27 вересня виповнилося 130 років від дня народження письменника, політичного діяча Гната Васильовича Михайличенка. Він був одним із лідерів Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів), а також одним із редакторів журналу «Мистецтво», біля якого гуртувалось чимало тогочасних митців, включаючи Павла Тичину. Ще з 1911 року Гнат Михайличенко почав писати вірші, а згодом і прозу. Саме в жанрі малої прози досяг найбільших висот. Творчість Г. Михайличенка належала до лівого авангардного мистецтва, недаремно у Києві у 1921-1925 рр. діяв експериментальний театр лівого напряму імені Гната Михайличенка. Вершиною його творчого доробку був «Блакитний роман» – один з найекспериментальніших в тогочасній українській прозі, який став предтечею майже всіх новаторських спроб в українській літературі ХХ століття. Continue reading
Tag Archives: Студенок
Перший із українських модерністів
До 125-річчя від дня народження
Згадаймо забутого Гната Михайличенка
В українському історичному календарі є такі скупі рядки: «21 листопада 1919 р. денікінською розвідкою розстріляно українських письменників Василя Чумака та Гната Михайличенка». Але якщо ім’я поета Василя Чумака вряди-годи можна було зустріти в літературних дослідженнях творчості діячів культури, літератури, мистецтва періоду Розстріляного Відродження — словом, того «вибитого покоління геніїв», які буремним вітром увірвалися в молоду українську літературу 1917 р., — то Гната Михайличенка відкриваємо лише зараз. І перегортаючи сторінку за сторінкою, дізнаємося, що його вважав своїм літературним «батьком» Микола Хвильовий. Саме з Михайличенкової політично-естетичної тусовки вийшов Олександр Довженко, великий вплив мав його модерновий літературний доробок також на творчість Павла Тичини.
А нещодавно, перечитуючи поезію Богдана-Ігоря Антонича, спіймав себе на думці, що тут теж не обійшлося без Гнатової «участі». Наведу лише чотири рядки з вірша Антонича «Розмова з листком»:
В руці з землі листок
маленький дру.
О, як є повно в нім
зими примар,
Та крихта літа ще
життя трима.
Листок маленький,
мій зів’ялий друг.
Дмитро ГОНЧАРЕНКО: “ПОСМІХАЙТЕСЬ, І ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ!”
Про те, що Краснопільщина – батьківщина багатьох талановитих людей, не буде зайвим повторювати знову й знову, адже це не банальність, а чиста правда. Переконуєшся в цьому щоразу, при підготовці матеріалів до цієї рубрики, коли знайомишся із земляками, що живуть за межами області, а то й України.
НЕОЧІКУВАНА ПОСИЛКА
Нещодавно на адресу редакції надійшла посилка, а в ній дві книги, автором яких є наш земляк, Заслужений діяч науки і техніки України Дмитро Федорович Гончаренко.
“З великим задоволенням висилаю Вам і Вашим колегам дві мої книги, які вважаю найбільш вдалими. Одна з них “Строительство и реконструкция стадионов“, присвячена підготовці стадіонів України і Польщі до Євро-2012. У книзі детально розглянуто світові досягнення у галузі будівництва та реконструкції стадіонів. Викладений у книзі матеріал підкріплено чисельними ілюстраціями. Друга книга, це збірка “Посміхайтесь, і все буде добре“, до якої увійшли веселі історії, анекдоти та афоризми, які я збирав із різних джерел протягом багатьох років. Маю надію, що книги принесуть Вам задоволення“. Continue reading
Ганна Гідора – український художник-живописець, майстер ленд-арту, педагог, організатор міжнародних пленерів
Гідора Ганна Володимирівна – український художник-живописець, майстер ленд-арту, педагог, організатор міжнародних пленерів.
Член Спілки художників України (з 2006). Учасник виставок з 1985. Живе (з 2001) і працює в Києві.
Народилася 9 грудня 1959 року в с. Студенок (тепер Миропілля) Краснопільського району Сумської області. Навчалася (1978-1983) в Сумській художній студії Бориса Борисовича Данченка, якого вважає своїм наставником у мистецтві, продовжила освіту на художньо-графічному факультеті Курського педагогічного інституту (1981-1986).
Continue reading
Дмитро Федорович Гончаренко – будівельник, дослідник, педагог, доктор технічних наук
Учений у галузі технології будівельного виробництва. Доктор технічних наук, професор. Проректор з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету будівництва та архітектури. Заслужений діяч науки і техніки України (1998), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004). Дійсний член Академії будівництва України, керівник Харківського обласного територіального відділення Академії будівництва України.
Гончаренко Дмитро Федорович народився 7 жовтня 1947 року в с. Студенок (нині у складі с. Миропілля) Краснопільського району Сумської області. Трудову діяльність розпочав слюсарем-сантехніком БУ-507 тресту Сантехмонтаж-60 в м. Суми (1965–69). Після закінчення у 1973 році Харківського інженерно-будівельного інституту (ХІБІ) працював виконробом, начальником дільниці в будівельному управлінні БМУ «Пластмасбуд» тресту «Промбуд-2» комбінату «Харківпромбуд».
Continue reading
Цей день в історії району. 20-28 вересня
На Угроїдському цукрозаводі хочуть семигодинного робочого дня, в Миропіллі громада бере до рук рушниці і полює на невідомого піромана, який за одну ніч влаштував три підпали. Такими подіями, і не лише, запам’яталися дні в історії району в різні роки.
***
1781. 21 вересня затверджено Герб Миропілля, створений герольд-майстром, дійсним статським радником Волковим. Цей герб являв собою щит, на якому згідно опису «…в верхней части – герб Харьковский, в нижней – засеянное рожью поле и на серебряном поле две ветки маслины (ветви мира), обозначающее имя сего города».
Гнат Михайличенко (1892—1919)
Ім’я цього письменника досі можна було зустріти хіба що в окремих, переважно тенденційних курсах історії української радянської літератури. А тим часом у перше пореволюційне десятиліття про твори Г. Михайличенка сперечалася критика: їхнього автора поряд з В. Елланом-Блакитним, В. Чумаком та А. Заливчим називали серед «перших хоробрих», одним із фундаторів нової літератури. Втім, не виключено, що й тоді його сприймали передовсім як активного громадського та політичного діяча напруженої доби на зламі двох історичних епох. Це ставлення позначилося і на численних спогадах його сучасників, зокрема в поезії «Гнатові Михайличенку» П. Тичини, написаній на смерть близького друга:
Не уявляєм, як ти тлієш,
як у землі сирій лежиш, —
бо завше ти живеш, гориш,
бо вічно духом пломенієш…
Г. Михайличенко народився 27 вересня (за ст.ст., за н.ст. – 9 жовтня, – ред.) 1892 р. в с. Студенок (Миропілля) Курської, а нині Сумської обл., в селянській родині. Батьки як могли дбали про освіту дітей, і здібний хлопець після місцевої двокласної школи вступає до Харківського землеробського училища. Тут захоплюється підпільною літературою, відкрито виявляє свої атеїстичні погляди. Дирекція позбавляється від «бунтівника», він змушений перевестися до Московської сільськогосподарської школи. Але шлях юнака вже окреслився: посилено вивчає суспільні науки, зближується з нелегальними організаціями. Continue reading