Гнат Михайличенко

Із циклу «МІСТО»

КРИК

… Кривавий сніг кружляв у повітрі. Тротуаром паркан перекинувся. Тротуаром кривавим.

Кривавими краплями збризканий…

Замордованим трупом прибитий.

Сипеться сніг. З темної низини в сивину небосхилу знімається, сипеться сніг. То стиск мого серця закляклого заставив його сипаться знизу до неба, незнаною досі путею. То пекуча печаль у душі скавучить, то жахливий кошмар шаленіє в очах. То пір’ям сухим снігосіється вулиця міста.

Кривавий сніг, сніг кривавий…

Я не можу від нього втекти. Не хочу.

Тротуаром прослався паркан закривавлений.

Через нього я мушу пройти — неспроможний знести.

Порожні думки торохтять у повітряній прірві старій. Гарячий мій віддих жагуче тремтить у просторах безкраїх — завмер з переляку…

Верхи і низи революцій я роздер своїм криком кривавим:

… П-гр-м… О-О!… П-гр-м…

Я роздер своїм криком порожнечу безодні — схаменувся відразу.

… Місяць обмерзлий сизим тілом світив поблизу. І вдивлявся крізь вир сніговий у багрий вихровій. Зазирав синім соняшником. Поруч зірка прозоро-зелена, червоно-брудна, забризкана мозком безкрилим. Холодні дерева рожевим фарбовані зверху до корня, бо кров просочилась і у верхівлях.

… Кривавий сніг кружляв у повітрі. Сніг кривавий…

(Вперше надруковано за підписом «Ігнатій Михайлич» у ж. «Мистецтво». — 1919. – № 3. С. 12).

(Текст новели наведений за публікацією у журналі «Березіль» (Харків), – 1992. – №9-10. – С. 91).