У Сумському національному аграрному університеті відбулася цікава спортивна подія – відкрита першість ДЮСШ «Спартаківець» з класичного пауерліфтингу та жиму лежачи. У цьому турнірі брали участь більше 70 спортсменів з різних регіонів нашої області (Суми, Охтирка, Краснопілля, Путивль, Кролевець, Конотоп, Тростянець). Найсильніші юнаки та дівчата, юніори та юніорки приїхали, щоб продемонструвати свої силові можливості у такому цікавому і популярному виді спорту як пауерліфтинг.
Continue reading
Category Archives: Знані земляки
ДРУЖИНА ПОЕТА
Дружина Івана Франка відіграла важливу роль у житті поета. Вийшовши заміж у 22-літньому віці, вона постійно допомагала Іванові Яковичу у веденні його «творчого господарства», сприяла у виданні творів, та й сама нерідко редагувала тексти, писала літературознавчі розвідки. На кошти дружини Каменяр поїхав до Відня, де працював над дисертацією і захищав її на отримання диплому доктора філософії. Вони виховували чотирьох дітей. Нелегке було їх буття, обоє скаржилися на слабке здоров’я, фінансові статки невтішні, через невиліковну хворобу втратили молодого сина Андрія. Та Ольга віддавалася сповна роботі Каменяра, слугувала справі його життя. Її сестра Антоніна у своїх спогадах писала: «Вершка своєї слави Франко досяг не без допомоги своєї дружини, жінки дуже інтелігентної, яка постійно думала, щоби Франкові вдома жилося добре».
Хто вона Ольга Хоружинська?
Ольга Хоружинська проживала у нашому краї, тут набувала знання. У багатьох джерелах згадується про те, що вона у дитячі роки перебувала у селі Тимофіївка, що поблизу Сум. Так, у Тимофіївці, а в якій саме ніхто не стверджував, бо населених пунктів з такою назвою біля нинішнього обласного центру, крім нашої, було кілька. Це і на Лебединщині, і на Буринщині, та й на Харківщині розташувалися села Тимофіївка. Письменник В.Терлецький у книзі «Кохані славетних» запевняв, що Хоружинські мешкали в с. Тимофіївка Лебединського району. Тож яка Тимофіївка стала прихистком для майбутньої дружини письменника? Це особливо важливо, адже свого часу були проблеми навіть з місцем та датою її народження, адже не було знайдено потрібного запису у документах, де народилася вона. Дані, які нині наводяться, взяті із розповідей сина Тараса.
Continue reading
АРТЕМ СІРОБАБА: «СЕКРЕТ УСПІХУ – ЦЕ ФАНАТИЗМ»
В обласному центрі пройшов чемпіонат Сумської області з воркауту (Street Workout). Участь у них взяли близько 30 спортсменів із Сум, Охтирки, Глухова, Білопілля, Краснопілля, Роменщини та Липової Долини. Чемпіонат просто неба зібрав кілька сотень вболівальників, і, як виявилось, не випадково, адже в ході змагань зафіксовані воркаут-рекорди. Сімнадцятирічний краснопільчанин Артем Сіробаба не тільки гідно представив наше невеличке селище на чемпіонаті, але і здивував всіх своїм виступом, повторивши в підтягуванні з 32 кг діючий рекорд світу – 19 повторів. Воркаут – любительський вид спорту, для якого потрібні лише турніки та бруси, а ще величезна сила волі. З Артемом ми зустрілись у клубі «ТЕРИТОРІЯ СПОРТУ», де він саме тренувався, в перерві розповів, що привело його на спортивний майданчик, як він досяг таких високих результатів.
– Як не дивно, але все почалося із проблем із здоров’ям, – ошелешує на початку розмови Артем, – При тій недузі, яку мав із дитинства, перекладина – найкращий спосіб боротьби із хворобою. Перші кроки почав робити років чотири тому, чесно кажучи, через силу, доводилось змушувати себе, адже особливого бажання підтягуватись не було. Але коли почало щось виходити, побачив певні зміни в собі, відповідно, з’явилось і бажання працювати далі. Збільшилась кількість підтягувань, елементів. Почав підтягуватись 20, 30, 50, а згодом навіть 60 разів. Це послужило приводом для участі у шкільних змаганнях, але вони обмежувались лише звичайним підтягуванням на кількість повторень, а мені вже хотілось чогось більшого.
