Category Archives: Знані земляки

Віктор Михайлович Лупир – вчений-морфолог зі Славгорода

150821_V_Lupyr
Віктор Михайлович Лупир, професор, доктор медичних наук, академік Української академії національного прогресу та Міжнародної академії інтегративної антропології

В.М. Лупир народився 3 березня 1938 року в смт Славгород Краснопільського району Сумської області в сім’ї службовців. Початок його трудової діяльності був типовим для молоді післявоєнного часу – навчання в професійно-технічному училищі, робота на заводі, служба в лавах Радянської армії, участь в освоєнні цілинних та перелогових земель. І все ж таки доля не обійшла здібного й працелюбного юнака, який з дитинства мріяв отримати професію лікаря. У 1962 р. він став студентом лікувального факультету Харківського медичного інституту, в славетних стінах якого повною мірою розкривається талант майбутнього вченого-морфолога.
Continue reading →

Знай наших!

150819_3_L_Zhabotynskyi1
Були колись богатирі!

Хто сьогодні не знає ім’я нашого славного земляка, неодноразового олімпійського чемпіона, важкоатлета Леоніда Жаботинського? Свого часу це прізвище лунало на весь світ! Та виявляється, Леонід Іванович був не єдиним богатирем у родині Жаботинських. Наприклад, у с. Васюки до війни жив дядько олімпійського чемпіона Василь Лукич Жаботинський, про силу якого в цих краях і досі пам’ятають старожили.

Ці розповіді від знайомих неодноразово чув і житель Новоолександрівки В.А. Корх.  Володимир Андрійович залюбки поділився своїми записами про богатиря Василя Жаботинського.

– В.Л. Жаботинський народився у 1912 році. До Васюків з Успенки його батько разом з сім’єю перебрався у 1925 році, – розповідає Володимир Андрійович. – Люди згадували, що Василь Лукич був трішки вище середнього зросту, але вирізнявся надто кремезною статурою. Він носив чоботи 50 розміру, в яких розшивав халяви і викидав клинки, бо інакше не влазили товсті, як колоди, ноги.
Continue reading →

Українські боги Олімпу: кумир Шварценеггера

150818_L_Zhabotynskyi1
Важкоатлет Леонід Жаботинський п’ять років носив титул найсильнішої людини планети

На церемонії закриття Олімпіади 1964 року в Токіо прапор СРСР ніс новий олімпійський чемпіон з важкої атлетики Леонід Жаботинський. Згідно з правилами, проходячи мимо ложі імператора Японії Хірохіто, прапороносець повинен був злегка нахилити прапор на знак пошани. Але радянський богатир, який ніс важкий прапор однією витягнутою рукою, цього не зробив. Таку поведінку розцінили, як виклик, і після повернення додому Леонід не отримав ордена, яким нагородили його товаришів чемпіонів.

З легкої атлетики у важку

Леонід Іванович Жаботинський народився 28 січня 1938 року в селі Успенка Краснопільського району на Сумщині. У 1941 році сім’я Жаботинських перебралася до Харкова, де і почалася кар’єра майбутнього чемпіона.

Любов до спорту Льоні прищепив батько, котрий і сам був завзятим спортсменом-аматором. Він неодноразово говорив Леонідові: «Замість того щоб вештатися без діла та по двору бігати, займався б краще спортом, ходив би на стадіон». Льоня послухався і пішов на легку атлетику – метання диска і штовхання ядра. Після восьмого класу він почав працювати на Харківському тракторному заводі й навчатися токарній справі. Майстер, у якого вчився Жаботинський, був громадським тренером з боксу, і Льоня, не кидаючи легкої атлетики, почав займатися і боксом.
Continue reading →

На вершині Олімпу

150818_1_L_Zhabotynskyi1
Темна ніч. Спить Успенка. Тільки два хлопчики, схилившись над столом, під керосиновою лампою захоплено читають «Тараса Бульбу».

Такими словами розпочинає свою книгу «На вершині Олімпу» наш земляк, уродженець с. Успенка (тепер північно-східна околиця Краснопілля), Леонід Іванович Жаботинський.

28 січня цього року вся спортивна громадськість України і світу вшанували Леоніда Івановича з ювілеєм – 75-річчям з дня народження. Його спортивні здобутки  протягом багатьох років дивували, без перебільшення, всіх людей планети. Неодноразовий переможець внутрішніх чемпіонатів Радянського Союзу, багато разів здобував чемпіонство на змаганнях важкоатлетів у суперважкій вазі Європи і світу. Але основні досягнення Леоніда Івановича – це перемога на Олімпійських іграх 1964 р. в Токіо і 1968 р. в Мехіко. Дві золоті олімпійські медалі – це незгасима пам’ять про молоді роки, славу, спортивне довголіття. Десятки змагань – і майже на кожному встановлення нових світових чи олімпійських рекордів. Овації, оплески, здавалося, піднімали дахи залів, де проходили змагання за участю нашого славетного богатиря.
Continue reading →

Поклик рідної землі

150717_A_Yaroshenko1s
Життєві дороги покликали його свого часу до Сибіру – романтика, молодечий запал зіграли тоді вирішальну роль у становленні нашого земляка, випускника Краснопільської середньої школи Анатолія Ярошенка. Коли закінчував Охтирське училище зв’язку, їх групу запросили радіофікувати і телефонізувати сільську місцевість Красноярського краю. Працював нарівні з усіма, а згодом рідні дізналися, що він уже студент сільськогосподарського інституту.

