Відбувся конкурс читців поезії Грабовського

160912_poet_konkurs1Павло Арсенович Грабовський – талановитий поет, публіцист і літературний критик – постать в українській літературі вельми унікальна. І не тільки тому, що його поезії притаманні пошуки шляхів визволення трудящих від гноблення, самовіддане служіння світлим ідеалам свободи, добра, правди, а й тому, що своїм поетичним словом він слугував народу, пристрасно пропагував необхідність поширення освіти, піднесення національної самосвідомості і людської гідності. Народився майбутній поет, класик української літератури у селі Пушкарне Охтирського повіту на Харківщині (нині с. Грабовське Краснопільського району), в сім`ї паламаря 11 вересня 1864 року.

Кожного року у вересневі дні відбувається велике літературно-мистецьке свято, в рамках якого проходить щорічний районний конкурс читців. Так і цього року, 9 вересня, у малому залі Районного Палацу Культури пройшов конкурс читців поезії Грабовського, присвячений 152-й річниці від дня народження цього великого митця. Відкрила конкурс начальник відділу культури і туризму Краснопільської РДА Назаренко А. М.
Continue reading

Олександр Козир: від юнкора до редактора

160912_o_kozyr12 вересня відзначив 70-річчя Олександр Васильович Козир, відомий і шанований в районі і за його межами журналіст з понад тридцятирічним стажем, який протягом п’ятнадцяти років очолював районну газету “Перемога”. Без довгих прелюдій і зайвої скромності зазначу, що є одним з тих, хто високо цінує його легке гостре перо, ясний розум, вірність обраному шляху. Скільки людей не знайшли себе у житті, занехаяли своє покликання, талант тільки тому, що десь, на життєвих перехрестях розминулись з тим, хто б вплинув на їх подальшу долю. Так сталося, що мою визначив саме Олександр Васильович, за що завжди буду йому вдячний. Сьогодні у нас є привід згадати, яким був шлях професійного становлення ювіляра. О. В. Козир поділяє його на три етапи, але при підготовці матеріалу у мене їх вийшло чомусь чотири.

ЮНКОР

Коли учень сільської восьмирічки Сашко почав писати перші дописи до районки, він і мріяти не міг про якісь там журналістські відрядження, подорожі. Все було навпаки: хотів бути вдома, висвітлювати життя простих людей, своїх одноліток з Тимофіївки. Його невеличкі оповідання друкувалися в «Перемозі», в газеті «Вперед» тоді Сумського району. Сьогодні Олександр Васильович вже й не згадає про що були ті його перші дописи, але точно знає, що в одному з них з дитячою щирістю захоплювався революціонером і першим прем’єр-міністром Демократичної Республіки Конго Патрісом Лумумбою.

Зрештою перші публікації принесли і першу славу, але не зовсім таку, на яку сподівався юнкор.
Continue reading

Берегиня краси

160912_r_mychak1Наша Краснопільщина славна багатьма неординарними особистостями. Напередодні ювілейної дати в житті Мичак Раїси Олександрівни хочеться висловити слова вдячності за її своєрідну, сповнену любові до життя, до людей, до природи життєву позицію.

Народилася вона у с.Славгород, після закінчення школи працювала в колгоспі спочатку дояркою, а потім завфермою. Рано залишилася вдовою з трьома дітьми на руках. Довгими зимовими вечорами почала працювати з голкою та полотном. Любов до рукодільного мистецтва визначила і подальшу долю її професії.

Деякий час працювала у місцевій майстерні, шила односельцям і не тільки їм, ошатне вбрання, оздоблюючи чудовими візерунками хрестиком, гладдю, рішельє.
Continue reading

Гурткам – бути!

160912_hurtkam-butyПозашкільна робота дозволяє дітям не вештатись вулицями, маючи купу невитраченої енергії та часу – саме в гуртках дитина має можливість розвивати свої здібності у прикладній роботі, яка може дуже знадобитись у майбутньому дорослому житті. А ще дитина має цінний досвід спілкування не лише у класному колективі, де «усі місця розподілені та зайняті», де досить мало шансів проявити себе в іншій іпостасі й майже нема шансів на те, щоб змінити стереотип сприйняття дитини колективом однокласників у іншій ролі й на іншому ієрархічному місці.