Continue reading
Толя та Оля
Варіантів заголовка до цього коротенького матеріалу було декілька, хоча б «Для сильних духом немає меж», але погляньте на цю світлину, і зрозумієте, що кращого варіанту годі шукати. Це Анатолій Горбенко «Бугор» – герой, боєць АТО! А поряд його дружина Оля. Для людей не знаючих може здатися, що цю ідилію фотограф зафіксував в готелі на узбережжі моря. Але ми знаємо, що це фото зроблено в Київському центральному клінічному військовому шпиталі, і що кілька тижнів тому медики боролися за життя Анатолія.
Анатолій народився у селі Велика Рибиця, останні роки із сім’єю мешкав у Маріуполі. Навесні 2014 року, коли почалася російська агресія і коли росіяни вже попрямували на Маріуполь, він зібрав речі і пішов в батальйон “Донбас”. У складі мінометного взводу Бугор брав участь у визволенні Попасної, Лисичанська, Первомайська, Мар’їнки. Власне, найбільший подвиг він здійснив уже в оточенні, тому що виявив нелюдську витримку, нелюдську хоробрість, не здавався, і головне – коли вони потрапили в оточення в селі Червоносільське – пройшов через “коридор смерті”. Довгий час перебував у полоні бойовиків, де вкотре продемонстрував дива незламності духу воїна. Подвиги були майже неймовірними. За них Анатолій Горбенко отримав Орден “За мужність” і кілька медалей.
Continue reading
Життя віддане науці
До 85-річчя від дня народження Миколи Дмитровича Мигаля
Мигаль Микола Дмитрович народився 24 травня 1931 року в с. Успенці Краснопільського району Сумської області. Виріс він у багатодітній сім’ї, де було 12 дітей – 7 синів і 5 – дочок. Мати працювала в колгоспі та займалася вихованням дітей, за що була удостоєна високої державної нагороди «Мати-героїня». Батько забезпечував родину, шиючи односельцям різноманітне взуття. Дитинство Миколи було дуже важке. Довелося пережити і голодомор 1932-1933 рр., Велику вітчизняну війну 1941-1945 рр., голод 1947 р. та післявоєнний період. Доводилось тяжко працювати, виконуючи будь-яку сільську роботу у колгоспі та домашньому господарстві.
Continue reading
Як НКВС вкрав ідею телебачення в українського фізика Грабовського
До 115-річчя від дня народження Бориса Грабовського – винахідника електронного телебачення
26 травня 1901 року в місті Тобольськ Тюменської області народився український фізик і радіоелектронщик Борис Грабовський. В Україні про життя та винаходи Бориса Грабовського майже нічого не було відомо. У свої 22 роки він винайшов катодний комутатор, на основі якого створив електронний телепередавач. Взимку 1928 року вдома Грабовському вперше вдалося передати й отримати на екрані телезображення в русі. Це була рука його дружини. Серед багатьох цікавих його винаходів був літальний апарат з маханням крил, рушниця, куля якої мала швидкість 4 тисячі метрів за секунду, і окуляри для незрячих. Але його заслуги були навмисне забуті, «завдячуючи» спецслужбам.
Про сумських буржуазних націоналістів періоду побудови світлого майбутнього
До 90-річчя від дня народження Миколи Михайловича Данька
Їх називали буржуазними націоналістами, дисидентами, шестидесятниками, ворогами радянської влади. І лише за те, що вони любили свій край, свою мову, шанували історію і не забували про її чорні плями. Вони не могли мовчати, коли навкруги коїлось безглуздя. Микола ДАНЬКО, Геннадій ПЕТРОВ, Михайло ОСАДЧИЙ, Юрій ЦАРИК, Анатолій СЕМЕНЮТА… Цих людей більшість із сумської творчої інтелігенції пам’ятає, шанує, вклоняється. А були часи, коли їх викреслювали з буття, таврували, зводили з розуму.
