Tag Archives: Слобожанщина

Павло Арсенович Грабовський і фольклор

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

(глава з книги: О.І. Дей. Сторінки з історії української фольклористики. — К.: Наукова думка, 1975)

Без особливого перебільшення можна сказати, що немає поета в українській літературі, який би на своєму творчому шляху не натрапляв на безкраї запашні луки народної творчості. Та не кожен з них ходив у ці луки за поезією.

Павло Грабовський належав до плеяди тих митців, які глибоко відчули і понесли в літературу не насмикану на цих луках жменьку барвистих квіточок — художніх тропів, а внутрішній сік і аромат народної поезії, її життєвий соціальний дух. Continue reading

Регіональні риси в мові творів Павла Грабовського

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

Видатний український поет, прозаїк, перекладач і публіцист кінця ХІХ — початку ХХ ст. Павло Грабовський (псевдонім Граб, 1864 —1902) народився в селі Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії (тепер Краснопільський район Сумської області). Учився в Охтирській бурсі, потім у Харківській духовній семінарії. Був активним учасником організації революційних народників «Чорний переділ». 1882 року за революційну діяльність його виключили із семінарії, арештували і вислали у село під нагляд поліції. По закінченні терміну виселення працював у Харкові коректором газети «Южний край». 1886 року його знову арештували, а після тюремного ув’язнення заслали у Балаганський округ Іркутської губернії. За активну революційну діяльність 1889 року П. Грабовського ув’язнили в Іркутську на три з половиною роки. З Іркутської тюрми листувався з І. Франком, який гаряче підтримував письменника-засланця. Пізніше П. Грабовського заслано до Вілюйська, згодом до Якутська, потім до Тобольська, де він, тяжко захворівши, помер. Continue reading

З роду гетьмана. До 155-річчя від дня народження Ольги Хоружинської – дружини Івана Франка

Ольга Хоружинська дитячі роки провела в с. Тимофіївка на Слобожанщині (нині с. Осоївка Краснопільського району Сумської області)

Для Івана Франка вона була вірною опорою, люблячою дружиною, турботливою матір’ю дітей письменника. Ольга Федорівна із щирою завзятістю, невгасною енергією допомагала йому у творчій роботі, завжди підставляла своє плече, щоб у побуті було якнайменше негараздів. Нерідко сприяла Івану Яковичу вирішувати видавничі справи, реалізувати поліграфічну продукцію. Це прикметно, адже жінка з чистим сумлінням, відповідальна в усьому, походила із достойного стародавнього українського роду Хоружинських і в її правилах було долати життєві незгоди, незважаючи на обставини, що склалися. Із нього, вважають, вийшов і колишній гетьман Дем’ян Многогрішний. Яким чином Хоружинські потрапили на Слобожанщину, в істориків різні твердження. Continue reading

Федір Турченко: “Міхновський навертав Донбас до української ідеї”

Професор Запорізького національного університету, дослідник творчості Міхновського Федір Турченко. Фото: varta.kharkov.ua

“…Увага слобожанина Міхновського звернулася на найбільш модернізований, але й найбільш русифікований регіон України – Східний. Це був час переосмислення ним ролі економічної еліти в майбутньому українському державотворенні…”

31 березня 2013 року виповнилося 140 років з дня народження автора легендарної брошури “Самостійна Україна” (видана в 1900 році) Миколи Міхновського. А 3 травня – річниця його дивного самогубства у дворі на вулиці Жилянській у Києві у 1924 році.

Біографія Міхновського – це історія ідей, які випереджали свій час на кілька десятиліть. Історія, яка змінює наше уявлення про приреченість українців у ХХ столітті. Continue reading

Сковородіана Леоніда Ушкалова

Закоріненість світогляду Григорія Сковороди в старожитню українську духовну культуру, античну філософію, александрійську патристику, німецький містицизм зробила його одним із найзагадковіших оригінальних мислителів і найяскравіших українських письменників, чия пристрасна думка дивовижно втілювалася в гармонійному поєднанні зовнішньої і внутрішньої краси, матеріального і духовного аспектів буття, зорієнтованих на самопізнання та цілковите осягнення Бога.

З огляду на широкоаспектність інтелектуальних розважань митця сотні вітчизняних і закордонних науковців у царині філософії, історії, богослов’я, лінгвістики, педагогіки та літературознавства присвятили вивченню його філософських діалогів і трактатів, притч, байок, візій, псальмів, кантів, солілоквій, листів численні наукові розвідки. Continue reading

Леонід Ушкалов. Національні світи слобідської літератури

Поняття слобідської, чи харківської, літератури існує досить давно: ще наприкінці 1820-х років Петро Кеппен пробував був укласти словник харківських письменників[1], а Дмитро Багалій та Дмитро Міллер у своїй грубезній спільній книжці 1905 року «История города Харькова», здається, вперше зробили начерк харківської літератури, починаючи з доби колонізації краю[2].

