Tag Archives: поезія

«Мужність залишатися собою»

160518_M_DankoДо 90-річчя від дня народження Миколи Михайловича Данька

Я знаю, віршів цих ніхто не прочитає,
Хоч я давно підвівсь на повен зріст.
Але ніхто, ніхто мене не знає,
Хіба що кегебіст…
Хвала ж тим хлопцям, що за мною стежать
Вночі і вдень… Вони – мої брати.
За них підношу келих, як належить,
Бо славу тільки їм про мене берегти…

Вітчизняна література напрочуд багата талановитими майстрами, які – кожен у свій період – чимало зробили для становлення й розвитку соціальної комунікації, чиї твори виражали дух епохи, що є чи не найголовнішою особливістю літератури.

Саме до таких належить і Микола Данько: поет і журналіст, публіцист і громадський діяч, дисидент. Зазнаючи переслідувань у 60-ті, 70-ті й 80-ті рр. XX ст., він і вихлюпувався поетичними рядками, винесеними нами в епіграф.
Continue reading

Микола Данько: «Й сонця прихилив би!…» Вибрані поезії

160518_M_Danko_poetry

До 90-річчя від дня народження Миколи Михайловича Данька

Пропонуємо читачам сайту низку вибраних поезій з останньої прижиттєвої книги Миколи Данька «Й сонця прихилив би!…» (вірші наводяться у довільному порядку, в дужках після кожного вірша зазначені сторінки, на яких цю поезію можна знайти у книзі).

* * *
Мово Дніпра, і Карпат, і Великого Степу,
Диво ж моє!

Із водоспадами грім-діалектів на плечах,
Із легіоном струмочків-говірок лелечих.
Ти ж блискавками-ключами шугаєш по небу,
Сонечком красним встаєш,
Мово Дніпра, і Карпат, і Великого Степу.

Хто ж там злічив! Як піску біля Чорного моря, —
Стільки перлин,
Слів-діамантів ясних — ніби рос красовитих
Поспіль на кулі земній, на тополях і квітах.
Більше, як зір, бо сузір’ями й діти говорять:
«Журавленятко, прилинь!»
Так лопотять й оченята — до Чорного моря.
Continue reading

Літературний конкурс «Проба пера»: ОБЗОР Анна

160205_proba_pera
Наприкінці грудня у Краснопільському районному ЦДЮТ відбувся районний етап обласного літературного конкурсу «Проба пера». Змагалися юні таланти у трьох номінаціях: «Проза», «Поезія», «Гумор». Переможці конкурсу нагороджені грамотами відділу освіти, молоді та спорту Краснопільської РДА. Продовжуємо знайомитись з роботами конкурсантів. На черзі твори Анни ОБЗОР – учениці Миропільського НВК.

 
Аромат любові

Любов пахне кардамоном,
Багаттям, гітарою та словом,
Свіжим вітром, мужнім плечем,
Лапатим теплим дощем.

Любов пахне лиш тобою,
Грайливим вітром і млою,
Карпатськими могутніми лісами,
Вугіллям і кримськими садами.

Любов до тебе пахне боротьбою,
Печаллю, відчаєм, гіркою сльозою,
Водночас радістю, веселими піснями,
Сумними й ніжними вітрами.

Любов пахне вірою та надією…

Continue reading

Юлія ДМИТРИЧЕНКО: Люблю тишу, адже саме в ній знаходяться необхідні, влучні слова.

150925_Y_Dmytrychenko
Вважається, що віршований твір надає автору більше можливостей для вираження почуттів, ніж проза, адже поетичний текст несе в собі ритм і унікальну мелодію, що дозволяє підсилити вплив на читача, і з цим погоджуєшся, коли читаєш вірші нашої сьогоднішньої співрозмовниці Юлії Дмитриченко. Натхнення потрібно у будь-якій справі, а у мистецтві, поезії без нього взагалі ніяк. Сама ж Юлія зізнається, що для неї самої запитання, звідки черпає натхнення, до сих пір залишається без відповіді.

Народилася дівчина в с. Бранцівка, в цьому році закінчила Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка, зараз працює в дитячому садочку в м. Суми. Інтерес до поезії виник ще в 10 років, коли почала на маленьких папірцях писати про все, що її оточувало: про природу рідного села, про рідних, про школу, улюблені предмети, одним словом, те, що Юлія бачила, їй хотілося швидше вмістити на папері.