Народжені патріотами
Між Миколою Даньком і Геннадієм Петровим незначна десятирічна різниця у віці. Вони навчались в одному вузі, на факультеті журналістики Львівського державного університету. Жили в гуртожитку, працювали в Сумах, обидва зазнали утисків (один більше, другий менше). Та й померли вони майже водночас: Микола в 1993 р., Геннадій — у 1996 р. Continue reading
Костянтин Трутовський: «Чиста побілена хата для мене мала велику принадність…»
«Скільки нерозроблених матеріалів дає Україна художникові – і тому, хто малює сцени життя, і пейзажистові! Всі тягнуться в Італію – добре, звичайно, пожити і повчитися там, але не подобає російському художникові обмежуватися італійськими сценами, коли в нас є свої прекрасні види і сцени…».
(з листа К. Трутовського до свого друга М.Рамазанова)
«Село оточене садами, за садами – ставки, за ставками ліс – все потопає в зелені. Біля самого будинку ростуть дерева, і гілки їх лежать на даху, заглядають у вікна. Усі дні бував я з батьком, який займався садами, – сади були його пристрастю. Дуже любив я ходити до селян у гості, де мене завжди лагідно зустрічали. Добрі господарі пригощали і кислим молоком, і паляницями, і медом. Чиста побілена хата для мене мала велику принадність – мені вона подобалася більше нашого будинку. З раннього віку я полюбив українське село з його добрими жителями, з його садами».
Так писав у своїй «Автобіографії» класик українського малярства Костянтин Трутовський (1826–1893). У зрілі роки, проживаючи в Курській губернії, він із сердечною любов’ю згадував і описував село свого дитинства – Попівку-Семенівку Охтирського повіту Харківської губернії (нині в Краснопільському районі Сумської області, на кордоні з РФ). Звідси десятилітній Костик поїхав учитися у пансіон до Харкова, а після його закінчення – до Петербурга. Тут він навчався у двох закладах: у Військовому інженерному училищі та в Академії мистецтв. І де б не бував згодом – у Москві, Києві, Петербурзі, Берліні, Дрездені, Лейпцігу, Кельні, Дюссельдорфі чи в маєтку своєї матері на Курщині, – в його уяві завжди поставали пейзажі рідної Слобожанщини…
Continue reading
«Мужність залишатися собою»
До 90-річчя від дня народження Миколи Михайловича Данька
Я знаю, віршів цих ніхто не прочитає,
Хоч я давно підвівсь на повен зріст.
Але ніхто, ніхто мене не знає,
Хіба що кегебіст…
Хвала ж тим хлопцям, що за мною стежать
Вночі і вдень… Вони – мої брати.
За них підношу келих, як належить,
Бо славу тільки їм про мене берегти…
Вітчизняна література напрочуд багата талановитими майстрами, які – кожен у свій період – чимало зробили для становлення й розвитку соціальної комунікації, чиї твори виражали дух епохи, що є чи не найголовнішою особливістю літератури.
Саме до таких належить і Микола Данько: поет і журналіст, публіцист і громадський діяч, дисидент. Зазнаючи переслідувань у 60-ті, 70-ті й 80-ті рр. XX ст., він і вихлюпувався поетичними рядками, винесеними нами в епіграф.
Continue reading
«ВАМ НІКОЛИ НЕ БУДЕ СОРОМНО ЗА МЕНЕ…»
Неоголошена війна забрала життя тисячі наших українців. Це страшно, та ще страшніше усвідомлювати, що невідомо, скільки ще матерів, дружин, дітей страждатимуть через непоправні передчасні втрати найдорожчих людей. Наш обов’язок – пам’ятати героїв, хто не повернувся зі Сходу, хто не встиг вдосталь пожити зі своїми рідними, недорадів, недокохав, але встиг піти у безсмертя, захищаючи найдорожче, що є в українців – право на волю і незалежність. Своєю жертовністю вони вщент зруйнували недолугі закиди кремлівських стратегів, що України як держави, а українців як нації взагалі не існує.
Днями у Миропільській ЗОШ І-ІІІ ступенів відбувся мітинг-реквієм з нагоди відкриття меморіальної дошки в пам’ять про випускника школи, добровольця, героя, справжнього патріота Віталія Володимировича Піддубного, який загинув, захищаючи суверенітет і цілісність держави на Сході.
Continue reading
