Професор історії Федір Григорович Турченко, уродженець села Тимофіївка нашого району, якому у лютому цього року виповнилося 75 років, продовжує активну наукову і громадську діяльність.
Нещодавно професор в ефірі «Суспільне Запоріжжя» розповів про болючі і ганебні події, що відбуваються в окупованих районах Запорізької області. Зокрема про вилучення з бібліотек і знищення українських книжок, які є свідченням і втіленням нашої національної ідентичності.
*** Continue reading
(закінчення)
Вагомою складовою «українського проекту» в варіанті П. Куліша середини ХІХ ст. була розробка відповідної версії історії України («націоналістичного історичного міфу» про Україну). Її елементи присутні в різних за змістом і характером виданнях – як уже згаданих, так і пізніших: роман «Чорна рада» (1846 р.), збірка «Записки о Южной Руси» (1856-1857 рр.), історичні публікації в «Основі» («Історія України од найдавніших часів», «Хмельнищина»). На нашу думку, Куліш свідомо творив «свою» історію, виходячи з придатності її для національної пропаганди, а не просто піддався, скажімо, власним емоціям чи романтичній традиції: це підтверджується як цілеспрямованістю, мотивацією, логікою діяльності письменника, так і популяризаторською спрямованістю згаданих творів. У будь-якому разі його праці того періоду мають очевидний тенденційний характер, відображають прагнення автора задавнити й возвеличити історію власного народу, «сповнену героїчних подвигів і захопливих пригод»[29]. Continue reading
«Національний проект» є одним із ключових концептів у сучасних теоріях і емпіричних дослідженнях націєтворення «історичного» чи «довгого» ХІХ ст. Переконливим свідченням імплементації цього концепту в суспільну й, зокрема, історичну свідомість можуть бути як частота вживання в текстах, очевидна й без проведення контент-аналізу, так і його присутність у тематиці статей і дисертаційних досліджень молодих науковців як за кордоном, так і в Україні.
З точки зору його ґенези «національний проект» трактується переважно як специфічна, одна з численних реакцій інтелектуалів на суспільні реалії (модернізацію, становище населення, політику влади тощо) під впливом націоналізму або виключно як результат засвоєння ідеології націоналізму та запозичення його схем. Змістовно він виглядає як процес створення певною соціальною групою (як правило, купкою інтелігентів – «будителів нації»), яка претендує на провідну роль, нового («національного») образу, нового уявлення суспільства про себе (як про «націю») і прищеплення його достатньо довільно визначеному людському колективу. Continue reading
ВІРА
Т.Шевченко. Почаївська лавра з півдня. Папір, акварель. [Почаїв]. [X 1846].
Що ми маємо на думці, коли кажемо «я вірю»? Богослов відповість, що віра — то, поруч з надією та любов’ю, одна з трьох найголовніших людських чеснот, без якої душа не може сподіватись на порятунок. «Віра, — писав, наприклад, згадуваний Шевченком Дмитро Туптало, — це те, чого твої плотські очі не бачать, ані руки твої не відчувають, та серце твоє й розум твій безсумнівно в тобі промовляють, що так воно є, а не інакше — ось віра». Ясна річ, це варіація на тему Послання святого апостола Павла до євреїв: «А віра — то підстава сподіваного, доказ небаченого»[1]. Єство віри можна спробувати окреслити й за допомогою поетичних образів, як те робив Володимир Соловйов: «Милый друг, иль ты не видишь, / Что все видимое нами — / Только отблеск, только тени / От незримого очами?»[2] А можна спробувати скористатись філософською термінологією, як у Карла Ясперса: «…Віра — це акт екзистенції, що усвідомлює трансценденцію в її дійсності». Так чи інакше, питання віри неодмінно зринає тоді, коли ти виходиш за вузькі межі буденності, коли пробуєш знайти точку опори, чи, як сказав би Сковорода, «звити на чомусь гніздо». Continue reading
Ця книжка знаменитого історика літератури і культури — одночасно і біографічне видання, й інтелектуальна, фахова історія еволюції особливого діяча, особливої постаті на ім’я Михайло Драгоманов. Це важливо з огляду на те, що сьогодні в Україні не надто багато видається, досліджується й осмислюється те, що писав Драгоманов. Частково це здійснюється, наприклад, газетою «День», та все ж він, властиво, належить до імен, якими просто абстрактно називають вулиці. Праця Леоніда Ушкалова якраз покликана «розвіртуалити» Драгоманова. І для виконання такої функції вона годиться дуже непогано: автор дає детальну картину життя і творчості свого героя. Continue reading
Леонід Ушкалов. Чарівність енергії: Михайло Драгоманов
Осінь щороку тішить книжковими новинками. Цікавість бібліофілів до того, що ось-ось має з’явитися на розкладках і полицях, підігріває і Львівський форум видавців. Зізнаюся – у мене в ці дні з’являється азарт: хочеться побільше побачити, погортати, прочитати… А потім і поділитися першими враженнями з іншими, що я зараз, власне, й спробую зробити.
Леонід Ушкалов. Чарівність енергії: Михайло Драгоманов. – Київ: Дух і Літера, 2019
Професор Леонід Ушкалов устиг написати книжку «Чарівність енергії: Михайло Драгоманов» («Дух і літера», 2019); я ось щойно її прочитав – і щиро порадів, що така праця в нас нарешті з’явилася. Адже перед Драгомановим ми досі у великому, величезному боргу: спадщину цього видатного мислителя не зібрано й не видано; хіба що завдяки зусиллям Володимира Погребенника маємо останніми роками кілька томів його наукових праць і публіцистики. І це при тому, що, на думку Михайла Павлика, чи не найближчого соратника Драгоманова, більш-менш повний його доробок, можливо, умістився б у 60 (!) томів. А якщо ще зважити, що доробок той – різномовний!? І розкиданий у супер-раритетних виданнях кількох країн? Continue reading