– А коли цих папірців ставало дедалі більше, батьки купили мені блокнот для моїх віршів. В ньому вміщалися не тільки старанно вписані віршики, але й ілюстрації до них і зміст, щоб я могла швидко знайти й декламувати потрібного віршика, – згадує юна поетеса. – Потім я почала писати віршовані поздоровлення рідним на свята, які особливо запали в душу моїй бабусі, тож вона вивчила їх всі напам’ять і тепер не я, а вона нагадує мені їх.
Continue reading

Руслан Головенко – поет із Запсілля

150923_R_Golovenko
Головенко Руслан Васильович (26.09.1938, с. Томичі Білогорського району Амурської обл., Росія – 25.09.1999, Харків) – поет. Кандидат сільськогосподарських наук (1979). Член Спілки письменників України (1974). Закінчив Харківський зооветеринарний інститут (1962), Вищі літературні курси при Літературному інституті імені Горького у Москві (1979). Працював зоотехніком у Дагестані, Дніпропетровській та Харківській областях. Був директором тресту радгоспів у Харкові та племзаводу «Тростянець» на Чернігівщині. Друкуватися почав у 1957 році. Писав російською мовою. Автор збірок віршів «Лицо земли» (К., 1963), «Левый берег» (Дн., 1967), «Малиновый клевер» (Х., 1972), «Лестница к солнцу» (К., 1977), «Лебеди над степью» (Х., 1979), «Миг возвращения» (Москва, 1981), «Лирический момент» (Х., 1982), «Мирополье» (К., 1986), «Стихотворения» (К., 1988).

Руслан Васильович Головенко народився у 1938 році у селі Томичі Амурської області в Росії. Дитячі і юнацькі літа  майбутнього поета минули вже в Україні — у селі Запсілля Краснопільського району Сумської області. Професійну освіту Руслан Головенко здобув у Курському сільськогосподарському технікумі та Харківському зооветеринарному інституті.

Принагідно варто зазначити, що з цим інститутом пов’язані імена багатьох талановитих українських та російських митців та майстрів слова. Харківський зооветеринарний інститут (зараз – Харківська державна зооветеринарна академія) свій родовід веде від Харківського землеробного училища, заснованого ще в середині ХІХ століття. Випадково чи ні, але саме в Харківському землеробному училищі в кінці XIX — на початку XX ст. навчалось багато у подальшому відомих письменників, поетів і драматургів, видатних вчених. Зокрема, у цьому училищі навчалися видатні українські письменники та поети, уродженці Слобожанщини Олександр Олесь (який у 1902 році закінчив також Харківський ветеринарний інститут), Олекса Слісаренко, Гнат Михайличенко (більше того, відомий український діяч і письменник Гнат Михайличенко народився в слободі Студенок, що зараз є частиною Миропілля, тобто Гнат Михайличенко з Русланом Головенком – близькі земляки). Олександр Олесь в роки свого навчання разом з майбутнім відомим російським письменником Костянтином Треньовим видавав рукописний журнал «Комета». У Харківському зоотехнікумі з 1920 до 1928 р. викладачем української мови та літератури працював відомий український письменник, актор, мистецтвознавець і режисер Гнат Хоткевич (псевдонім Гнат Галайда).
Continue reading

Цей день в історії району. 20-28 вересня

150921_Krasn_hist_day1
На Угроїдському цукрозаводі хочуть семигодинного робочого дня, в Миропіллі громада бере до рук рушниці і полює на невідомого піромана, який за одну ніч влаштував три підпали. Такими подіями, і не лише, запам’яталися дні в історії району в різні роки.

***
150921_Krasn_hist_day2
1781. 21 вересня затверджено Герб Миропілля, створений герольд-майстром, дійсним статським радником Волковим. Цей герб являв собою щит, на якому згідно опису «…в верхней части – герб Харьковский, в нижней – засеянное рожью поле и на серебряном поле две ветки маслины (ветви мира), обозначающее имя сего города».

 

Continue reading

«Високе світло імені і слова»

150914_konkurs1
Вже стало доброю традицією в переддень дня народження славного земляка П.А. Грабовського проводити районний конкурс на кращого читця поезій. В цьому році він відбувся у малому залі районного Палацу культури і у ньому взяло участь 28 чоловік з усього району.

Конкурс проводився у чотирьох категоріях: читці від 7 до 12 років – 10 чоловік; від 13 до 15 років – 10 чоловік; від 16 до 21 року – 6 чоловік; від 25 років – 2 чол.

Майстерність виконання поезії, вміння втілитися в образ оцінювало журі. Потрібно відзначити, що з кожним роком читці конкурсу удосконалюють свою майстерність у декламуванні поезій П.А. Грабовського. Журі було дуже складно визначити переможців.
150914_konkurs2
Конкурс відкрив наймолодший учасник – 5-річний Забаренко Володя з Миропілля. У віковій категорії від 7 до 12 років перемогу здобули Юля Лазаренко з с. Осоївки, Богдана Орєхова з с. Хмелівки, Яна Чала з с. Самотоївки.