Отримавши фах інженера-механіка, залишився у Канському районі на все життя. Довірили роботу за фахом, потім керував виробничим підрозділом – до виконання службових обов’язків ставився з душею, отож молодого спеціаліста помітили, відзначили творчий підхід і вже невдовзі Анатолія Івановича призначають директором новоствореного радгоспу у с. Велика Уря. Саме на цій посаді (а директором А.Ярошенко трудився більше 20 років) зарекомендував себе сучасним керівником, умілим господарником, таким, що для нього не було перепон для вирішення тієї чи іншої проблеми.
150717_A_Yaroshenko_pict
Радгосп за короткий строк вийшов на рівень передових у Сибіру, а це завдяки тому, що рослинницька і тваринницька галузі розвивалися інтенсивними методами, велика увага приділялася створенню для робітників належних соціально-побутових умов. За роки роботи нашого земляка тут побудовано сто двоквартирних будинків, Палац культури, музична школа, дитсадок, картинна галерея, торговельний центр, майстерні та інші об’єкти. Про А.Ярошенка схвально відгукувалися місцева і центральна преса. Керівника нагородили орденами Знак Пошани, Трудового Червоного Прапора, медалями, йому пропонували нові посади, але він не полишив радгоспу. Це було його дітище, він до нього прикипів, зійшовся з сільчанами.
150717_A_Yaroshenko_sing
А ще Анатолій Іванович причарував людей своїм співом. Він майстерно виконував пісні різного плану, його голосом заслуховувалися на концертах, які відбувалися на сценах різного рівня.

Розкрилася тут і ще одна грань таланту А.Ярошенка – він у селі організував самодіяльний хор, який згодом став народним, а Анатолій солістом, першою скрипкою. Його помітили не лише у регіоні, а й у Москві, розпочали запрошувати виступати перед вишуканою аудиторією. Та хіба ж не замилуєшся, коли він виконував на високому рівні “Когда я на почте служил ямщиком”, “Вот мчится тройка почтовая” та чи не найвіртуозніше співав ті, що супроводжували його з дитинства – українські народні пісні “Дивлюсь я на небо”, “Казав мені батько”, “Їхав козак за Дунай”.
Continue reading →

Педагог і сатирик

150717_L_Zabara1
Частенько після робочого дня у тиші кабінету беру до рук збірки книжок своїх добрих знайомих: письменників, поетів, публіцистів, гумористів і сатириків з їх дарчими записами. Щоразу згадую цих талановитих людей, справжніх трудівників красного письменства, захоплююсь їх талантом, вишуканим стилем, багатством словникового запасу. І щоразу після перегляду їх творів чомусь у них вчуся.

Днями на очі потрапила солідна, добре ілюстрована книга, а головне неперевершена у професійності і майстерності такого сатиричного жанру як афоризми. Це книга «Зооафоризми» педагога від Бога, засновника розлогої вчительської династії, опального сатирика з с.Тур’я Л.Ф.Забари. До речі, такої обширної книги гостросатиричних мікросюжетів одиниці. Майстра-освітянина, на жаль, автора цієї книги, прекрасної людини, неперевершеного сатирика вже немає з нами.

Мені приємно, що довелося часто зустрічатися, тісно спілкуватися з цією неординарною людиною, особливо у останні роки його життя, радіти разом з ним виходу у світ такої жаданої для автора і дорогоцінної книги «Зооафоризми», одним з перших отримати її у подарунок від Леоніда Федоровича з дарчим написом.
150717_L_Zabara_book
Почну розповідь про Л.Ф.Забару з його біографії, життєвого і творчого шляху майстерно і захоплююче викладеними у слові автора, вміщеного в книзі «Зооафоризми».

Леонід Федорович Забара народився на Слобожанщині у теперішній прикордонній зоні на стику трьох областей – Курської, Бєлгородської та Сумської – у с. Демидівка, нині Російської Федерації, 29 серпня 1934 року в селянській родині. Батьки були потомственними трударями-хліборобами з Богом у душі. У його роду було чимало вчителів. Тож як було не прийняти йому доленосну естафету рідних , які поклали своє життя заради щастя майбутніх поколінь?! Вони були для нього прикладом формування світогляду, сили волі, патріотизму.
Continue reading →

Великий майстер малого жанру

150717_L_Zabara
Гумор і сатира оточують людину з перших років життя. Влучні дотепи, жарти викликають сміх, підвищують тонус, оптимізм, продуктивність праці. Одним з таких діячів “гарячого цеху” є наш земляк з с. Тур’я Леонід Федорович Забара, який зовсім нещодавно відзначив свій 75-річний ювілей.

