Category Archives: Наука

Леонід Костенко: Бібліометрика української науки

150914_L_Kostenko_biblio1
Система “Бібліометрика української науки” дає суспільству комплексну картину стану вітчизняного наукового середовища, розкриває його галузеву, регіональну та відомчу структуру.

Набирає гостроти дискусія про роль і місце науки в сучасному суспільстві. У колишньому СРСР результати досліджень у галузі природничих і технічних наук були затребувані військово-промисловим комплексом, а в галузі суспільних — ідеологічними структурами. Завдяки цьому питання належного фінансування досліджень не виникало. В Україні змістовна державна політика розвитку науки та освіти підмінена “оптимізаційними” заходами, орієнтованими на зменшення коштів, що виділяються на дослідження. Значною мірою причиною сформованої ситуації є відсутність конструктивного діалогу між науковою спільнотою, системою управління наукою та суспільством у цілому. Для налагодження діалогу вчені повинні надати суспільству прозору інформацію про стан науки, тенденції її розвитку та спроможність сприяти сталому розвитку економіки і вирішенню соціальних завдань.

Не менш злободенними є й питання міжнародного рейтингу вітчизняних наукових установ та державних і приватних університетів, визнання результатів їхньої дослідницької діяльності та професійності викладацького складу. Насамперед ідеться про присутність України у світовій системі наукових комунікацій, представленість публікацій наших учених у професійних профільних виданнях.
Continue reading →

Творець бібліотеки інформаційного суспільства

150914_L_Kostenko1
Костенко Леонід Йосипович

Науковець у галузі комп’ютерних інформаційних систем, кандидат технічних наук (1981), старший науковий співробітник (1991), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2008).

Народився 18 березня 1943 року в с. Славгород Краснопільського району Сумської області. У 1959 році вступив на перший курс Харківського інституту інженерів комунального будівництва (тепер Харківська національна академія міського господарства), з якого в 1963 році перевівся на факультет обчислювальної техніки Харківського інституту радіоелектроніки (тепер Харківський національний університет радіоелектроніки). Диплом про вищу освіту здобув у 1965 році за спеціальністю “Математичні та лічильно-розв’язувальні прилади та пристрої”.

У 1966 році перебував на строковій службі в лавах Радянській Армії. Трудову діяльність розпочав у 1967 році інженером у Інституті кібернетики АН УРСР. У 1970—1986 роках працював у Інституті електрозварювання ім. Є.О. Патона АН УРСР (Дослідно-конструкторське технологічне бюро), де в 1981 році захистив кандидатську дисертацію на тему “Разработка и исследование агрегатируемых систем программного управления технологическими электронно-лучевыми установками”. З грудня 1986 року працює в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР (тепер Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського) на посаді завідувача відділу автоматизації бібліотечно-інформаційних процесів, а з 1993 — керівника Центру комп’ютерних технологій.
Continue reading →

Олександр Якович Ладний – доктор медичних наук, професор

150821_O_Ladnyi
Ладний Олександр Якович (25.04.1940, с. Запсілля Сумської обл. — 4.05.2008, Львів) — професор кафедри фтизіатрії і пульмонології (від 1995).

Закінчив медичний факультет Львівського медичного інституту (1963).

Працював: дитячий хірург 4-ї міської лікарні Львова (1963-64); торакальний хірург (1964-67), завідувач торакального відділу (1967-76) пульмонологічної лікарні Львівської залізниці; заступник головного лікаря (1976-78), головний лікар (1978-81) Львівського обласного протитуберкульозного диспансеру; заступник завідувача (1981-87), завідувач (1987-90) Львівського облздороввідділу; асистент (1990-93), доцент (1993-96), професор (від 1996) кафедри фтизіатрії та пульмонології Львівського медичного університету.

Кандидат медичних наук (1988), доцент (1993), доктор медичних наук (1994), професор (2001). Заслужений лікар України (2004).
Continue reading →

Віктор Михайлович Лупир – вчений-морфолог зі Славгорода

150821_V_Lupyr
Віктор Михайлович Лупир, професор, доктор медичних наук, академік Української академії національного прогресу та Міжнародної академії інтегративної антропології

В.М. Лупир народився 3 березня 1938 року в смт Славгород Краснопільського району Сумської області в сім’ї службовців. Початок його трудової діяльності був типовим для молоді післявоєнного часу – навчання в професійно-технічному училищі, робота на заводі, служба в лавах Радянської армії, участь в освоєнні цілинних та перелогових земель. І все ж таки доля не обійшла здібного й працелюбного юнака, який з дитинства мріяв отримати професію лікаря. У 1962 р. він став студентом лікувального факультету Харківського медичного інституту, в славетних стінах якого повною мірою розкривається талант майбутнього вченого-морфолога.
Continue reading →

Любов Яківна Ладна-Роговська – видатний фармакогност, педагог і науковець

150717_Ladna-Rohovska01
ЛАДНА-РОГОВСЬКА Любов Яківна (20.08.1931, с. Запсілля Сумської обл. – 15.10.2013, м.Львів) — доктор фармацевтичних наук (1976), професор (1977), завідувач кафедри фармакогнозії (1970–1995) Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.