У категорії від 13 до 15 років перше місце виборола Римма Аршакян (с. Осоївка), другі – Олена Гонтар (с. Рясне), Крістіна Соляник (с. Покровка), треті – Світлана Мага, Марина Лупка (смт. Краснопілля), Ольга Небилиця (с. В-Пожня).

Continue reading

Анатолій Таран «Житло Душі» (вибране) III

150611_A_Taran_soulЖитло душі – в серці і в думанні кожної людини. Але це і вся наша велика планета, яку ми зобов’язані зберегти в єдиній моральній і природній доцільності і красі для нащадків.

***

ОРЕОЛ НАРОДУ

Вогонь купалля вже давно загас,
розвіявся по кабінетах попіл,
згас щедрий вечір, маковій і спас,
і розговляються щодня по всій Європі.
Вогонь купалля? В кого запитаю,
ні, не у всіх опечалене лице.
Дикунський, може, ритуал оце?!
А ми ж цивілізовані до краю…
Весілля, певно ж, варто відмінить,
порятувать від п’янства і від бруду.
Лиш з похороном важче, певно ж, буде.
Чи й той у креманації згорить?..
Сплануєм ритуальність обласну,
на звітність наполяжем по аналах!
А що ж веснянка, що несла весну,
й щедрівка та, що рік нам починала?
Життя бюрократичний примітив –
у протокол записаний цифіром!..
Невже ми будем заздрити і звірам,
живе в яких доісторичний див?!
О диво дивне – аж до забуття –
людини, що освітлює природу!
Ясна романтика народного життя
і таємничий ореол народу!
Той ореол – на душі молоді,
отой вінок, що між зірок літає,
що по купальській проплива воді
і в нареченій на голівці сяє!
Народу таємничий ореол!..

***
Continue reading

Анатолій Таран «Житло Душі» (вибране) II

150612_A_Taran_photo

Житло душі – в серці і в думанні кожної людини. Але це і вся наша велика планета, яку ми зобов’язані зберегти в єдиній моральній і природній доцільності і красі для нащадків.

***

Ні вороття, ні каяття.
Синдроми переляку.
У кут загнати почуття,
як тигра, як собаку.
Заґратувать. Замурувать.
Від днини. Від людини.
І все чуття сконцентрувать
у крапельці сльозини…
Але ж таке в житті бува,
й ніхто не обороне:
людина в морі виплива,
а у сльозі потоне.

***

Дорогі ви мої українці,
переповнений вами світ,–
вже пісень і вже сліз по вінця,
як і вашій Вітчизні літ.
І куди я по світу поїду –
де вас тільки по світу нема!
Може, з вас починається літо?
Чи кінчається вами зима?
Хмарочоси, хатини, оселі…
Земляки ви мої, земляки…
Повсідались ви на паралелі,
як ув осінь на дріт ластівки.

***
Continue reading

Анатолій Таран «Житло Душі» (вибране) І

150611_A_Taran1
Житло душі – в серці і в думанні кожної людини. Але це і вся наша велика планета, яку ми зобов’язані зберегти в єдиній моральній і природній доцільності і красі для нащадків.

***

Якісь маленькі відзначав свята:
і снігу першого, краплин дощу і сонця
і не ходив за ними, а літав,
куди заманеться, куди тобі захочеться.
Вечірня сутінь голубих снігів,
зірок іскріння, що летять в століття,
і свято нестолочених лугів,
й таке безмежне свято верховіття…
О світла доле свят дитячих всіх,
ціна яким століття і хвилини!..
Немає в серця більш дорослих втіх –
як святкувать ясні свята дитини.

***

ВИШНЕВА БАЛАДА

Спиляли вишню ми серед зими.
І наш хлоп’як із наміром поета,
поки цурпалки напиляли ми,
собі з галузок назрізав букета.
Ми поскладали і поліна, й хмиз –
в паркій роботі мали насолоду.
А він дубці у кулаці затис
й поніс у хату, щоб поставить в воду.
Дійшла вже черга і до тих дровець –
від дров сухих займались помаленьку.
А наш рідненький хатній горобець
явив у вазі квіточку біленьку.
Старенька вишня – повний дім тепла
у грубі стала раптом золотою.
Й цвіла галузка – вишенька мала,–
старої вишні гріта теплотою.
І дивне щось в хлоп’яти на лиці:
хоч ти на нього глянь – і помолися,
мов під снігами вишні корінці
невимерлі у нім переплелися.
А де ті птахи, що співали там?
А де ті люди, що ті вишні їли?
А де вітри, що в листі шелестіли?
У золото гаряче відлетіли?
Лише хлоп’я світилося життям…

***
Continue reading