– Мене, – як курінного, – згадує в альманасі “Весела січ” відомий гуморист Г. Єлишевич, – дуже тішить, що не забарився зі своїми “нащетининими” думками класик сучасного українського афоризму Леонід Забара. Лише перелік видань, що оприлюднюють думки сільського вчителя, зайняв би мінімум півсторінки. Малий жанр, на якому спеціалізується сатирик, не завадив йому увійти у широку пресу. Афоризми Леоніда Забари друкувалися у стількох республіканських та ще тоді всесоюзних часописах, що, мабуть, легше було б перелічити, де не друкувалися. Особливо він полюбляє зооафоризми, що для вчителя біології цілком закономірно. Втім, багато років тому він і гадки не мав, що стане вчителем, а тим паче – сатириком.
Continue reading →

Любов Яківна Ладна-Роговська – видатний фармакогност, педагог і науковець

150717_Ladna-Rohovska01
ЛАДНА-РОГОВСЬКА Любов Яківна (20.08.1931, с. Запсілля Сумської обл. – 15.10.2013, м.Львів) — доктор фармацевтичних наук (1976), професор (1977), завідувач кафедри фармакогнозії (1970–1995) Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.

ВИДАТНИЙ ФАРМАКОГНОСТ, ПЕДАГОГ І НАУКОВЕЦЬ
До 80-ліття професора Любові Ладної-Роговської

20 серпня 2011 року виповнилося 80 років професору, доктору фармацевтичних наук, Відміннику охорони здоров’я, колишньому завідувачу кафедри фармакогнозії і ботаніки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Любові ЛАДНІЙ-РОГОВСЬКІЙ.
150717_Ladna-Rohovska02
Любов Яківна народилась у селі Запсілля Краснопільського району Сумської області. У 1949 році, після закінчення середньої школи, приїхала до Львова і, успішно склавши вступні іспити, стала студенткою фармацевтичного факультету Львівського державного медичного інституту. Під час навчання виявила зацікавлення до наукових досліджень, що проводились на факультеті, активно займалась громадською роботою.
Continue reading →

За покликом серця

150711_M_Myhal1
Микола Мигаль
провідний науковець Інституту луб’яних культур, доктор сільськогосподарських наук, уродженець Краснопілля

Микола Дмитрович Мигаль народився 24 травня 1931 року у Краснопіллі. Дитинство та юнацькі роки його щасливими не назвеш, адже довелося пережити і голодомор, і воєнне лихоліття. Після закінчення школи навчався на агрономічному факультеті сільськогосподарського інституту ім. В. В. Докучаєва. Отримавши диплом вченого-агронома у 1956 році займав різні посади: завагрохімлабораторією Липоводолинського району, агролісомеліоратора племзаводу «Мирний» на Чернігівщині, літпрацівника відділу сільського господарства місцевих газет на Сумщині.

1963 рік став для Миколи Дмитровича дійсно доленосним, він вступає до аспірантури ВНДІ луб’яних культур. Його наукова діяльність розпочалася під керівництвом непересічної особистості – професора Ганни Йосипівни Аринштейн, з досліджень статевого поліморфізму конопель.
150711_M_Myhal2
Питання генетики конопель, які набули на той момент особливої актуальності, повністю захопили молодого науковця. Генетичні розробки і стали основним вектором наукової діяльності вченого. Він, зокрема, разом з О. Г. Ждановим, взяв активну участь у створенні в стінах Лубінституту 1966 року лабораторії генетики і цитології.
Continue reading →

Взірець своєї професії

150711_V_SmirnovЗакінчувалася друга зміна, а з нею і трудовий тиждень. Віктор Павлович, витираючи тільки що зроблений ним корпус насоса, прикидав, як краще розпорядитися двома вихідними днями. Роздуми перервав начальник цеху:

– Привезли заготовку!

І Віктор Павлович зрозумів: відпочинок переноситься. Напередодні директор передав йому прохання Костянтина Івановича Брехова, міністра хімічного і нафтового машинобудування: обробити сталевий корпус насоса. Випливало з цього, що від нього, розточувальника Смірнова, вміння залежить, як швидко піде сибірська нафта по новому трубопроводу. Трубопровід вже прокладено.

Але виявилося, що насоси з чавуну для Півночі не годяться. Один за одним виходили вони з ладу. Пробували посилити бічні стінки. Не допомогло. Тоді прийняли рішення: замінити їх сталевими. Терміново.
Continue reading →