Грищенко Іван Филимонович (28.12.1923, с. Покровка, нині Сумського району Сумської обл. – 16.03.1998, Київ) – український дипломат. Батько дипломата Костянтина Грищенка. Мав дипломатичний ранг Радника 1-го класу. Учасник 2-ї світової війни. Вищу освіту здобув у Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка (1954). У 1957–80, 1985–86, 1989–92 працював у МЗС УРСР, зокрема 1978–80 – начальник відділу міжнародних економічних організацій. 1962–68 – співробітник Секретаріату ООН (Нью-Йорк); 1972–78 – Постійний представник УРСР при Відділенні ООН та інших міжнародних організацій в Женеві. 1980–85 – начальник відділу планування і співробітництва, начальник Управління міжнародних зв’язків АН УРСР; 1989–92 – 1-й секретар Консульського управління МЗС України. Continue reading
Tag Archives: засновник
Леонід Дідоренко: Живуть старі назви вулиць
5 років тому, 20 січня 2016 року, завершився земний шлях нашого видатного земляка, Почесного громадянина селища Краснопілля Дідоренка Леоніда Дмитровича – краєзнавця, історика, поета, літописця Краснопільщини і щирого патріота рідної землі.
Внесок Леоніда Дідоренка у формування історичної пам’яті земляків переоцінити неможливо… Пропонуємо чудовий нарис Леоніда Дмитровича про старі споконвічні назви краснопільських вулиць, кутків, хуторів. У них закарбувалася сама історія нашого селища і краю.
Живуть старі назви вулиць
Чимале наше селище Краснопілля: майже на 7 км тягнеться воно з заходу на схід і 5 км з півночі на південь. Не враховуючи Новодмитрівки, Михайлівки та селища Михайлівського, які підпорядковані селищній раді. Continue reading
Відродженню Угроїд бути
Угроїди – це селище міського типу, яке розвивалося протягом 300 років. За цей час ми багато чого досягли. І економіка, і соціальна сфера були на вищому рівні. Ферми розростались, поля колосились, лікарня та цукровий завод працювали повним ходом, пекарня годувала жителів свіжою здобою, школи, дитячі садки, бібліотеки та музеї завжди були наповнені дзвінкими голосами дітлахів… Одним словом, роботи було сповна.
Та в якийсь момент все, наче, зупинилось. Ферми, пекарня як і деякі садки, закрились, лікарня зменшила свою роботу до мінімуму, бібліотеки стали менше відвідувати, а завод і зовсім розібрали.
Як сьогодні пам’ятаю купу екскаваторів, які все рили та розбивали величезний «притулок» робочих, а вантажні автомобілі замість звичайної справи постачання цукрового буряку, вивозили вже «непотрібні» деталі цільного механізму. Це все поступово призвело до зменшення населення в рази: із чотирьох тисяч до двох (за даними 2013 р.).
Continue reading