ВИДАТНИЙ ФАРМАКОГНОСТ, ПЕДАГОГ І НАУКОВЕЦЬ
До 80-ліття професора Любові Ладної-Роговської

20 серпня 2011 року виповнилося 80 років професору, доктору фармацевтичних наук, Відміннику охорони здоров’я, колишньому завідувачу кафедри фармакогнозії і ботаніки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Любові ЛАДНІЙ-РОГОВСЬКІЙ.
150717_Ladna-Rohovska02
Любов Яківна народилась у селі Запсілля Краснопільського району Сумської області. У 1949 році, після закінчення середньої школи, приїхала до Львова і, успішно склавши вступні іспити, стала студенткою фармацевтичного факультету Львівського державного медичного інституту. Під час навчання виявила зацікавлення до наукових досліджень, що проводились на факультеті, активно займалась громадською роботою.
Continue reading →

За покликом серця

150711_M_Myhal1
Микола Мигаль
провідний науковець Інституту луб’яних культур, доктор сільськогосподарських наук, уродженець Краснопілля

Микола Дмитрович Мигаль народився 24 травня 1931 року у Краснопіллі. Дитинство та юнацькі роки його щасливими не назвеш, адже довелося пережити і голодомор, і воєнне лихоліття. Після закінчення школи навчався на агрономічному факультеті сільськогосподарського інституту ім. В. В. Докучаєва. Отримавши диплом вченого-агронома у 1956 році займав різні посади: завагрохімлабораторією Липоводолинського району, агролісомеліоратора племзаводу «Мирний» на Чернігівщині, літпрацівника відділу сільського господарства місцевих газет на Сумщині.

1963 рік став для Миколи Дмитровича дійсно доленосним, він вступає до аспірантури ВНДІ луб’яних культур. Його наукова діяльність розпочалася під керівництвом непересічної особистості – професора Ганни Йосипівни Аринштейн, з досліджень статевого поліморфізму конопель.
150711_M_Myhal2
Питання генетики конопель, які набули на той момент особливої актуальності, повністю захопили молодого науковця. Генетичні розробки і стали основним вектором наукової діяльності вченого. Він, зокрема, разом з О. Г. Ждановим, взяв активну участь у створенні в стінах Лубінституту 1966 року лабораторії генетики і цитології.
Continue reading →

ПЕРЕМОЖЕЦЬ ЕПІДЕМІЇ

150612_I_Ladnyi_1Змінюється життя і ми змінюємося разом з ним. В кращий чи гірший бік – покаже історія, адже кожен з нас є її частинкою. Про когось згадуватимуть мільйони, про когось тисячі, сотні, про когось одиниці, з тією лише різницею, яка це буде пам’ять: хороша, гідна чи така, що обмежуватиметься зневажливою посмішкою. «Все вокруг чужое – у тебя только имя свое. Единственное, настоящее, подлинное, истинное имя твое», – сказав поет і музикант Єгор Лєтов. Справді, як же важко його не втратити, не зганьбити, не зрадити це єдине справжнє власне ім’я, коли навколо скільки брехні, зневіри. На щастя не треба сьогодні підніматися в атаку, кидатися під танки з гранатами, щоб його обезсмертити. Змінюється життя і ми змінюємося разом з ним.

Та що вартує сьогодні це життя, коли реклама одного з телеканалів пропонує нам з вами прислати відео з якоїсь автокатастрофи, і якщо це відео виявиться видовищним, можна отримати подарунок – цілу каністру бензину. Міняється життя, з’являються нові герої. «Вылазят боги из заветного дупла. Растут герои, как лавина, как ботва», і нам ця «ботва» подобається, на неї ми рівняємося, бо інших нам і не пропонують. Між тим були і є справжні взірці для наслідування, вірю, що будуть вони і надалі.