Діти, які відвідують гуртки, більше здатні до саморозвитку та самовдосконалення, ніж їхні однолітки, які «відпочивають» на дивані з чіпсами під «ящиком» або на вулиці з друзями, які теж нічим додатковим не обтяжені й так само легко дивляться в майбутнє, упевнені в тому, що їхні батьки-гаманці вічно живі.
Continue reading

До побачення, Олександре Івановичу!

160912_o_tsyliurykПопередній номер нашої газети на перший погляд нічим не відрізняється від інших, але разом з тим він історичний – востаннє його підписав до друку наш редактор Олександр Іванович Цилюрик.

За освітою він – педагог, свій шлях у професії розпочинав зі вчителювання у школі. Але так склалась доля, що більшість років віддав журналістиці. 37 років щодня, щотижня, він інформував про важливі і цікаві, приємні і не дуже події, розповідав про успіхи, нарікав на невдачі, розмірковував про високе і не забував про буденне, повертався спогадами у минуле і мріяв про майбутнє. І все це він робив для вас, шановні і дорогі наші читачі!

Він був з газетою у хвилини радості, не залишив її у найважчі часи, хоча мабуть, мав можливість покинути цей щоденний конвеєр пошуку матеріалів і знайти містечко тепліше і спокійніше. Мабуть немає в районі людини, яка б не знала його в обличчя або не чула його голосу в місцевому радіоефірі. Не дарма гострі на слово друзі по-доброму його називали «краснопільським Левітаном».
Continue reading

НЕЗЛАМНА І НЕСКОРЕНА

160821_H_Sokil_1Україна відзначає 25 річницю Незалежності. Кожен з нас сприймає поняття волі, свободи, назалежності по-своєму. Для когось, можливо, це просто слова без змісту і зобов’язань перед країною, громадою. Ось тоді все більше з’являється розмірковувань на кшталт «А що дала мені ця держава?» і майже не чути питання: «А що я зробив для неї?». На жаль, перших ми бачимо, чуємо часто, вони на перших шпальтах газет, вони не зникають з телеекранів, а ось про представників другої категорії ми мало що знаємо, і інколи дізнаємося про складне, трагічне життя лише після їх смерті.

Справжні герої України залишаються в тіні. Нехай Галина Іванівна Сокіл не захищала Україну з автоматом чи гранатою, і ті передані нею кілька цидулок у зв’язковій ланці ОУН лише піщинки у великій справі, однак цей внесок у мрію її життя – незалежну Україну, коштував їй руки і десяти років ув’язнення. Цей матеріал – своєрідна спокута перед мужньою жінкою, якої вже немає серед нас.
Continue reading

КРАСНОПІЛЬСЬКА СЕЛИЩНА РАДА РОЗБУДОВУЄТЬСЯ

160821_Krasn_meria1Виконкомом селищної ради затверджений проект реконструкції частини центральної площі та подана до управління державної будівельної інспекції у Сумській області декларація про початок робіт. Будівельні роботи проводить ТОВ «Теплоенерго». Проектом передбачено встановлення погруддя Т.Г.Шевченку за кошти, зібрані населенням. Також буде побудований фонтан, квітники, газони, проведено улаштування площадки плиткою, зроблено освітлення, встановлені лавочки. Загальна кошторисна вартість робіт складає 820 тис грн. В цьому році виділено 245 тис гривень.
160821_Krasn_meria2
Завершені роботи по об’єкту «Капітальний ремонт дошкільного навчального закладу «Малятко» в смт Краснопілля, вул. Островського, 1, Сумської області. Заміна вікон.» з кошторисною вартістю 214 тис. 904 грн.

