідчення про нього, насамперед його дочок: старшої – Вікторії Агапіївни і молодшої – Маргарити Агапіївни. Деякі дані такого роду є і в архівних матеріалах та друкованих джерелах, належних в основному близьким, а також учням професора Шамрая.
Continue reading

Професор Агапій Шамрай – видатний український літературознавець

1008_Shamray1

Шамрай Агапій Пилипович (1896, Миропілля —1952, Київ) — український літературознавець, історик літератури, належав до чільних представників нової школи в літературознавстві. Науковий співробітник Літературної секції Науково-дослідчої кафедри історії української культури в Харкові в 1925-26 pp., співробітник ВУАН в Комісії новітнього письменства. Редактор збірника «Харківська школа романтиків». Зазнав переслідувань у часи сталінського терору.

Народився в м. Миропіллі Cуджанського пов. Курської губ. (нині Cумська обл.) в селянській сім’ї. 1921 р. закінчив Харківський університет. Впродовж 1920-х — початку 1930-х рр. — викладач історії української літератури в Харківському інституті народної освіти, науковий співробітник Інституту Т. Г. Шевченка в Харкові.

Досліджував історію української та зарубіжних літератур, зокрема творчість І. Котляревського («Проблема реалізму в «Енеїді» І. П. Котляревського», 1952; «Наталка Полтавка» І. Котляревського», 1955), Г. Квітки-Основ’яненка («Шляхи Квітчиної творчості», 1930), О. Cтороженка («Cтороженко. Критико-біографічний нарис», 1927; «Українські оповідання Олекси Cтороженка», 1928), В. Шекспіра («До питання про естетику комедій Шекспіра», 1963), Е.Т.А. Гофмана («Ернст Теодор Амадей Гофман», 1963) тощо. Упорядкував збірку наукових праць «Харківська школа романтиків» (т. 1—3, 1930), в якій опублікував деякі власні статті («До початків романтизму», «Харківські поети 30—40-х років XIX ст.»). Підготував до друку зібрання творів О. Cтороженка (т. 1—2, 1928), І. Котляревського (т. 1—2, 1952—1953).

Саме під керівництвом Агапія Шамрая на початку 50-х років минулого століття було здійснене видання першого повного зібрання творів класика і основоположника нової української літератури Івана Котляревського. Агапій Шамрай написав вступну статтю для зібрання, а його авторські примітки до «Енеїди» у цьому виданні увійшли до наступних видань нарівні з примітками самого Івана Котляревського.

За свідченням сучасного знаного українського літературознавця Леоніда Ушкалова (уродженця Краснопілля), Агапій Шамрай – блискучий історик української літератури, чиї виклади в Харківському університеті легендарний український мовознавець Юрій Шерех згадував добрим словом через багато-багато років, називаючи свого професора «харківським відповідником Миколи Зерова» (див.: Шерех Ю. Шостий у ґроні. В. Домонтович в історії української прози // Шерех Ю. Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. Три томи. – Т. ІІІ. – С. 134.)
Continue reading