Між іншим, тоді, на початку ХХ століття, не дивиною було навіть поняття “харківська культура”. Так, 1906 року у відгукові «Харьковских губернских ведомостей» на смерть знаного російського публіциста Юрія Говорухи-Отрока зазначалося, що “в історії харківської культури цей оригінальний письменник та глибокий мислитель посідає таке ж важливе місце, як Сковорода й Квітка-Основ’яненко”[3]. Continue reading

Многокути наших душ. In memoriam ЛЕОНІДА УШКАЛОВА

Ми є тим, кого ми зустріли на своєму шляху
Пйотр Штомпка

Насправді це – доля. Многокути наших душ якось випадково зачепились ребрами…

Юнацька пам’ять зберегла у пам’яті місто — Харків. Якщо до Києва я був адаптований, так би мовити у кількох вимірах: хронологічному — змалечку, ще й географічному (як не як — центр, може, не Європи, а України безперечно), а також — світоглядному (Київ — КИЇВ! — це щось універсальне для усіх українців, хоча на таку роль можуть претендувати багато міст і містечок, а навіть теренів, як то втрачена для нас сьогодні Січ Запорозька), — то Харків був цілком новим і новітнім відкриттям. Continue reading

Наумов Сергій Олександрович – професор, дослідник історії українського національного руху наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

161031_s_naumovНаумов Сергій Олександрович – український історик, доктор історичних наук, професор Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Сергій Олександрович Наумов народився 19 вересня 1958 року в селі Грабовське Краснопільського району Сумської області. В 1973 р. закінчив Грабовську 8-річну школу Краснопільського району Сумської області. В 1973-1977 рр. навчався в Лебединському педагогічному училищі Сумської області, яке закінчив з відзнакою. В 1977-1982 рр. навчався на історичному факультеті Харківського державного університету (диплом з відзнакою).
Continue reading

ДРУЖИНА ПОЕТА

161023_franko-olga_1886Дружина Івана Франка відіграла важливу роль у житті поета. Вийшовши заміж у 22-літньому віці, вона постійно допомагала Іванові Яковичу у веденні його «творчого господарства», сприяла у виданні творів, та й сама нерідко редагувала тексти, писала літературознавчі розвідки. На кошти дружини Каменяр поїхав до Відня, де працював над дисертацією і захищав її на отримання диплому доктора філософії. Вони виховували чотирьох дітей. Нелегке було їх буття, обоє скаржилися на слабке здоров’я, фінансові статки невтішні, через невиліковну хворобу втратили молодого сина Андрія. Та Ольга віддавалася сповна роботі Каменяра, слугувала справі його життя. Її сестра Антоніна у своїх спогадах писала: «Вершка своєї слави Франко досяг не без допомоги своєї дружини, жінки дуже інтелігентної, яка постійно думала, щоби Франкові вдома жилося добре».

Хто вона Ольга Хоружинська?

Ольга Хоружинська проживала у нашому краї, тут набувала знання. У багатьох джерелах згадується про те, що вона у дитячі роки перебувала у селі Тимофіївка, що поблизу Сум. Так, у Тимофіївці, а в якій саме ніхто не стверджував, бо населених пунктів з такою назвою біля нинішнього обласного центру, крім нашої, було кілька. Це і на Лебединщині, і на Буринщині, та й на Харківщині розташувалися села Тимофіївка. Письменник В.Терлецький у книзі «Кохані славетних» запевняв, що Хоружинські мешкали в с. Тимофіївка Лебединського району. Тож яка Тимофіївка стала прихистком для майбутньої дружини письменника? Це особливо важливо, адже свого часу були проблеми навіть з місцем та датою її народження, адже не було знайдено потрібного запису у документах, де народилася вона. Дані, які нині наводяться, взяті із розповідей сина Тараса.
Continue reading

Костянтин Трутовський: «Чиста побілена хата для мене мала велику принадність…»

160520_K_Trutovskyi«Скільки нерозроблених матеріалів дає Україна художникові – і тому, хто малює сцени життя, і пейзажистові! Всі тягнуться в Італію – добре, звичайно, пожити і повчитися там, але не подобає російському художникові обмежуватися італійськими сценами, коли в нас є свої прекрасні види і сцени…».
(з листа К. Трутовського до свого друга М.Рамазанова)

«Село оточене садами, за садами – ставки, за ставками ліс – все потопає в зелені. Біля самого будинку ростуть дерева, і гілки їх лежать на даху, заглядають у вікна. Усі дні бував я з батьком, який займався садами, – сади були його пристрастю. Дуже любив я ходити до селян у гості, де мене завжди лагідно зустрічали. Добрі господарі пригощали і кислим молоком, і паляницями, і медом. Чиста побілена хата для мене мала велику принадність – мені вона подобалася більше нашого будинку. З раннього віку я полюбив українське село з його добрими жителями, з його садами».

Так писав у своїй «Автобіографії» класик українського малярства Костянтин Трутовський (1826–1893). У зрілі роки, проживаючи в Курській губернії, він із сердечною любов’ю згадував і описував село свого дитинства – Попівку-Семенівку Охтирського повіту Харківської губернії (нині в Краснопільському районі Сумської області, на кордоні з РФ). Звідси десятилітній Костик поїхав учитися у пансіон до Харкова, а після його закінчення – до Петербурга. Тут він навчався у двох закладах: у Військовому інженерному училищі та в Академії мистецтв. І де б не бував згодом – у Москві, Києві, Петербурзі, Берліні, Дрездені, Лейпцігу, Кельні, Дюссельдорфі чи в маєтку своєї матері на Курщині, – в його уяві завжди поставали пейзажі рідної Слобожанщини
Continue reading