Розібрані аварійні козирки на входах до ДНЗ «Малятко» та побудовані нові.
Continue reading

АРТЕМ СІРОБАБА: «СЕКРЕТ УСПІХУ – ЦЕ ФАНАТИЗМ»

160821_Artem_Sirobaba1В обласному центрі пройшов чемпіонат Сумської області з воркауту (Street Workout). Участь у них взяли близько 30 спортсменів із Сум, Охтирки, Глухова, Білопілля, Краснопілля, Роменщини та Липової Долини. Чемпіонат просто неба зібрав кілька сотень вболівальників, і, як виявилось, не випадково, адже в ході змагань зафіксовані воркаут-рекорди. Сімнадцятирічний краснопільчанин Артем Сіробаба не тільки гідно представив наше невеличке селище на чемпіонаті, але і здивував всіх своїм виступом, повторивши в підтягуванні з 32 кг діючий рекорд світу – 19 повторів. Воркаут – любительський вид спорту, для якого потрібні лише турніки та бруси, а ще величезна сила волі. З Артемом ми зустрілись у клубі «ТЕРИТОРІЯ СПОРТУ», де він саме тренувався, в перерві розповів, що привело його на спортивний майданчик, як він досяг таких високих результатів.

– Як не дивно, але все почалося із проблем із здоров’ям, – ошелешує на початку розмови Артем, – При тій недузі, яку мав із дитинства, перекладина – найкращий спосіб боротьби із хворобою. Перші кроки почав робити років чотири тому, чесно кажучи, через силу, доводилось змушувати себе, адже особливого бажання підтягуватись не було. Але коли почало щось виходити, побачив певні зміни в собі, відповідно, з’явилось і бажання працювати далі. Збільшилась кількість підтягувань, елементів. Почав підтягуватись 20, 30, 50, а згодом навіть 60 разів. Це послужило приводом для участі у шкільних змаганнях, але вони обмежувались лише звичайним підтягуванням на кількість повторень, а мені вже хотілось чогось більшого.
Continue reading

Пристрасть до автомобіля

160817_K_Naidenko
Це у наш стрімкий час не дивина побачити жінку за кермом автомобіля. Вони не гірше чоловіків керують не лише власними легковиками, а й працюють водіями таксі і навіть далекобійниками. А у 70-і роки минулого століття ставлення до жінки-водія було зовсім іншим, нерідко відверто нетерпимим. Його, до речі, відчула і героїня моєї розповіді.

Катерину Степанівну Найденко у Краснопіллі знає майже кожен. Її звикли бачити щодня на власному Луазі. Вона цілий день за кермом цієї всюдихідної в’юнкої машини. Ранок починає з розвезення молока постійним клієнтам, потім рейс на базар, по магазинах за продуктами.
Continue reading

Толя та Оля

160816_A_Horbenko1Варіантів заголовка до цього коротенького матеріалу було декілька, хоча б «Для сильних духом немає меж», але погляньте на цю світлину, і зрозумієте, що кращого варіанту годі шукати. Це Анатолій Горбенко «Бугор» – герой, боєць АТО! А поряд його дружина Оля. Для людей не знаючих може здатися, що цю ідилію фотограф зафіксував в готелі на узбережжі моря. Але ми знаємо, що це фото зроблено в Київському центральному клінічному військовому шпиталі, і що кілька тижнів тому медики боролися за життя Анатолія.

Анатолій народився у селі Велика Рибиця, останні роки із сім’єю мешкав у Маріуполі. Навесні 2014 року, коли почалася російська агресія і коли росіяни вже попрямували на Маріуполь, він зібрав речі і пішов в батальйон “Донбас”. У складі мінометного взводу Бугор брав участь у визволенні Попасної, Лисичанська, Первомайська, Мар’їнки. Власне, найбільший подвиг він здійснив уже в оточенні, тому що виявив нелюдську витримку, нелюдську хоробрість, не здавався, і головне – коли вони потрапили в оточення в селі Червоносільське – пройшов через “коридор смерті”. Довгий час перебував у полоні бойовиків, де вкотре продемонстрував дива незламності духу воїна. Подвиги були майже неймовірними. За них Анатолій Горбенко отримав Орден “За мужність” і кілька медалей.
Continue reading