Приклад цьому – Іван Данилович Ладний – людина, про яку можна зняти захоплюючий фільм, в якому будуть сотні тисяч врятованих життів без жодного пострілу. Збирати інформацію про цю людину було напрочуд цікаво і пізнавально, адже цьому передувала не одна зустріч з його друзями і колегами, теж непересічними особистостями.
Continue reading →

Іван Гаврилович Єременко – доктор педагогічних наук, видатний український вчений-дефектолог

150209_I_Yeremenko
Іван Гаврилович Єременко народився 18 квітня 1916 року у селищі Миропілля Сумської області в селянській сім’ї. Коли йому ще не виповнилось 16 років, помер батько, а згодом втратив зір старший брат. На утриманні матері залишилося 5 дітей. У 1932 році він закінчує семирічку і розпочинає навчання на шестимісячних учительських курсах (м. Білопілля на Сумщині). Згодом І. Г. Єременко працює вчителем початкових класів, а через декілька років на посаді інспектора РВНО. У 1934 році він вступає до Полтавського педагогічного інституту, який успішно закінчує у 1938 році і за розподілом призначається на посаду викладача Немирівського педагогічного училища.

У 1941 році, коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, І.Г. Єременко добровільно вступає до лав захисників Вітчизни. Він брав участь в обороні Ленінграда, за що був нагороджений медаллю «За оборону Ленинграда». В подальшому І.Г. Єременко – активний учасник фронтових подій, який виконував обов’язки начальника радіостанції. І.Г. Єременко також був і військовим кореспондентом дивізійної газети «Родина зовет», на сторінках якої часто публікували його репортажі про фронтові події. За участь у Великій Вітчизняній війні з фашистською Німеччиною (1941-1945рр.) І.Г. Єременко був нагороджений багатьма урядовими нагородами, зокрема, орденами «Червоної Зірки», Вітчизняної Війни 2-го ступеня, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною» та інші.

Після демобілізації І.Г. Єременко продовжує роботу літературним редактором у газеті «Радянська освіта», а згодом повертається до педагогічної діяльності в педагогічному училищі (спочатку в Новомиргородському, а пізніше в Коростишевському).
Continue reading →

Майстренко Сергій Михайлович – доктор сільськогосподарських наук із Славгорода

150122_S_Maystrenko
26 жовтня 2010 р. виповнилося 100 років із дня народження доктора сільськогосподарських наук Майстренка Сергія Михайловича. Протягом багатьох років він працював над проблемами вдосконалення організації та технології зберігання картоплі, овочів і плодів.

Сергій Михайлович народився в с. Славгород Краснопільського району Сумської області в сім’ї селянина. Він рано залишився без батьків, тому на його долю великий вплив справили старші брати та сестри. Із юних літ Сергій Михайлович прагнув отримати освіту. І в 1927 р. вступив до Тростянецької сільськогосподарської профшколи, потім до робфаку Харківського інституту народного господарства, а в 1930 р. – до Одеського хіміко-технологічного інституту консервної промисловості. Закінчивши його, отримав спеціальність інженера-хіміка консервної промисловості.
Continue reading →

Телефот Бориса Грабовського

1212_B_Hrabovsky3_1
Біографія винахідника електронного телебачення, як захоплюючий роман

Тривалий час вважалося, що батьківщина неодмінного атрибута сучасної цивілізації — «голубого екрана» — США. Пріоритет цього винаходу приписували російському емігранту Володимиру Зворикіну, який у 1929 році виготовив кінескоп, а ще через два роки — електронно-променеву передавальну трубку, завдяки яким у 1933 році вдалося передати телезображення. Та створена з ініціативи ЮНЕСКО спеціальна міжнародна комісія дійшла висновку, що «перша у світі телевізійна передача за допомогою електронних телевізійних пристроїв відбулася 28 липня 1928 року». Місцем цієї епохальної події став Ташкент, а творцем винаходу — син видатного українського поета Павла Грабовського Борис, якому 8 червня — 110 років з дня народження.

Як «запал» — чотири лінії

Двадцять із 38-ми років свого короткого життя батько майбутнього винахідника телебачення провів у тюрмах і на засланні. Причому, парадоксально, але завести сім’ю і нащадка політкаторжанину допомогли… царські сатрапи. У Тобольськ, де Павло Грабовський відбував заслання, направили на поселення молоду революціонерку Анастасію Гутовську. До неї став недвозначно залицятися одружений жандармський чин, погрожуючи у випадку відмови відправити непокірну туди, де «козам роги правлять». Фіктивне одруження з уже немолодим поетом-українцем мало лише захистити дівчину від хтивих домагань, а натомість… принесло сімейне щастя і сина Бориса.

На жаль, ідилія виявилася недовгою і вже за рік після народження малюка його батько помер. З п’ятирічного віку хлопчик жив у бабусі в Харкові, а після її смерті 14-річний підліток переїжджає до киргизького міста Токмак, в якому мешкали мати з вітчимом. Як виявиться згодом, Схід стане для нащадка українського поета новою батьківщиною. Та поки що юнак закінчує партшколу, добровольцем вступає до Червоної армії.
Continue reading →